Енді Вір - Марсіянин

Після усієї тої праці і пережитого вибуху я знесилений. Завтра мені доведеться зробити мільйон перевірок обладнання і спромогтись з’ясувати, що ж підірвалось, але нині я просто хочу спати.

Сьогодні я знову у ровері. Навіть після видалення гідрогену я не схильний сидіти у Габі, який вибухає без причини. Плюс, я не впевнений, що у ньому нема течі.

Цього разу я узяв нормальну їжу і музику, але не диско.

Я витратив увесь день на прогін усієї діагностики на кожній системі Габу. Це було невимовно нудно, але моє виживання залежить від цих машин, тому це треба було зробити. Не можна просто сподіватись, що вибух не завдав ніякої шкоди, яка хай непомітна зараз, та покажеться пізніше.

Спочатку я зробив найкритичніші перевірки. Номером один була цілісність обшивки Габу. Я був майже впевнений, що вона була у гарному стані, бо перебув у ровері кілька годин, доки спав, а коли повернувся у Габ, то тиск був сталим. Комп’ютер не повідомив про будь-які втрати тиску протягом того часу, окрім невеликих змін, пов’язаних зі зміною температури.

Потім я перевірив оксигенатор. Якщо він зламався, і я не в змозі його відремонтувати, я мертвяк. Та проблем не було.

Потім атмосферний регулятор. Знову ніяких проблем.

Опалювальний модуль, головний набір батарей, баки з О2 і N2, відновлювач води, усі три повітряні шлюзи, системи освітлення, головний комп’ютер… і далі, і далі. Я перевіряв і все більше заспокоювався бачачи, що кожна наступна система звітує про бездоганний дієвий стан.

Маю вклонитися НАСА за це. Вони знають свою справу.

Потім настав відповідальний момент… перевірка ґрунту. Узявши кілька зразків звідусіль у Габі (пам’ятаєте. я усе тут засипав землею), я підготував кілька скелець.

Відніс їх до мікроскопу і перевірив як там мої кохані бактерії. Я видихнув із полегшенням, коли побачив здорові активні бактерії, які роблять свої справи.

Потім я взявся прибирати розгардіяш. У процесі я мав час подумати про те, що ж насправді трапилось.

То що ж трапилось? Ну, маю одну теорію.

Згідно з головним комп’ютером, у момент вибуху внутрішній тиск підскочив до 1,4 атмосфери, в температура піднялась до 15 С за секунди. Але тиск швидко впав до 1 атм. Це мало б сенс, якби регулятор атмосфери працював, але я його вимкнув напередодні.

Температура 15 С продовжувала зберігатись ще деякий час, тому деяке теплове розширення повинно ще зберігатись. Але тиск знову упав, то куди зникає надлишковий тиск? Підвищення температури і зберігання постійного числа атомів всередині має постійно збільшувати тиск. Але цього не сталось.

Я швидко збагнув відповідь. Гідроген (єдина річ, що могла горіти) поєднався з киснем (тобто згорів) і став водою. Вода у тисячу разів щільніша за газ. То ж тепло збільшило тиск, а перетворення гідрогену і кисню у воду, зменшило його до попереднього значення.

Питання на мільйон доларів: звідки узявся кисень? Адже план був саме у тому, щоб обмежити кисень і таким чином відвернути вибух. І це діяло деякий час, доки не стався вибух.

Гадаю, я зрозумів. Треба було краще думати. Пам’ятаєте, як я вирішив не надягати скафандр? Це рішення мало не вбило мене.

Медичний О2 бак змішує чистий кисень з навколишнім повітрям, а потім віддає вам через маску. Маска тримається на обличчі за допомогою невеличкої гумової мотузки, котра охоплює ваш карк. Не дуже щільне прилягання.

Я знаю, про що ви подумали. Маска випускала кисень. Та ні. Киснем дихав я. Коли я вдихав, то створював майже герметичне прилягання маски до обличчя.

Проблема була у видихові. Ви знаєте, скільки кисню ви всотуєте при звичайному диханні? І я не знаю, але не 100%. Кожного вдиху я втягував кисень, мої легені частину його забирали, а потім я видихав його у Габ. Кожного разу, коли видихав, я додавав кисню до системи.

Я просто не подумав про це. Але мусив. Якби ваші легені забирали увесь кисень, штучне дихання рот-у-рот не діяло б. Я такий дурень, раз не подумав про це. І моя недолугість мало не вбила мене.

Я справді маю бути обережнішим.

Добре, що я випалив більшу частину гідрогену до вибуху. Інакше це було б кінцем. А так, вибух був не достатньо сильним, щоб пошкодити Габ. Хоча він був достатньо сильним, щоб майже порвати мої вухові барабанні перетинки.

Відновлювач води зробив своє діло минулої ночі і висмоктав з повітря ще 50 л. Задовго до того, коли гідроген став головною річчю у моєму житті, моєю морокою був брак 60 л при створенні води. Тепер 50 л із неї вже залиті у скафандр Ллюїс, який я тепер називатиму Цистерною, бо так краще звучить. Решта 10 л всмоктав сухий ґрунт.

Сьогодні був день фізичної праці. Я заробив на повню порцію харчів. І щоб відсвяткувати першу ніч після повернення у Габ я розслаблюсь подивлюсь якесь гімняне кіно з ТВ збірки 20-го століття капітана Ллюїс.

Може “Дурні з Газарда”? Спробуймо.

Я проспав сьогодні допізна. Я заслужив це. Після чотирьох ночей жахливого сну у ровері моє ліжко видалось найм’якішою, найглибшою периною усіх часів.

Та все одно я витяг дупу із ліжка і закінчив прибирання після вибуху.