Лариса Володимирівна Денисенко - Сарабанда банди Сари

туди попхався, адже вiн не грає у шахи?» «А хiба я тобi говорила, що вiн поїхав грати? Нi, вiн поїхав туди вiдпочити. Змагання влаштувала спiлка психологiв-аматорiв задля спiлкування». «Зрозумiло». Я мовчав, але слухавку чомусь не поклав.

Звiсно, мати Тимофiя збагнула, що треба про щось мене запитати. «А як у тебе справи?» Ну, звiсно, як справи. «Та нiчого. Можна сказати, все о'кей, в нормi. От тiльки сьогоднi вранцi Гестапо забрав у мене комрада Барадеро Ан'єхо». «Я, звiсно, розумiю, Павлику, що ти - доросла людина, трохи розхитана пiсля розлучення, тим бiльш iз такою розумницею як Нюсiк, i зараз ти заслабкий. Звiсно, ти можеш будувати стосунки з будь-ким. I менi б не хотiлося втручатися у твоє життя, але оскiльки ти вже зателефонував, i оскiльки ти менi не чужа людина, то я хочу сказати тобi, що я просто не можу зрозумiти, що в твоїй хатi робило гестапо, i чому ти живеш з латиноамериканцем? Павлику, ти вживаєш наркотики?» Менi було важко знайти правильнi слова, тому я ввiчливо подякував за турботу, сказав, що наркотикiв я не вживаю, перепросив за клопiт i попрощався.

Я вже трохи розповiдав про Тимофiя. Вiн не був психологом, але дуже любив висловлюватися як психолог, аналiзувати вчинки людей та їхнi слова. Тимофiй, так само як i Iнна, був моїм однокласником.

Вона його терпiти не могла. Коли Iнна його бачила, її брови знищували її ж очi, опускаючись на них, як прес. «Реальний придурок та латентний гомосексуалiст». Говорила про Тимофiя Iнна. Я цiкавився в Тимофiя, чого вiн дiйсно розмовляє та поводиться з Iнною, немов iдiот. У нього була спецiальна манера «пiд-Iнничати», як вiн говорив. Коли вiн з нею спiлкувався, то постiйно перепитував, запинався, клiпав очима та мав розгублено-млосний вигляд. Крiм того, вiн жестикулював - правою рукою, наче постiйно щось пропонував: серце Данко, вiзьмияблучкоапельсинчик, або щось подiбне. «Ти розумiєш, якби я дозволив собi говорити з нею так, як, власне, з усiма, вона б мене викрила i заборонила нам спiлкуватись. Їй не потрiбно, щоб ти товаришував з кимось, хто розумнiший за неї. I, вибач, ти нiчого б не вдiяв. А я не рослинка-самосiйка, щоб навколо мене самi по собi з'являлися люди, подiбнi до мене. Я цiную друзiв, старий. Я дорожу тобою. Менi простiше вдавати з себе недоумка».

«Чого ти казишся через Тимофiя, що вiн такого робить?» Запитував я Iнну. «А ти вважаєш нормальною людину, яка спiлкується зi штативами?» Тимофiй дiйсно спiлкувався зi штативами - вiн захоплювався фiзикою та хiмiєю. «Ти вважаєш, що нормальна людина називатиме штативи «жирафками»? I те, що вiн їх гладить, ти теж вважаєш нормальним? А я так не вважаю». Менi було байдуже, що каже Тимофiй штативам i як вiн їх гладить, мене вiн жирафкою не кликав та не проводив рукою по моїй шиї. Тому я вiдповiв, що, на мiй погляд, кожна людина ладна встановлювати стососунки з будь-чим, в тому числi зi штативами. Я помiтив, як Iнна язиком торкається дiрки мiж зубiв - їй нещодавно видалили одного зуба i вона так робить щоразу, коли намагається стримати себе.

