Уляна Пас - Щастя на порозі, Уляна Пас

- Спасибі тобі! - заявляє хрипло Краєвський, коли я збираюся покинути його кімнату з порожньою тарілкою у руках. 

- Відпочивай! - мені приємно і трохи ніяково. Раніше часто доводилося доглядати за сестрою та молодшими дітлахами в інтернаті. Тепер же у мене на руках Аня і хто знає, чи буде колись у мене самої можливість просто відпочити. 

Поки усі сплять, я готую собі каву та сідаю на диван у вітальні. За вікном кружляють сніжинки, але вітру і хуртовини більше немає. Красивий перший день нового року, який приніс мені дуже багато сюрпризів. 

Щоб не поринати у свої важкі роздуми, набираю Ніну. Хочеться поговорити і почути її думки з приводу того, що тут відбувається. 

На щастя, подруга відповідає практично одразу. Виявляється, Новий рік вона зустрічала у клубі і їй вдалося добряче повеселитися.

- Ось бачиш, а якби я була в місті, тобі довелося б зустрічати свято зі мною та Анею, - хмикаю.

- Не говори дурниць! - фиркає подруга. - Ти ж знаєш, як я люблю цю крихітку. І тебе, до речі, також!

- Знаю, - не можу стримати посмішку, коли Ніна така. Вона зовсім не зарозуміла і дуже хороша. Хоча не для всіх. На роботі в компанії власного батька її побоюються за серйозність та твердий характер. 

- Отже, Краєвський зліг з температурою, а ти тепер повна господиня у його домі! - веселиться Ніна. - Слухай, а може, не варто вам у місто повертатися? Залишитеся там до весни, і такими темпами ще одного малюка зробите.

- Що ти верзеш?! - бурчу. - Я повернуся, як тільки розчистять дорогу, і Натан так само. У нього робота, а у мене закінчуються запаси суміші та підгузок для Ані. До того ж між нами нічого немає. І не варто щось собі придумувати. Цей Краєвський одна суцільна таємниця, а я поки що не навчилася читати думки. 

Я розумію, що Ніна бажає мені щастя, але не таким способом. Байдуже, що мене з шаленою силою тягне до цього чоловіка. Як тільки повернемося в місто, все, що було між нами, залишиться у цьому будинку. Прилетить Артем з Мальдівів і далі доведеться розбиратися саме з ним. 

Після обіду прокидається Аня, зате Натан міцно спить. Більше не роблю спроб його розбудити. Щоб видужати, йому потрібно відпочивати. Одягаю крихітку в комбінезон і виходжу з нею на вулицю. Снігопад зупинився, зате вдарив мороз. Подихавши свіжим повітрям хвилин п'ять, ми повернулися у будинок, і я побачила у вітальні Натана. 

Він підкидав дрова у камін і, здається, встиг навіть душ прийняти. Його темне волосся було ще мокрим, а біла футболка так спокусливо обліпила міцне тіло. 

- Чому ти встав? - кладу Аню на диван та знімаю з неї теплий одяг. На Натана стараюся не дивитися зайвий раз. Досить того, що він знову поруч. 

- Температура спала, - чоловік сідає у крісло і прискіпливо стежить за тим, як я роздягаю крихітку. Кладу її на килимок біля каміна, а сама знімаю з себе куртку та шапку. - Я телефонував дорожній службі. Завтра зранку дорогу розчистять.

- Справді? - так дивно це чути. Можливо, Ніна має рацію і десь глибоко в душі я сподіваюся на те, що ми залишимося тут до весни… 

- Ти не рада? - дивується Краєвський і підводиться на ноги. Він наближається, стає напроти мене, і тепер я можу заглянути в його очі, якщо підведу голову. 

- Рада! - випалюю занадто емоційно. - В Ані закінчуються підгузки та суміш. Я не планувала залишатися тут так надовго. 

Здається, Натан мені не вірить. Він підіймає мою голову, поклавши руку мені на шию. Втекти не вийде, як і вдавати, що мені байдуже. 

- Коли повернемося у місто, я домовлюся про тест ДНК. Артем повертається післязавтра, тому зовсім скоро у нього буде можливість познайомитися з донькою, - чесно кажучи, я сподіваюся почути дещо інше. Дотики чоловіка налаштовують мене на зовсім інший лад. 

- Добре, - я сама закінчую все це, відступивши на крок. Хочеться запитати, що буде з нами після повернення в місто, але не роблю цього. Немає ніяких нас, отже, і запитувати немає про що. 

Забираю Аню на кухню, щоб погодувати, і краєм вуха слухаю розмову Натана по телефону. Він говорить підвищеним тоном, і, здається, його розмова стосується роботи. Схоже, він також тут засидівся, а робота не чекає. 

- Можеш дати ключі від своєї машини? Потрібно прогріти її і від снігу відгребти, - Натан з'являється на кухні через кілька хвилин і виглядає злим. Вперше таким його бачу.

- Можливо, не варто. Не хочу, щоб ти знову захворів, - кажу, шукаючи ключі у сумці. 

- Давай я сам буду вирішувати, що мені робити! - гиркає холодно, а мені стає дуже неприємно. Здається, Краєвський і сам розуміє, що перегнув палицю, але вибачатися не поспішає. Лише важко видихає, а тоді забирає у мене ключі та покидає кухню. 

Ось тобі й ідеальний чоловік! Виходить, і в Краєвського є свої проблеми, окремо від таємниць. Здається, я все більше заплуталася у тому, хто ж він насправді. І є таке відчуття, що, повернувшись у місто, я познайомлюся ще з одним його обличчям. І не факт, що воно мені сподобається…

Натан повертається через годину, мовчки повертає мені ключі і прямує у свою кімнату. Я не збираюся лізти до нього з запитаннями. Бачу, що ділитися зі мною він не буде. А робити собі боляче щось зовсім не хочеться. 

Аня засинає доволі рано, на початку дев'ятої. А от мені спати зовсім не хочеться. Перед тим як покинути кімнату, прислухаюся до звуків за дверима, але нічого не чую. Хочеться вірити, що Натан вже спить, і я зможу спокійно випити чаю. 

Та коли проходжу у вітальню, бачу неймовірну картину. Краєвський сидить біля каміна просто на підлозі і п'є віскі одразу з пляшки. Світло не горить, тому бачу чоловіка лише завдяки полум'ю у каміні. 

- Що ти робиш? - швидко наближаюся і забираю пляшку просто у нього з рук. - Ти ж ліки сьогодні пив! 

- Одне іншому не заважає! - Натан тягнеться за пляшкою і падає просто мені до ніг. Здається, він сильно п'яний! І коли тільки встиг так напитися?!

Здається, я починаю закипати! Цей чоловік дійсно гірше малої дитини! І проблем з ним більше, як не крути!