Іван Рябчий - Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий

Я ж не маю потреби міняти чоловіка, аби змінити свій стиль. Чоловікам, які були поруч зі мною, вистачало клепки втямити, що моє прагнення свободи примушує зумисне вдаватися до внутрішньої самоти.

З митцями так часто буває. Натомість життя — недуги, смерть рідних людей та інші лиха — постійно примушують мене починати спочатку. Бо щоби йти вперед, маю позбутись минулого.

Малювали коли-небудь на замовлення?

Не раз — на прохання уряду Франції, деяких банків і шкіл. Але то були не картини, а мозаїки, скульптури й килими.

Нині, коли Україна рухається в бік Заходу (Євросоюзу), а Росія демонструє агресію та дедалі більше схиляється в бік Сходу (Азії), в чому ви вбачаєте місію Академії? Чи працює нині формула «Схід і Захід ідуть назустріч один одному»?

Академія не втручається в політику, а її мета практично в усьому збігається з метою ЮНЕСКО — нашого головного партнера впродовж 35 років. Коли в Україні почалися проблеми, пані Ірина Бокова, гендиректор ЮНЕСКО, одразу прибула до Києва, побувала на засіданні Президії Національної академії наук України. Якщо наша організація, на Вашу думку, може створити майданчик для прямого, відвертого діалогу, то ми з радістю підемо на все, аби встановився мир. Але що може Академія за таких політичних обставин?

До речі, часто виникає думка: чи не приходять негаразди України ззовні — і зовсім не звідти, звідки, як здається, вони йдуть?

Чи є серед членів Академії українці?

Звичайно. Насамперед згадаю президента Малої академії наук України Станіслава Довгого. Я мала нагоду переконатися в його особистому прагненні забезпечити наукову освіту дітям. Молодь треба підтримувати. І що далі, то більше. Адже телебачення та інтернет нічого доброго не несуть! Серед інших членів-українців — поет і перекладач Дмитро Чистяк і знаний філолог Юрій Мосенкіс.

У травні 2014 року в іспанському місті Касерес Академія провела колоквіум «Світло на службі людства». Звідки така трохи дивна тема?

Абсолютно не дивна, адже 2015 рік ЮНЕСКО оголосила Міжнародним роком Світла! Подібні заходи потрібні, щоб правильно розставити акценти. Скажімо, питання використання сонячного проміння як чистого джерела енергії не лише є одним із найбільш нагальних для деяких країн Африки, а й цікавить європейські держави.

Я запропонувала Президії Академії 2015 року продовжити цю тему і провести колоквіум у Марокко, адже у Касересі ми не встигли охопити всі аспекти проблеми.

Оскільки Африка — пріоритетний напрям роботи ЮНЕСКО, ми також впритул наблизилися до африканського континенту. Найбільше ж його багатство — сонячні промені, і він дедалі більше залежатиме від сонця. До лав Академії входять більше шестисот найвідоміших у світі експертів, і коли вони разом обмірковують якусь проблему, то від цього виграють усі! Серед нас також близько п’ятдесяти лауреатів Нобелівської премії. Ми повинні об’єднувати наші зусилля — «Від Атлантики до Уралу», як казав генерал де Ґолль. Це дасть шанс Африці та зробить Європу заможнішою. Африка повинна становити для Європи пріоритет, а Європа — нести до африканських країн інновації, допомагати їм із розумом використовувати енергетичні ресурси та стимулювати розвиток регіону. Тож 2015 року Академія планує провести колоквіум у Марокко, куди будуть запрошені видатні вчені не лише з Магрибу, а й з таких країн, як Малі, Камерун, Сенегал, Ґабон, Кот-д’Івуар та інші.

Слово Просвіти, 31 липня 2014 року

Міранда Люсьєн

…Слово для мене назавжди пов’язане з загадкою, з підозрою

Mirande Lucien

Міранда Люсьєн народилась у департаменті Жерс, що попід Піренейськими горами. Якщо вірити легенді, десь у цих місцях минула юність славетного мушкетера Д’Артаньяна (цій родині століттями належав замок де Кастельмор у Жерсі). І хоча Жерс — це південь Франції, Міранда подалася навчатися до славетного Католицького університету в місті Лувен-ля-Ньов і надовго залишилася в Бельгії. А пізніше перебралася до Лілля — ще одного славного на історію міста.

Захистивши дисертацію з творчості класика бельгійської літератури Жоржа Екаута, вона, досить несподівано для себе, опинилася на двох досить цікавих, здавалось би, протилежних дослідницьких шляхах: історії руху гомосексуалів та анархізму. Таким різним особистостям як Жорж Екаут, Каміль Лемонньє (письменник і художник межі ХІХ—ХХ століть) та Наталі Ґассель (сучасна письменниця-лесбійка та атлетка) пані Люсьєн присвятила десятки наукових статей. Тривалий час складала історію періодичних видань, довкола яких гуртувалися гомосексуали, досліджувала роль жінок в історії літератури: зокрема, писала про Рене Вів’єн, Люсі Делярю-Мардрю, Марґеріт Коппен, Алін Майріш та Сюзанн де Калья. Жодного рядка з творів цих панянок, ясна річ, українською мовою ще не перекладено…

Важливою працею вважає свій переклад французькою мовою сценарію, складеного видатним фламандським письменником Хуго Клаусом за романом Ж. Екаута «Замок Ескаль-Віґор».

Чому я вирішив перекласти «Замок Ескаль-Віґор» (К.: Самміт-книга, 2011)? Вже й не пригадаю… Припущення, втім, можуть бути різними. Закортіло екзотики: Фландрія ХІХ століття не так часто з’являється в текстах, перекладених українською мовою. Додати до цього незвичність постаті автора: анархіст і гомосексуал в одному флаконі. А сам твір — фактично маніфест вільного кохання, виклик тогочасному суспільству. Це може видатися неймовірним, і все ж Екаут не повторив долі Гюстава Флобера (що мусив відбути судовий процес через «аморальність» роману «Пані Боварі») та Оскара Вайлда (засудженого за той різновид кохання, який Жорж Екаут маніфестує в своєму романі) — його не судили, ба більше, він став поважним академіком, вивів на літературну сцену чимало майбутніх класиків бельгійської літератури та є одним із символів єдиної Бельгії.

І все ж ставлення до Екаута та його спадку в Бельгії є неоднозначним. «Щоденник» письменника зберігається в Державному музейно-літературному архіві; сторінки, де він відверто пише про свої захоплення, цензуровано; навряд чи п’ять тисяч сторінок цього дуже цікавого документа коли-небудь побачать світ…

Саме тому звістка про те, що в далекій Україні видадуть одного з найсуперечливіших авторів Бельгії, викликала ажіотаж серед дослідників творчості Екаута. Так я й познайомився з Мірандою Люсьєн, яка є найвідомішою «екаутознавкинею». Відтоді ми постійно листуємося. Я відвідав прекрасне затишне місто Лілль, де мешкає Міранда, зібрав удома бібліотечку видань творів Екаута. Сподіваюся, рано чи пізно вийде томик дивовижної малої прози цього дуже близького мені за духом автора.

Майбутнє європейської літератури залежить від майбутнього самої Європи

Кожне літературне життя (чи краще: життя в літературі) починається з поштовху: з книжки чи автора, який вражає на все життя. Хто з авторів найбільше позначився на твоїй юності та спонукав до літератури?

Мені вже досить складно пригадати, що стало найпершим стимулом до зацікавлення словом, книжками, літературою — які, втім,