Леся Українка - Камінний господар

вiд завiтання.

Д о н Ж у а н

Ну, се останнє зайво.

С г а н а р е л ь

Нi, не зайво, iнакше - нащо й сповiщати?

(Скрикує).

Пане!

Вiн вам дає вiдповiдь, ще й листовну!

Д о н Ж у а н

Яку вiдповiдь? Де?

С г а н а р е л ь

(читає)

"Приходь, я жду".

Дон Жуан надходить.

Сганарель показує йому на сувiй пергаменту в лiвицi статуї.

Д о н Ж у а н

(пiсля паузи)

Ну що ж, i я, либонь, не без девiзи.

Виходять з кладовища.

VI

Свiтлиця для бенкетiв у командоровiй оселi. Не дуже велика, але гарно прикрашена рiзьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тощо. Посерединi довгий стiл, накритий до званої вечерi, навколо нього дубовi стiльцi важкого стилю. При однiй стiнi проти кiнця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамi, проти другого кiнця довге вузьке свiчадо, що сягає пiдлоги, стiлець, що стоїть на чiльнiм мiсцi, приходиться спинкою до свiчада, а передом проти портрета. Слуга вiдчиняє дверi з сусiдньої кiмнати, iншi слуги лагодяться прислужувати при столi. Донна Анна уводить гурт гостей, здебiльшого старшого вiку, поважних, гордовитих, темно вбраних. Сама Анна у бiлiй сукнi, лямованiй по всiх рубцях широкою чорною габою.

А н н а

Прошу сiдати, дорогiї гостi.

(До найстарiшого гостя, показуючи на чiльне мiсце).

Ось ваше мiсце.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

Нi,сеньйоро мила, пробачте, я не сяду, хай лишиться воно порожнiм. Буде нам здаватись, що наш господар тiльки запiзнився i має ще прибути на беседу.

Се вперше ми тут сходимось без нього, i тяжко звикнути до тої думки, що слiд його закрила ляда смертi.

А н н а

(сiвши в кiнцi стола пiд портретом командора, проти чiльного мiсця, зоставленого порожнiм, подає знак слугам, щоб частували гостей, що вже позаймали свої мiсця)

Мої панове й панi, - розростiться, приймайтеся, частуйтеся i будьте вибачними, якщо неповний лад на вдовинiй беседi буде. Трудно вдовi самотнiй вдержати в господi той лицарський порядок, що потрiбен для честi дому.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(стиха до своєї сусiдки, молодшої панi)

Начебто для честi потрiбнi бенкети серед жалоби, а iншого нiчого не потрiбно.

Д о н н а К л а р а

(сусiдка донни Консепсьйон)

Та досi донна Анна у всьому додержувала честi.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Донно Кларо!

Я знаю те, що знаю…

Д о н н а К л а р а

(з косим поглядом на Анну)

Нi… хiба?

С л у г а

(на порозi)

Прибув маркiз Тенорiо.

А н н а

Проси.

Дон Жуан увiходить i спиняється коло порога

(Кивнувши дон Жуановi на привiт, звертається до гостей).

Дозвольте вам, моє шановне панство, представити сеньйора де Маранья, маркiза де Тенорiо.

(До дон Жуана).

Сеньйоре, прошу сiдати.

Дон Жуан, пошукавши поглядом собi стiльця, займає чiльне мiсце. Угледiвши напроти себе портрета командора, здригається.

А н н а

(до слуги)

Дай вина сеньйору.

Слуга подає дон Жуановi бiльший i кращий кубок, нiж iншим.

О д и н г i с т ь

(сусiд дон Жуана)

Я пiзнаю сей кубок. Нам годиться того згадать, хто з нього пив колись.

(Простягає свого кубка до дон Жуана).

Нехай же має дух його лицарський в сiм домi вiчну пам'ять!

Д о н Ж у а н

(торкаючи гостевого кубка своїм)

Вiчний спокiй!

С т а р а г р а н д е с а

(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господинi)

Я мало знаю їх, тих де Маранья, - чи се не дон Жуан?

А н н а

Йому наймення

Антонiо-Жуан-Луїс-Уртадо.

С т а р а г р а н д е с а

Ах, значить - се не той…

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(наслухає сю розмову, iронiчно всмiхається, нишком до сусiдки)

Якраз той самий!

С т а р и й г р а н д

(до сусiда свого, молодшого гранда)

Чи ви не знаєте, чим де Маранья так переважив нас, що без намислу на чiльнiм мiсцi сiв?

М о л о д ш и й г р а н д

(похмуро)

Не знаю, справдi.

С т а р и й г р а н д

Запевне, тим, що честь його нова, а наша вже зостарiлась.

М о л о д ш и й г р а н д

Запевне.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(до дон Жуана, голосно)

Послухайте, сеньйоре де Маранья, я вас не встигла розпитати вчора, - не хтiла вам перебивать розмови, коли ви потiшали донну Анну на гробi мужа, - а проте цiкаво менi довiдатись, який же саме ви родич їй? Запевне, брат у перших?

Д о н Ж у а н

Нi, ми зовсiм не родичi.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Ах, так?..

Але яке в вас добре, чуле серце!

Є наказ, правда, i в письмi святому:

"Зажурених потiш…"

А н н а

(трохи пiдвищеним голосом)

Свояцтво миле!

Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким ладом незвиклим врядила сю вечерю…

(До дон Жуана).

Ах, пробачте, ви мали щось казати?

Д о н Ж у а н

Нi, прошу, провадьте вашу мову, донно Анно.

А н н а

(до лицарiв)

Коханi свояки, скажiть по правдi, чи я коли чим схибила повагу iмення роду вашого?

Л и ц а р i

Нiчим!

А н н а

(до дам)

Своячки любi, вам найкраще знати, як потребує жiнка молода поради й захисту в ворожiм свiтi.

А де ж поради й захисту шукати вдовi, що не покликана вiд бога вступити в стан чернечий найсвятiший?

Ослона тая, що менi постачив серпанок жалiбний, тонка занадто, щоб люди не могли мене дiткнути колючим осудом, хоч i невинну.

Скажiть менi, у кого й де я маю шукати оборони?

Д о н н а К