«Добре. От скажи менi, особисто ти збираєш срiбних пiвникiв, ти носиш светри бузкового кольору? Ти наслiдуєш спiви Вертинського?» Я не носив, не наслiдував, не збирав. Єдине, що зi шкiльної програми Iнна вмiла робити краще за мене, це креслити. Особливо трикутники. Можливо, саме це її вмiння допомагало забивати людину в кут. «Слухай, я не думаю, що все це збирання-носiння-наслiдування свiдчить про те, що вiн - гей. В будь-якому разi до мене вiн нiколи не чiплявся». Iнна знизувала плечима. «До пори, до часу!» Пророкувала вона. Певне, я також був пiд Iнниною пiдозрою. Напевне, вона вже уявила, як це зi мною та Тимофiєм вiдбудеться вперше, якщо ще не вiдбулося. «Навiщо ти носиш светри бузкового кольору?» Запитав я якось у Тимофiя. «Бо вони менi пасують. А що?» Вiдповiв той. «А чого ти не хочеш збирати замiсть пiвникiв песикiв або рибок?» «Бо менi подобаються срiбнi пiвники. А що?» Про Вертинського я вже не запитував.

Зараз Тимофiй працював головним фахiвцем у вiддiлi звернень громадян в однiй державнiй установi. Ми з ним називали це «головний по тарiлочках», бо значний вiдсоток тих, хто звертався до Тимофiя (звiсно, не до самого Тимофiя, а до керiвника установи), були люди, що найкраще зналися на НЛО, прибульцях, впливi космосу на наявнiсть гарячої води в кранi, перемозi того чи iншого кандидата на виборах, шикарному волоссi сусiдки, а також на тому, що «сусiдський пес вигинає спину як кiт, вiн не собака». Вiд всього цього я б збожеволiв, а Тимофiй отримував задоволення. Я знаю точно, що деяким респондентам вiн вiдповiдав самовiльно, давав поради, зустрiчався з ними, вигадував їм зайняття. Вiн вiв картотеку: всi особи країни, дах яких похитувався, потрапляли на спецiальнi Тимофiєвi картки. Iнна б спокiйно спати не могла, якби дiзналася про картотеку, тому цього я їй не розповiдав.

«От ти ж знаєш, що я зрештою став хiмiком. Говорили, що з мене буде другий Мєндєлєєв, а менi хотiлося тiльки одного: створити лiки вiд самотностi, своєрiдну мiкстуру щастя». Розпочав якось Тимофiй. На це я вiдказав, що мiкстуру щастя якраз i винайшов Мєндєлєєв, i ця мiкстура зветься «водка» (горiлка). Тимофiй мовчки дивився на мене, а тодi запитував: «Ти, дiйсно так думаєш?» Я сказав, що iнодi думаю саме так.

«Мої пошуки завершилися тим, що я отримав червоного диплома, захистив дисертацiю, влаштувався до фармацевтичної компанiї та розробив формулу пiгулок вiд погладшання, вiд яких худне тiльки голова. Бо випадає волосся. Так, я з самого дитинства хотiв бути чарiвником, але хiба це привiд перетворюватися на наволоч?» Я все знав про першу роботу Тимофiя. Про першу роботу Тимофiя, першу жiнку Тимофiя, першого кота Тимофiя, першi пiгулки Тимофiя.

Знав також й про те, як вiн знайшов цi «чарiвнi пiгулки» на тумбочцi своєї коханки. Вона бiльше вiрила в цi пiгулки, нiж у слова Тимофiя про те, що вони є профанацiєю, i вживати їх шкiдливо. Це не завадило їй вважати його брехуном.

Наступною роботою мого друга був виноробний завод. Туди його покликав один з пiгулкових менеджерiв. Я вiдразу йому сказав, що, як на мене, немає жодної пiдстави сподiватися, що це буде нормальна робота. На це вiн менi проспiвав, м'яко гаркавлячи:

«Время, обходя случайности, идет вперед,

Но не безнадежен твой растерянный полет,

Сильному даны крылья высоты,

Должен кто-то верить, верить чтобы побеждать,

Первый