Карел - Війна з саламандрами, Карел

вона ж і не артистка. І про що ті дівчата часом шепочуться,- згадав Ейб.- І як у них тоді очі блищать, і як вони хихочуть… Ми з Фредом про такі речі ніколи не розмовляємо. А Лі не слід би випивати стільки коктейлів, бо вона потім сама не тямить, що плеще… Як, наприклад, сьогодні пополудні - це було зайве… Тобто коли вона з Джуді засперечалася, в котрої гарніші ноги. Звісно, що в Лі. Хто-хто, а я знаю… Та й Фредові не варт було придумувати таку дурницю, як отой конкурс гарних ніг. Такі речі можна робити де-небудь на Палм-Біч, але не в інтимній компанії. І дівчатам навіщо було так високо підсмикувати спідниці? Адже то були вже не тільки ноги. Принаймні Лі не слід було. Та ще перед Фредом! Та й такій багатій дівчині, як Джуді, теж не годилося так… І самому мені не треба було кликати капітана за суддю. Це вийшло по-дурному. Як той капітан почервонів та наїжачив вуса! «Даруйте, сер!» - та грюк дверима! Прикро. Страшенно прикро. І капітанові не годилось би поводитися так грубо. Кінець кінцем це ж моя яхта… Правда, в капітана нема з собою любоньки; тож як йому, сердезі, дивитись на такі речі? Тобто через те, що він мусить жити сам… А чого Лі плакала, коли Фред сказав, що в Джуді ноги гарніші? Потім вона казала, що Фред страшенно невихований, що він їй псує всю втіху від подорожі… Бідненька моя Лі!.. А тепер дівчата не розмовляють одна з одною. А коли я хотів поговорити з Фредом, Джуді покликала його до себе, як цуцика. А Фред же мій найкращий друг. Звісно, коли він коханець Джуді, то мусить казати, що в неї ноги гарніші. Правда - йому не слід було твердити це так категорично. Це була нетактовність перед бідолашною Лі; вона правду каже, що Фред самозакоханий бовдур. Страшенний бовдур… Правду кажучи, не так я уявляв цю подорож. І на біса я взяв цього Фреда!»

Містер Ейб помітив, що вже не милується перламутровим морем, а з похмурою, дуже похмурою міною пересіває між пальцями пісок із дрібненькими черепашками. На серці в нього було тяжко й прикро. Татусь сказав: «Побач трохи світа». Чи вони вже побачили трохи світа? Містер Ейб намагався згадати, що ж він, власне, бачив, але в пам’яті його зринало лише одне: як Джуді та любонька Лі демонструють свої ноги, а Фред, плечистий Фред сидить перед ними навпочіпки. Ейб іще дужче спохмурнів. «Як же хоч цей кораловий острів називається? Тараїва, сказав капітан. Тараїва, чи Тахуара, чи Тараїхатуара-та-хуара. Може, краще було б уже вернутись додому, і я скажу старому Джесові: татку, ми були аж на Тараїхатуарі-та-хуарі. Якби хоч я того капітана не кликав! - злостився на себе містер Ейб.- Треба побалакати з Лі, щоб такого більше не робила. Боже, як воно вийшло, що я її так страшенно кохаю! Коли прокинеться, треба поговорити з нею. Сказати їй, що ми могли б побратися… - Очі в містера Ейба були повні сліз: - Боже, чи це кохання, чи мука, чи, може, ця нестерпна мука від того, що я її кохаю?»

Підведені синім, лискучі повіки любоньки Лі, схожі на тонесенькі скойки, здригнулися.

- Ейбе,- почувся сонний голос,- ти знаєш, про що я думаю? Що на цьому острові можна зняти роз-кіш-ний фільм.

Містер Ейб засипав свої нещасливі волохаті ноги дрібним піском.

- Чудова ідея, любонько. А який?

Любонька Лі розплющила свої бездонно сині очі.

- Ну, хоч би так: уяви собі, що я буду на цьому острові Робінзонкою. Жінкою-Робінзоном. Правда, напрочуд нова думка?

- Атож,- невпевнено відповів містер Ейб.- А як би ти попала на цей острів?

- Дуже просто,- промовив солодкий голосок.- Наша яхта розбилась би під час бурі й ви всі потонули - ти, Джуді, капітан і всі.

- І Фред теж? Адже Фред плаває, як риба.

Гладеньке чоло насупилось.

- Ну, хай Фреда з’їсть акула. Це буде розкішний кадр! - любонька аж у долоні заплескала.- Адже у Фреда неймовірно гарне тіло, правда?

Містер Ейб зітхнув.

- А далі як?

- А мене б непритомну викинула на берег хвиля. Я була б у піжамі - в отій синій у смужечку, що так тобі сподобалася позавчора.- З-під ніжних примружених повік сяйнув погляд, що дуже до речі й наочно демонстрував спокусницьку силу жіноцтва.- Власне, цей фільм має бути кольоровий. Усі кажуть, що синій колір надзвичайно пасує до мого волосся.

- А хто б тебе там знайшов? - діловито допитувався містер Ейб.

Любонька замислилась.

- Ніхто. Який же з мене був би Робінзон, якби тут були люди,- сказала вона несподівано логічно.- Через це ж і роль така розкішна, що я весь час грала б сама. Уяви собі: «Лілі Веллі в головній і взагалі єдиній ролі!»

- І що б же ти робила протягом цілого фільму?

Лі звелась на одному лікті.

- Це я вже придумала. Купалась би й співала на високій скелі.

- В піжамі?

- Без,- відказала любонька.- Правда, це був би страшенний фурор?

- Ну, не грала б же ти весь фільм голою,- промурмотів Ейб із виразлм різкої незноди.

- А чому? - невинно здивувалась любонька.- Що тут такого?

Містер Ейб промимрив щось нерозбірливе.

- А потім… - Лі задумалася.- Стривай, уже знаю. Потім мене викрала б горила. Розумієш, така страшенно волохата чорна горила.

Містер Ейб почервонів і став заривати свої ненависні ноги ще глибше в пісок.

- Але ж тут нема ніяких горил,- заперечив він не дуже переконливо.

- Є. Тут є всілякі звірі. Треба дивитись на це по-мистецькому, Ейбе. До мого кольору шкіри горила пасуватиме надзвичайно. А ти помітив, які у Джуді волосаті ноги?

- Ні,- відказав Ейб, якого мучила ця тема.

- Жахливі ноги,- сказала любонька й задивилась на свої литки.- А коли та горила нестиме мене в обіймах, із джунглів вийде молодий дикун і вб’є її.

- А як він буде одягнений?

- У нього буде