Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

скільки могло там вміститись, і почав ними розмірено гатити об землю: гуп, гуп, гуп — чувся ніби плескіт гребного колеса. Сплеск води показав Мауглі, що Багіра пробила собі дорогу до водоймища, куди мавпи не сміли поткнутися. Пантера переводила подих, вистромивши голову з води, а мавпи стояли в три ряди на червоних сходинках і скажено підстрибували, готові кинутись на неї з усіх боків, якщо вона вийде на допомогу Балу. І ось тоді Багіра підвела морду, з якої струминками стікала вода, і в розпачі виголосила Владичне Слово Змій: — Ми однієї крові — ти і я.

Їй здалося, що Каа втік в останню хвилину. Навіть Балу, якого вже мало не задушили мавпи на краю тераси, не міг стримати посмішки, почувши, що чорна пантера кличе на допомогу.

Каа в цей час переповз через західну стіну; він кинувся на землю з такою силою, що збив у рів зубець із стіни. Пітон не мав наміру відмовлятись од переваг своєї позиції і ще двічі згортався та розгортався, щоб переконатись, що кожен фут його довгого тіла перебуває в повній бойовій готовності.

Тим часом Балу бився з нападниками, мавпи вили над водоймищем навколо Багіри, а Манг, кажан, літав туди й сюди, розносячи по Джунглях звістку про великий бій. Ось Хаті, дикий слон, засурмив — із усіх боків здалеку почали збиратися зграї мавп, які попрокидалися й одразу ж майнули деревами на допомогу своїм до Холодних Печер; шум битви розбуркав навіть усіх денних птахів на багато миль навкруги. Тоді Каа, приготувавшись до бою, кинувся вперед. Бойова сила пітона полягає в страшних ударах головою, в які він вкладає силу і вагу всього тіла. Уявіть собі спис, таран або молот вагою приблизно в півтонни, яким керує холодник спокійний розум, що живе в його держалі, і ви зрозумієте, що являв собою Каа під час бою. Пітон завдовжки чотири-п'ять футів може вибити дух з людини, коли вдарить її просто в груди, а Каа, як відомо, мав цілих тридцять футів. Першим ударом, мовчазним, беззвучним, він урізався в зграю, що юрмилася навколо Балу, і бити вдруге вже не було потреби. Мавпи сипнули в усі боки з криком:

— Каа, це Каа! Тікайте! Рятуйтесь!

Аби мавпенята слухалися й шанувалися, батьки з покоління в покоління лякають їх оповіданнями про Каа, нічного злодюгу, який може лазити по деревах тихше, ніж росте мох, який може стягти найдужчу мавпу, про старого Каа, який може прикидатись сухою гілкою або гнилою колодою, та так, що найрозумніша мавпа нічого не запідозрить, аж поки гілка або колода обхопить її. Мавпи бояться Каа понад усе на світі, бо жодна з них не могла навіть уявити собі всієї його сили, жодна не насмілювалась подивитися йому в очі, жодна не виривалась жива з його обіймів. І тому вони зараз тікали, пройняті смертельним жахом, на стіни й дахи будинків, а Балу глибоко й полегшено зітхнув. Шерсть у нього була набагато густіша, ніж у Багіри, але й вона порідшала під час бійки.

Тоді Каа вперше за весь цей час розкрив пащу і вимовив тільки одне довге шипляче слово, і навіть ті мавпи, що здалеку поспішали на допомогу до Холодних Печер, прикипіли на місці від жаху, так що аж гілки під ними позгинались і витріщали. Мавпи, які сиділи на стінах і в порожніх будинках, замовкли, і в мертвій тиші, що оповила місто, Мауглі почув, як Багіра, вийшовши з водоймища, обтрушувала з себе воду. Потім знову почувся галас та стогін мавп. Вони дерлися все вище на стіни, чіплялися за шиї великих кам'яних ідолів і з пронизливим верещанням метушилися серед стінних зубців. Дивлячись на це, Мауглі на радощах танцював у літньому павільйоні. Він припав оком до ажурної стіни і кричав на знак презирства та глузування по-совиному крізь передні зуби.

— Витягни хлопчика з цієї пастки; я вже зовсім змучилась, — промовила Багіра. — Заберімо Людське дитинча і ходімо звідси. Вони можуть знову напасти.

— Вони не рушать з місця, аж поки я їм дозволю. Сссстій-те! — просичав Каа, і в місті знову запанувала мертва тиша. — Я не міг прибути раніше, Сестрице, але мені здалося, що ти гукала, — додав він, звертаючись до Багіри.

— Мо… може, я й крикнула щось під час бійки, — відповіла Багіра. — Чи ти не поранений, Балу?

— Я не певен у тому, що вони не викроїли з мене сотні ведмежат, — відповів Балу, важко струшуючи то одну, то другу лапу. — Вау! Мені болить скрізь. Каа, я гадаю, що ми з Багірою завдячуємо тобі своїм життям…

— Пусте!.. А де ж дитинча?

— Тут, у пастці. Я не можу вилізти! — кричав Мауглі.

Зруйнована баня павільйону була зависоко над його головою.

— Заберіть його звідси. Він скаче, як Мор, павич, і може подушити наших дітей, — почулися голоси кобр зсередини.

— Ага! — сказав Каа з усмішкою. — Цей малюк скрізь має друзів! Відійди, дитинча, а ви сховайтесь, Отруйне Плем'я! Я ламаю стіну!

Каа уважно оглянув стіну і, знайшовши щілину в мармурі, яка показувала, що стіна тут неміцна, злегка ударив кілька разів головою, щоб розрахувати відстань. Потім він підняв шість футів свого тіла над землею і зробив з півдюжини могутніх ударів, б'ючи носом, мов тараном. Стіна тріснула і повалилась, здійнявши хмари пороху й сміття. Мауглі вискочив крізь пролам, кинувся до Балу та Багіри і став між ними, обнявши руками їх за товсті шиї.

— Ти не поранений? — спитав Балу, ніжно притиснувшись до нього.

— Мені дуже прикро, я голодний і добре подряпаний. Але ж як люто вони побили вас, мої Брати. Ви сходите кров'ю!

— Інші теж, — сказала Багіра, облизуючись і позираючи на мертві тіла мавп, що валялися скрізь по терасі і навколо водоймища.

— Це дурниці, це все нічого, аби ти був живий та здоровий, Жабеня, гордість моя, — промимрив Балу.

— Про це ми поговоримо потім, — досить холодно зауважила Багіра.

Це Мауглі не сподобалося.

— Ось Каа, завдяки якому ми перемогли і ти лишився живий. Подякуй йому, Мауглі, так, як велять наші звичаї.