Герберт Уеллс - Невидимець, Герберт Уеллс

окуляри.- Насамперед, знаєте, загальне враження, а ключ уже будемо шукати потім.

Він кахикнув, надів окуляри, невдоволено поправив їх, кахикнув ще раз, палко бажаючи, щоб трапився якийсь випадок і врятував його від неминучої ганьби. Потім він неквапливо взяв у Каса книгу. І тут справді щось трапилось.

Двері несподівано відчинилися.

Обидва джентльмени аж підскочили, озирнулися, та коли побачили рожеве обличчя під пухнастим циліндром, полегшено зітхнули.

- Пивниця? - спитало обличчя, роздивляючись по кімнаті.

- Ні,- воднораз відповіли вони.

- Навпроти, голубчику,- пояснив містер Бантінг.

- І прошу, зачиняйте двері,- роздратовано додав містер Кас.

- Гаразд,- стиха мовив гість.- Відчалюй! - наказав сам собі й, зачинивши за собою двері, зник.

- Моряк, мабуть,- сказав містер Бантінг.- Цікаві вони хлопці. «Відчалюй!» - напевне, морський термін, що означає наказ вийти з кімнати.

- Може, й так,- згодився Кас.- Я сьогодні вкрай знервований. Коли двері ото відчинялись, я мало не підскочив.

Містер Бантінг посміхнувся, ніби сам не підскочив із несподіванки.

- А тут іще,- зітхнув він,- ці книги!

- Одну хвилинку,- мовив Кас, устаючи і зачиняючи двері на ключ.- Тепер, гадаю, ніхто до нас не вдереться.

У цей час почулося, як хтось засопів.

- Безперечно одне,- зауважив Бантінг, присуваючи свій стілець до Каса,- що останніми днями в Айпінзі сталися дивні речі... дуже дивні. Я, звичайно, не можу повірити в цю безглузду історію про невидиму людину...

- Вона таки неймовірна,- сказав Кас.- Але факт, що я бачив у рукаві...

- Та чи бачили ж ви? Чи впевнені в цьому?.. Може, тут, наприклад, дзеркало... Галюцинацію викликати досить легко. Не знаю, чи доводилось вам бачити коли-небудь справді доброго фокусника.

- Я не хочу знову товкти те саме,- відповів Кас.- Ми вже розібралися в цьому, Бантінгу. Ось ці книги... А ось і місце, що, як мені здалося, написано по-грецькому. Літери справді грецькі.

Він показав на середину сторінки. Містер Бантінг злегка почервонів і наблизив до книги своє обличчя,- очевидно, щось було негаразд з його окулярами. Обізнаність цього маленького чоловіка з грецькою мовою була наймізерніша, але він був упевнений, що всі парафіяни вважали, ніби він знає і грецьку, і давньоєврейську. А тепер... Чи не признатися? А може, просто вдати, що він читає? Раптом він відчув якийсь дивний дотик до потилиці. Він спробував поворухнути головою і зустрів непереборний опір. Немов чиясь важка, тверда рука схопила його за голову і сильно тисне її до столу.

- Не ворушіться! - прошепотів чийсь голос,- або я розтрощу вам голови!

Містер Бантінг глянув Касові в обличчя, що було зовсім близько від його власного, і побачив на ньому відбиття свого власного переляку й подиву.

- Я дуже шкодую, що мушу повестися з вам так брутально,- сказав Голос,- але нічого не поробиш. Відколи це ви навчилися нишпорити в приватних записках дослідників? - додав Голос, і два підборіддя, водночас гупнувши в стіл, клацнули чотирма рядами зубів.- Відколи це ви навчилися вдиратись до приватного помешкання людини, що опинилася в біді? - і знову стук об стіл і клацання зубів.

- Куди ви поділи мій одяг?.. Послухайте,- провадив далі Голос.- Вікна ці зачинені, ключ од дверей у мене. Людина я дуже сильна, під руками в мене - кочерга, і до того ж я - невидимий. Будьте певні, що, коли схочу, я можу любісінько вбити вас обох і легко звідси вибратися. Розумієте? Отож-то. Якщо я пущу вас, обіцяєте мені не робити ніяких дурниць і виконувати те, що я скажу?

Вікарій та лікар перезирнулися, і обличчя в лікаря видовжилось.

- Обіцяємо! - відповів містер Бантінг.

- Обіцяємо! - повторив за ним і лікар.

Тоді Невидимець відпустив їм шиї, і вікарій з лікарем випросталися на своїх стільцях. Обличчя в них були дуже червоні, і обидва вони крутили головами.

- Сидіть, будь ласка, там, де й сидите,- сказав Невидимець.- Ось, бачите, кочерга. Входячи в цю кімнату,- вів далі Невидимець, ткнувши кочергу під ніс одному й другому,- я не думав, що тут хтось є, і сподівався, крім книг з моїми записами, знайти тут і свій одяг. Де він? Ні, не підводьтеся. Я й так бачу, що він зник. Хоч дні тепер досить теплі, щоб невидима людина могла бігати гола, але вечори - прохолодні. Мені потрібен одяг та й ще дещо. Потрібні мені й ці три книги.

 

XII. НЕВИДИМЦЕВІ ВРИВАЄТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ

 

 

З одної дуже прикрої причини, яка зараз стане ясною, наше оповідання доводиться тут знову перервати. Поки все оте відбувалось у вітальні й містер Гакстер стежив за містером Марвелом, що палив люльку біля воріт, ярдів за дванадцять далі містер Гол і Тедді Генфрі з превеликим подивом розмовляли на єдину тоді в Айпінзі тему.

Раптом у двері вітальні щось сильно стукнуло, розлігся голосний крик, а потім... усе стихло.

- Е-гей! - гукнув Тедді Генфрі.

- Е-гей! - відгукнулося з пивниці.

Містер Гол усвідомлював речі повільно, але певно.

- Щось там негаразд,- сказав він і відійшов од прилавка до дверей вітальні.

З виразом напруженої уваги на обличчях, із задумою в очах вони з Тедді Генфрі підійшли до дверей вітальні.

- Щось сталося,- сказав Гол, а Генфрі підтакнув головою.

На них війнуло неприємним запахом хімікалій, і з кімнати почулися притишені звуки швидкої розмови.

- Чи все там у вас гаразд? - постукавши у двері, спитав Гол.

Приглушена розмова враз увірвалася, на мить настала тиша, а тоді знову заговорили пошепки, і хтось скрикнув: «Ну, ні, не треба!» Потім раптом почулася метушня, стук перекинутого стільця і шум короткої боротьби. І знову тиша.

- Що там за дідько? - півголосом вигукнув Генфрі.

- Чи все у вас гаразд? - повторив містер Гол. Вікарій озвався якимось дивним уривчастим голосом:

- Цілком. Прошу... не перешкоджати.

- Дивно! - зауважив містер Генфрі.

- Дивно! - згодився містер Гол.

- Каже «не перешкоджати»,- сказав Генфрі.

- Я не чув,- сказав Гол.

- І хтось сопів,- додав Генфрі.

Вони стояли, прислухаючись. У вітальні почали знову розмовляти швидко і притишено.