Слободан Шнайдер - Боснійські драми, Слободан Шнайдер
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
АЗРА (ляскає себе по чолі): Білі пігулки! Я впізнаю цей погляд!
ГАСАН: Сюди, дурнику! Сюди!
Нарешті на доріжці плацу з’являється Змія в камуфляжі. Його обличчя пофарбоване темними фарбами, він тягне військову сумку. Він робить дивні рухи, зрозумілі, напевно, лише представникам його роду. Час від часу урочистими жестами показує на сумку.
МАРТА: Що з ним зробили?
ГАСАН: Гей, ми тут.
МАРТА: Ми: твій батько і дві матері!
Змія вперше подивився в їхній бік.
АЗРА: Я — Азра!
МАРТА: Марта!
ГАСАН: А це неважливо. Підійди до нас ближче. Подивись! (Урочистим жестом показує йому на цивільний костюм) Клас! «Benetton»! Коштує всі гроші! Клянуся чим завгодно: кожна в тебе закохається!
Змія дивиться на них з недовірою і нерозумінням.
МАРТА: Він нас не впізнає.
АЗРА: Ще в нас вистрілить, чого доброго.
МАРТА: Може, він думає, що ми манекени для тренування?
АЗРА: Може, він бачить, що ми всі мертві?
ГАСАН: Тоді тим більше не стрілятиме в нас.
МАРТА: Це ще невідомо.
АЗРА: Азра. Твоя мати.
Змія вперше дивиться на неї дуже уважно.
МАРТА: Усе добре. Він нас упізнав.
ГАСАН: Я — твій батько. Більше у фігуративному сенсі, щоб ніхто не міг тобі сказати, що ти — байстрюк.
МАРТА: Я теж твоя мати, бо матір тепер так легко втратити, що непогано мати їх кілька!
АЗРА: Ти підеш з нами!
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: 14949, візит завершено. Відвідувачі, залиште територію казарми.
АЗРА: А зараз переодягнись. Послухай матір. Кого ти ще маєш слухати? Оці не бажають тобі добра. Вони нікому не бажають добра. Добро тут — невідоме поняття. Ось одяг, який ми тобі принесли. Переодягнися, швидко і легко, як ви, змії, завжди це робите. Дай мені те, що на тобі. Я знаю, що маю зробити. Ти мусиш вірити своїм матерям!
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: 14949, на рапорт до командира.
ГАСАН: Ти ж цього не зробиш? Тебе кинуть на голий бетон. Будеш їсти хліб і воду, срати у парашу.
АЗРА: А потім тобі дадуть білі пігулки.
МАРТА: Коли отямишся, вже нічого не тямитимеш.
ГАСАН: Вбиватимеш, а не знатимеш кого.
МАРТА: Різатимеш, а не знатимеш навіщо.
АЗРА: Тут я, твоя мати!
На верхній стіні з’являється ряд солдатів з важкими автоматами, в таких же камуфляжних уніформах, як Змія, з однаково помальованими обличчями. Змія дивиться то на них, то на трьох зіщулених людей біля огорожі.
АЗРА: Бачиш, якими їх створив їхній бог.
МАРТА: Поквапся. У нас немає часу.
ГАСАН: Роздягайся, ну ж бо.
АЗРА: Вони тебе покарають за непослух. Усе має свої межі.
МАРТА: Пустощі — це пустощі. Але ми зуміємо показати тобі, коли має початися виховання.
ГАСАН: Кажуть, що у мене важка рука!
АЗРА (кричить): Заклинаю тебе болем, в якому я тебе народила!
Змія з відсутнім поглядом, у трансі, починає знімати частини маскувальної уніформи.
МАРТА: Ну, слава Богу.
Азра заходить на територію казарми, збирає уніформу і вкидає її до Мартиної пічки. Витягає запальничку і запалює її.
АЗРА: Сину мій, прекрасний мій сину!
МАРТА: Який чудовий хлопець!
ГАСАН: Як з каменю вирізьблений.
Змія від радості розводить руки.
