Кларісе Ліспектор - Час зірки

Вона: Справді?

Він: Я тобі кажу! Ти не віриш?

Вона: Вірю, так, вірю, вірю, я не хочу тебе образити.

Одного разу в дитинстві вона побачила будинок, пофарбований у білий та рожевий кольори, з криницею на задньому дворі. Їй подобалося зазирати в неї. Це стало її мрією: власна криниця, лише для неї однієї. Але вона не знала, як це можна зробити, і спитала Олімпіко:

— Ти не знаєш, чи можна купити яму?

— Слухай, ти досі не спинилася? Ти що, не розумієш, що на твої запитання не існує відповідей?

Вона схилила голову на плече, наче печальна голубка.

Одного разу, коли Олімпіко вголос мріяв про те, як він стане багатим, вона зауважила:

— Це ж лише мрії, хіба не так?

— Іди ти до біса зі своїми припущеннями. Я послав би тебе ще далі, якби ти не була невинною дівчиною.

— Кажуть, від клопотів болить шлунок.

— Шлунок — це дурня, я знаю точно, що досягну свого. А ти маєш які-небудь цілі?

— Ні, я не маю жодної. Мабуть, тому, що я нічого не хочу досягти.

Це був єдиний випадок, коли вона говорила про себе з Олімпіко де Жезусом. Вона звикла забувати про себе й не порушувала своїх звичок.

— Ти знаєш, у «Радіо-годиннику» повідомили, що один чоловік написав книгу «Аліса в Країні чудес», він ще був математиком. І ще вони говорили про алгебру. Що означає це слово — «алгебра»?

— Це непристойне слово, порядна дівчина не повинна його повторювати.

— По радіо вони часто говорять про культуру і вимовляють інші незрозумілі слова, наприклад, що таке електроніка?

Мовчання.

— Я знаю, але не хочу казати.

— Я так люблю слухати, як капають хвилини: тік-так-тік-так-тік-так. «Радіо-годинник» повідомляє точний час, передає обʼяви й новини культури. Що таке культура?

— Культура — це культура, — сердився він. — Чого ти до мене причепилася?

— Річ у тім, що я дуже багато чого не розумію. Що означає «дохід на душу населення»?

— Ну, це просто, це щось із медицини.

— А що означає «вулиця графа де Бонфім»? Що таке граф? Це принц?

— Граф — це граф, чорт забирай. І мені не потрібен цей твій точний час, тому що в мене є годинник.

Він не сказав їй, що вкрав у туалеті на фабриці годинника: колега поклав його на рукомийник, коли мив руки. Ніхто не дізнався, він був справжнім майстром крадіжок, не носив годинника на роботі.

— Знаєш, про що я ще дізналась? Вони сказали, що в житті має бути радість. Мені здається, вона в мене є. А ще я чула таку гарну пісню, що навіть заплакала.

— Це була самба?

— Мабуть. Її співала людина на імʼя Карузо, про нього сказали, що він уже помер. У нього такий ніжний голос, що навіть слухати боляче. Пісня називалась «Una Furtiva Lacrima»[23]. Не знаю, чому вони не кажуть «lágrima»[24].

«Потайна сльоза» була єдиною прекрасною подією в її житті. Витираючи сльози, вона намагалася наспівати те, що почула. Але її голос був грубим і розладнаним, як і вона сама. Щойно почула цю пісню, почала плакати. Вона плакала вперше в житті, не знаючи, що в її очах є так багато води. Вона плакала і шмаркалася, не розуміючи, чому вона плаче. Вона не оплакувала своє життя: не знаючи іншого, вона приймала його як належне. Я думаю, за допомогою музики вона, можливо, здогадувалася, що на світі є інші форми почуттів, більш витончене життя і навіть більш натхненні душі. Вона знала багато речей, які не могла розуміти. «Аристократія» може означати благодать? Можливо. Якщо це так, хай так буде. Занурення в безмежний світ музики не потребує розуміння. Її серце спалахнуло. І поруч з Олімпіко вона несподівано для самої себе відчула сміливість і мовила:

— Я навіть можу заспівати цю пісню. Ла-ла-ла-ла-ла.

— Ти співаєш так, ніби у тебе немає голосу. Ти не потрапляєш у тональність.

— Це, напевно, тому, що я співаю вперше в житті.

Вона гадала, що «lacrima» замість «lágrima» було помилкою диктора, навіть уявлення не мала, що на світі існують інші мови, та була впевнена, що в Бразилії розмовляють бразильською. Крім вантажних суден у неділю, вона мала тільки цю музику. Останнім субстратом музики була її унікальна вібрація.

Залицяння тривало мляво. Він:

— Відколи померла моя хрещена мати, ніщо вже не тримало мене в Параїбі.

— Від чого вона померла?

— Ні від чого. У неї скінчилося здоров’я.

Він говорив про грандіозне, а вона звертала увагу на речі незначні, такі ж, як сама. Так, вона помітила іржаву, перекошену, скрипучу та обдерту браму, за якою відкривалася дорога до однакових заміських будиночків. Усе це побачила з вікна автобуса. На будинку під номером 106 висіла табличка з назвою району. Він називався «Схід сонця». Гарна назва, яка також передвіщає гарні речі.

Вона вважала, що Олімпіко багато знає. Говорив про такі речі, про які вона ніколи не чула. Одного разу він сказав таке:

— Обличчя набагато важливіше за тіло, тому що обличчя показує те, що людина відчуває. У тебе обличчя людини, яка зʼїла якусь гидоту. Мені не подобаються сумні обличчя, тобі треба змінити — і тут він сказав складне слово — «вираз» обличчя.

Вона сказала, приголомшена: