Федеріко Андахазі - Анатом, Федеріко Андахазі

class="p1">У першому випадку Матео Колон випробував настоянку беладонни й мандрагори у майже однаковому співвідношенні. Жертвою стала вельми літня mammola, стара повія на ймення Лаверда, яка вже давно служила у будинку розпусти на горішньому поверсі над шинком «Муло». Їй платили по півфлорина, й то вважалося за щедрість. Але він заплатив не сторговуючись.

Перше ніж узяти до рота член свого клієнта, Лаверда ковтнула старого освяченого вина, наділеного властивістю відганяти заразу та лихих духів. Анатом знав, що звичка ця ґрунтується лише на забобонах, але вважав її вельми годящою для кінцевого результату свого експерименту. Для Лаверди феляція була справою звичною.

Вправності сприяло й те, що у неї не збереглося жодного зуба, тож прутень міг ковзати легко, без завад чи перепон. Перші ознаки дії настоянки анатом враз зауважив: Лаверда завмерла, ледь піднялася й глянула на анатома збудженими очима, з несподіваним захопленням, яке вкрило її щоки рум’янцем. У Матео Колона від хвилювання затіпалося серце.

— Мабуть, я… — повела Лаверда, — я…

— Закохалась?..

— …отруїлася, — доказала Лаверда, й враз вміст її шлунка вихлюпнувся на клієнтів камзол.

Зазнавши невдачі, Матео Колон зварив відвар з тих самих трав, але у зворотному співвідношенні: якщо перша настоянка спричинила незмірну відразу, то, якщо мислити логічно, зворотна пропорція має дати протилежний результат. Він на правильному шляху.

Наступного тижня він знову, натершись настоянкою, сходив угору сходами, що вели у бордель. Результат був не менш гнітючим. Другою його жертвою стала Каландра, молода повія, яка лише недавно стала до цієї справи. Після нетривалої нестями, прокинувшись, вона наяву побачила низку найрізноманітніших демонів, які ширяли кімнатою й спускалися до ніг анатома. Ці жахливі видіння помалу розвіялись, поступившись неугавній містичній маячні.

Тоді Матео Колон вирішив, що, мабуть, воно на краще, коли замінити беладонну на блекоту. Саме так він і вчинив.

II

Коли Матео Колон увійшов до шинку, там запала мертва тиша. Ті, хто стояв ближче до дверей, прокрадалися до виходу, а опинившись на вулиці, перелякано бігли геть. Поволі, як анатом проходив у глиб закладу, невиводи розступалися, поступаючись йому дорогою, вітаючись із поєднанням ґречності та жаху. Сходячи східцями, Матео Колон зупинився перевести дух, переконавшись, що за цей нетривалий час, поки він подолав тридцять сходинок, з шинку пощезали геть усі відвідувачі. Навіть старого хазяїна не було видно.

Постукавши у двері борделю, він не почув звідти ані звуку. Він був такий спантеличений, що йому навіть не спало на думку, у чому полягає причина переляку, який пройняв відвідувачів. Колон уже намірився розвернутися й піти, як раптом зауважив, що дверцята не зачинено. Він не мав на думці заходити без дозволу, але йому видалось, що незачинені двері можна вважати запрошенням. Коли Матео Колон прослизнув усередину, завіси на дверях непривітно скрипнули. У тьмяному світлі свічника з трьома свічками він заледве розгледів у глибині коридору невеличку постать.

— Я чекала на вас, — промовила постать ніжним жіночим голосом, — прошу.

Лише зробивши кілька кроків, Матео Колон упізнав Беатріс, наймолодшу з повій борделю, дівча, якому не виповнилось і дванадцяти.

— Я добре вас знаю, проходьте, — повторила Беатріс, простягаючи до нього руку. — Я знала, що ви прийдете. Ви не мусите мене обманювати. Я знаю, що прийшла година, коли справдиться велике пророцтво. Перш ніж ви володітимете мною, хочу, аби щоб ви знали, що належу вам тілом та душею.

Анатом озирнувся через плече, аби переконатися, що вона говорить не до когось іншого.

— Я знаю, що ви зробили з Лавердою та Каландрою.

Анатом зашарівся й подумки прочитав молитву за здоров’я своїх безневинних жертв.

— Зробіть мене цілковито своєю… — хрипко мовила Беатріс, на губах у неї вигравала злостива посмішка.

— Саме за цим я і прийшов… — ніяково промовив Матео Колон, перш ніж добути для неї два дуката. Але Беатріс навіть не глянула на гроші.

— Ви навіть гадки не маєте, як я вас потай кохаю. Не знаєте, як я чекала на вас.

Анатом щось не міг пригадати, щоб уже поїв її своєю настоянкою.

— Як це ти на мене чекала?

— Я знала, що сьогодні випаде такий день. Сьогодні Місяць уповні наближається до Сатурна, — мовила Беатріс, показуючи на нічне небо за вікном. — Чи ви гадаєте, я не знаю пророцтва астролога Джорджо ді Новара? Це його відкриття, що поєднання Юпітера й Сатурна породило закони Мойсея, з’єднання з Марсом — релігію халдеїв, із Сонцем — єгиптян, з Венерою — народження Магомета, з Меркурієм — Ісуса Христа. — Вона замовкла, дивлячись просто у вічі анатомові, давши йому знак, додала: — А сьогодні Юпітер поєднується з Місяцем…

Глянувши у вікно, анатом побачив сяйливий місяць уповні. Тоді він запитально глянув на Беатріс, наче говорячи: «А я до цього яким боком?»

— Зараз, сьогодні, прийшов час вашого повернення! — І, скочивши на ноги, притлумлено вигукнула: — Це час Антихриста. Я належу вам. Зробіть мене своєю! — скрикнула вона, скидаючи одяг і відкриваючи перед анатомом свою прекрасну наготу.

Матео Колон збагнув лише згодом.

— Хай буде зі мною сила Господня… — прошепотів він, перехрестившись, і гнівно вибухнув криком: — Дурепо, мала дурепо! Чи ти хочеш, щоб я згорів на вогнищі?

Він уже замахнувся кулаком і замірився вдарити малу навіжену в обличчя, але останньої миті збагнув, що може вскочити в халепу. Саме звинувачення у «бісівстві», звісно, важке, але набагато гірше було б накликати на себе тягар нісенітних вигадок, що звідти випливають. Йому вже постало перед очі, як він тікає з Падуї, а слідом суне натовп розлючених фанатиків.

Перш ніж вигадки Беатріс рознесе містом, наче сім’я, яке розвіюється вітром, анатом вирішив просити декана відправити його до Венеції, допоки падуйські води не стихнуть. Й аби у власних очах знайти подорожі виправдання, а також не згубити з виду мету, яка правила йому за провідну зорю, він послався на мудрість Парацельса:

«Як можна лікувати хворобу у Німеччині ліками, які, за задумом Божим, ростуть на берегах Нілу?»

Саме ці слова поклали початок низці найбезглуздіших мандрів.

III

Він поїхав до Венеції. Продовжував збирання й сортування трав, що росли на рівнині, плісняви, котру лишала на сходах вода, що підіймалася вночі, навіть смердючих грибів, що росли на плідному ґрунті, щедро здобреному шляхетними викидами з палацових акведуків. Він намірився створити черговий відвар, коли до нього дійшла звістка, що Мону Софію дівчам купили у Греції. Перш ніж рушити до егейських морів, він завдав своєму пошарпаному серцю нової рани, таємно спостерігаючи за прогулянками Мони Софії на площі Сан-Марко. Сховавшись за колонами собору, він бачив, як вона показує всім свою гордовиту