Звідкись прилітає один камінець. Ще один.
Стрільці на стіні клацаютьзатворами автоматів.
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ (буденно, ніби йдеться про якесь тренування): Невідома особа увійшла на територію! Вартові, тривога!
Змія, голий до пояса, усміхається безтурботно і спокійно.
ГАСАН: Лягай, притиснись до землі!
МАРТА: Та, може, ці ненормальні не будуть...
Дощ каміння.
Ошелешений, Змія дивується цій події: чому його закидують камінням?
ГАСАН: Лягай, дурню!
АЗРА: Уб’ють нас усіх!
МАРТА: Хто це? Солдати?
ГАСАН: Солдати тут підтримують порядок.
АЗРА: Це народ.
Змія спокійно посміхається. Уніформа розгорілася, великий язик полум’я бухає з печі. У Змії з голови тече кров. Він повільно висуває чорний роздвоєний язик. Каміння перестає падати.
Нарешті Азра, Марта і Гасан ідуть до Змії. Гасан витягає з-за пазухи свою білу шмату, якою Азра витирає обличчя Змії і повертає її.
ГАСАН: Вона червона.
Азра обіймає і цілує Змію, який бере її в свої обійми. Автоматна черга зі стіни. Обоє падають.
ГАСАН: Червона.
Марта витягає ляльку, реалістичну копію маленької дитини, з військової сумки Змії і прилаштовує її собі на спину.
Гасан піднімається на дах, піднімає на щоглу криваву шмату і беззвучно кричить.
Марта деякий час стоїть у позиції «струнко».
Потім покриває Азру й Змію, що згорнулися клубочком на землі, крилом намету.
І в той час, як Гасан беззвучно відкриває і закриває рота, Марта, з дитиною на спині, йде у глибину сцени.
Де відкривається боснійський цвинтар з мусульманськими надгробками- нішанами, католицькими і православними хрестами.
Пси знавісніло гавкають.
Чи це, може, виє вовк?
Завершено у березні 1994 року у Загребі,
для «Landestheater» у Тюбінгені.
Примітка про змію
Мені здається, що зі змією (а тому й зі Змією, яка пишеться з великої літери, бо вона тут — людина), у західній традиції справи погані. Схід у цій справі обережніший, бо мудріший. Змія на Сході представляє нічний, інстинктивний бік людини, невіддільну частину її цілості. У двох сербських народних оповіданнях, як їх записав у ХІХ ст. Вук, йдеться про двох жінок, одна з яких навіть цариця, котрі народжують змій, обидві через нещасне прокляття, яке вони самі промовляють. Але в обох версіях змія вночі — гарний хлопець, і тільки вдень вона повертається у свою шкіру. Казки майже завжди мають щасливий кінець, який підтверджує перемогу бажання, отже, й інстинкту. «Шкіра Змії», однак, показує, що у Боснії, «в часи її Тридцятирічної війни», казки завершуються інакше, наскільки б вони не належали до нічного, інстинктивного боку людини. Письменник, отже, не вважає, що у Боснії вийшла з-під контролю ота інстинктивна сторона людини, і цим би жахи, вчинені там, були витлумачені, що там ішлося про якийсь бенкет «інстинктивної сфери». Навпаки, у Боснії інстинктивна основа повернута проти самих людей, тому як така вона швидше обмежена, аніж вивільнена. У Боснії показано, що ідеологія робить із людьми, уярмлюючи їхні інстинкти з метою руйнування. Принизити матрицю «ворожого племені» так, щоб страх і відчай, які за цим прийдуть, знищили будь-яку можливість подумати про повернення — це етнічна чистка у абсолютному сенсі. В якомусь сумному, найсумнішому сенсі тут досягнуто досконалості.
У «Шкірі Змії» інколи просвічує туга за матріархатом як чимось, що має прийти колись, після всього. Але тут ідеться не про владу жінок, а про спільноту, в якій взагалі немає устрою сили, отже про Материнський устрій, більше в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Боснійські драми, Слободан Шнайдер», після закриття браузера.