Станіслав Стеценко - Війни художників

вгамувати телефон, а з відчиненої кватирки дув весняний вітерець від Москви-ріки.

— Це Берія, — огидно прохрипіла слухавка тенором наркома.

— Що трапилося, Лаврентію? Четверта ранку, — голос Молотова звучав відверто роздратовано.

Він нарешті знайшов пенсне, що впало на килим, і начепив його на носа. Воно виглядало досить кумедно на його непропорційно великій голові. Настовбурчені вуса наркома демонстрували граничне невдоволення від безцеремонного пробудження.

— Хазяїн вимагає на ранок, щоб ти дав інформацію про всі офіційні делегації німців, що перебувають у нас, — голосом Берії говорила, ледь потріскуючи, слухавка.

— Тихо, Перл, — прошепотів Молотов, прикриваючи слухавку. — Все гаразд.

Вона зітхнула і лягла. Удома він називав її Перл. Так, як називали її батьки. Поліна Жемчужина, або ж Перл Карповська, завдяки Молотову зробила карколомну кар’єру від звичайної папіросниці на фабриці до керівника главку текстиль-галантерейпрому в Наркоматі легкої промисловості.

Перл розуміла, що, незважаючи на надзвичайно високе становище у радянській ієрархії (Молотов — друга людина в державі), і Молотова, і її від камери в Бутирці може відділяти всього один подібний нічний дзвінок чи один гучний стукіт у двері.

— Лаврентію, я не пам’ятаю усіх цих дрібниць! — злісно просичав Молотов. — Чи, вірніше сказати — деталей. Інформацію може дати уповноважений у справах Берзін, от йому й телефонуй! — і кинув слухавку. Берія займав нижчу сходинку в партійній ієрархії і мав знати своє місце.

На хвилину замислився, сказав, звертаючись до дружини:

— Що за лайно, навіщо Кобі німецькі візитери? — Молотов устав, дістав пачку нових модних цигарок «Біломорканал», котрі щойно почала виготовляти цигаркова фабрика імені Урицького, ширше прочинив кватирку. Він ніколи не затягувався, та й курив нечасто. Але більшість була впевнена, що він затятий курець через те, що на багатьох фото був із цигаркою. Цигарки — то був його дипломатичний прийом. Річ у тім, що Молотов не володів іноземними мовами, а крім того, був тугодумом і під час переговорів, щоб заповнити паузи і мати час на роздуми, завжди запалював цигарку.

Він механічно розглядав цигаркову коробку «Біломору» з картою Європи, розшукуючи Німеччину. На карті були зображені найбільші канали — Кільський (який з’єднував Північне і Балтійське моря, Суецький (Червоне і Середземне). Кільський канал якраз і знаходився на території Німеччини.

— Навіщо Кобі німці? — ще раз запитав чи то в дружини, чи то сам у себе.

— Що, любий? — здивовано перепитала Перл, гадаючи, що він звертається до неї. — Ти сказав: німці? Які німці?

— Нічого, так, дрібниці. Спи.

Постукав мундштуком по коробці, вибиваючи тютюн. Здавив мундштук двічі — хрест-навхрест. Невдоволено поморщився — у «Герцеговини Флор», яку, наслідуючи Сталіна, палила більшість наркомів, тютюн ніколи не висипався. «Все нове — гірше за старе». Недарма Маяковський сказав: «Любым папиросам даст фор “Герцеговина Флор”!» Подумав: знову перейду на «Герцеговину».

Видуваючи дим у кватирку, кинув погляд на Перл, вона посміхнулася йому. Подумав: майже всі з оточення Сталіна завели собі коханок. Та й сам Хазяїн подавав приклад. Лише він залишався вірним Перл. Чому? Може, тому, що її інтимні потреби значно вищі, ніж у нього, і дай бог йому вдовольнити хоча б Перл, не говорячи вже про коханку? А може, тому, що він — головна «кам’яна задниця ЦК» і на інтрижки просто не має часу?

Мабуть, і перше, і друге, і третє. Ще раз кинув поглядом на Перл — здається, спить. Учора він уже виконав свій шлюбний обов’язок. І тому був упевнений, що сьогодні має вихідний від інтиму. Якби не дзвінок. Але раз Перл заснула, то, схоже, що таки можна дати собі перепочинок.

* * *

«Зателефонуй Берзіну вранці». Берія не міг відкладати таке на ранок. Як завжди, щось не складеться, а Хазяїн традиційно приїде в Кремль о першій, максимум о другій і відразу буде вимагати результат, називати ідіотом і погрожувати посадити у «турму» і підвісити за яйця…

Берія, лаючись, набрав номер свого помічника Саркісова. Той довго не брав слухавку. Нарешті відповів заспаним голосом.

— Спиш, Саркісов, твою мать! Знайди Берзіна! Я не знаю, хто це такий! Якийсь хрін з Наркомату іноземних справ! Зателефонуй черговому — дізнайся, хто це такий! Все я маю тобі розтлумачувати до дрібниць! Візьмеш у нього всю інформацію про заходи, що їх проводять у нас німецькі делегації. Цього вимагає Хазяїн. І дми до мене додому. Термін — 10-та ранку. Затримаєшся — підвішу за яйця, а потім посаджу в «турму». Зрозумів?

— Так точно, товаришу нарком!

Розділ 5

19 березня 1940 року, 13 год. 35 хв.

Москва

А за день до цього, дипломат Михайло Берзін, інформація якого зараз так потрібна була Берії, сидів за столиком кафе «Ленінський жовтень», що на Цвітному бульварі разом із художником Миколою Гущенком. Гущенко, у минулому радянський агент-нелегал, який працював у Парижі під агентурними псевдонімами «Художник» та «Ярема», а після втечі з Франції ось уже четвертий рік жив у Москві в 12-метровій комуналці, на вулиці Біговій, з дружиною, сином і перебивався разовими заробітками. Малював полотна у стилі соцреалізму й намагався пристосуватися до життя радянських будівників комунізму зразка кінця 39-го — початку 40-х років.

Обидва співрозмовники були шатенами, Гущенко темніший, Берзін світліший, зросту — вище середнього, і здавалися схожими один на одного. Хоч Берзін і був значно старшим. Можливо, схожими їх робив одяг — вочевидь нерадянські, гарно пошиті костюми виділяли обох серед сірого натовпу Москви.

— Неймовірно, — сказав Берзін, сміючись, блискаючи незвичайно білими для СРСР зубами і тиснучи руку Гущенкові. — Це таки ти! Мені сказали, що серед організаторів виставки німецьких художників у Москві є Гущенко, але ніколи б не подумав, що це саме ти! Просто неймовірно! А як же Париж? Ательє на вулиці Волонтерів?! Виставки в