Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

Від безсилого гніву на самого себе впав на спину і пару разів ударився головою об землю потилицею — трохи стало боляче і зняло напругу, повернувши тверезість думки. Слід було очиститися від крові, наскільки це взагалі було можливо в його положенні без води — поповз до мертвої туші ведмедика — вирішив спробувати відтерти руки об його шкірку. Навіть мертвим цей звір вселяв йому неусвідомлений страх, і він ще раз обматюкав себе за самовпевненість і ідіотизм, що коштували йому однієї ноги на якийсь час. Обтерти руки вдалося дуже непогано, далі вирішив забиратися звідси куди чимдалі, оскільки за усіма канонами незабаром тут буде зграя місцевих падальників, а з цілою зграєю маленьких і злісних тварин йому привалять нові проблеми, які він не хотів вирішувати. Побоюючись спиратися на поранену ногу, поповз назад до дерева — слід було придумати спосіб, як забратися туди — там, в рюкзаку було ще пару банок з кашею і найголовніше — там були червоні плоди, що так добре вгамовують спрагу,… хоч і високо.

Як він туди забереться, чоловік ще не вирішив, але залишатися поряд з двома тушами м'яса однозначно не варто було з міркувань безпеки. Рухаючись до дерева, підповз до першої жертви «грушевого» бомбардування — тут картина була ще жахливіша, ніж його нога — кислота роз'їла частину спини і внутрішніх органів наскрізь: увесь лівий бік був суцільною раною. Віктора знову вирвало, але цього разу несильно — подумав, що тут можна спробувати відрізати, вірніше, відрубати і собі шматочок — живіт наполегливо вимагав їжу. Кров в тушці вже згорнулася і не розліталася сильно від ударів топірця — невелика дірка вийшла швидко, і зміг дістатися до внутрішніх органів. Цього разу вибирати особливо було ні з чого, оскільки кислота багато що зіпсувала — витягнув орган, який йому був незнайомий — потім знову колупання в шерсті убитої тварини в спробі трохи очистити руки від крові. Тепер сорочка і половина брюк, що залишилася, були у бурих плямах — тут він не міг нічого поробити, другого комплекту одягу у нього не було.

Знову вставала проблема вогню: для його розведення вимагалося забратися вгору до рюкзака — вертіти паличку об паличку він не умів. У майні були сірники і маленька лупа, а крім того, був потрібний ніж, щоб порізати цей шматочок здобичі і зажарити на вогнищі згодом. Доповз до дерева і із сумом подивився на звисаючий шматок мотузки в метрі над собою — як не страшно було, але без другої ноги залізти туди нереально. Оперся на пошкоджену ногу після п'яти хвилин самонавіяння — біль був терпимим, все-таки кістка була не зачеплена. Найближча година у героя пішла на підйом, скидання вниз рюкзака і зворотний спуск — мотузок тут здорово допоміг. Звернув увагу, що в тих місцях, де ці ведмедики чіплялися своїми кігтями за кору, подряпини від них майже зникли, залишивши в тих поглибленнях аналог прозорої смоли, яка іноді витікає по корі сосен на Землі — дерево підлікувало себе досить швидко. Здивувавшись такому природному феномену, повернувся до питання розведення вогнища і вечері — знову зловив себе на думці, що знову підходить до цього заходу перед заходом — тенденція намічається, так-так.

Деякий час зайняв збір палива для вогню — дрібних прутиків і сухостою набрав відносно швидко, зважаючи на знижену швидкість пересування з пошкодженою ногою. А ось з товстими гілками возився довго — під цим деревом їх було мало, тому, крекчучи і спираючись на саморобну інвалідну палицю, знайдену в траві, обійшов увесь невеликий гай. Декілька інших дерев не вразили: ніяких плодів на них не помітив, листя було рідкісним, не в приклад його грушевому дереву, та зате сухих палиць набрав швидко. Крім того, звернув увагу, що гілки у них мають безліч розгалужень і ростуть не так рівномірно, як «грушеві», та і нижні яруси починаються майже на рівні голови. Прийшла думка, що в таких переплетеннях буде легший влаштуватися на нічліг, оскільки на фруктовому дереві можна було тільки сидіти — занадто рівна і акуратна будова крони, зачепитися нема за що: заснеш і впадеш, зламавши шию, наприклад.

М'ясо, сіль, ніж і кущі: незабаром вогонь весело пожирав своє паливо, а мандрівник сидів поруч і дивився в ту сторону, де лежали тушки ведмедів місцевого виробництва — поки що він тут був один, але здоровий глузд підказував, що це ненадовго, і скоро завітають вічно голодні мешканці савани. Зграя місцевих стерв'ятників підтягнулася приблизно в той час, коли турист поглинав свою вечерю — невідомий внутрішній орган виявився дуже непоганим на смак, і половина його була дуже затишно упакована в шлунок хлопця, а друга половина також надійно схована у багатостраждальному рюкзаку, щоб завтра деякий час не думати про їжу. На той час Віктор перезарядив свій пістолет, засунувши на місце порожньої обойми нову і не полінувався порахувати свій боєзапас: вісім патронів в обоймі, один в стволі. Негусто, що сказати: ще один такий випадок, і він виявиться з одним топірцем, якого ще невідомо наскільки досить.

До його щастя, зграя їм не цікавилася — дві туші повинно було їй вистачити на пару заходів — ще все свіже, так би мовити, навіщо відволікатися на сторонні речі, якщо і так провізії вистачить на усіх? До заходу сонця ще залишалося години три, або менше — за цей час він планував дістати ще один-два червоних фрукта, якщо дозволить нога, або, принаймні, жовті — хрюшки їх теж цілком охоче споживали, тобто і йому вони підійдуть цілком. Знову танці навколо ствола з гладкою корою і мотузок — і знову сеанс лазіння по дереву: показалося, що біль при натисненні на ногу трохи зменшився, але, все одно на верхній ярус не поліз — організм підказував, що сил забратися туди не вистачить. Все-таки втратив багато крові, ослабів, неповна функціональність тіла — тому зрізав два жовті фрукти і прямо там їх спробував. Вирішив перевірити внутрішній вміст спочатку — хіба мало, може у цих місцевих свиней луджена глотка і шлунок? Злегка надрізав шкірку і прикинув, що робити далі: думка прийшла неординарна — крапнути цього соку на пошкоджену ногу, туди, де рана — все одно їй і так вже дісталося, а травмувати ще якусь частину тіла, було