Віктор Володимирович Єрофєєв - Енциклопедія російської душі

спробу розгерметизувати її міф. Анекдот розвінчує. Він — діло. Але він розвінчує і того, хто розповідає анекдот. Тому що анекдот примиряє з дійсністю. Анекдот підбадьорює. Він відкладає вирішення питання на невизначений час. Анекдот — це російська церква. Це конфесія.

Росіяни розповідають один одному анекдоти, щоб зробити розминку сміхом, насамперед покепкувати над собою, але є межа, за яку анекдот не виходить. Француз, американець, німець в анекдоті завжди гірший за росіянина. Зрозуміла річ: вони в анекдоті неанекдотичні. Вони шукають лінію поведінки. Росіянин — без лінії.

Анекдот — єдина форма російського самопізнання. Вид терапії. Більше того, спосіб виживання. З іншого боку, це різновид розпачу. Улюблені герої анекдоту — еліта непутящих людей. Безпутність не дратує, а стимулює. Не подумали, не передбачили — нарвалися на реальність. Зганьбилися, знеславилися. І сміх, і гріх. Ми колективно безтолкові. Соборно — без голови. Взялися за щось — не вийшло.

Ось — анекдот. І чому ми так легко сміємося над собою? Але це — не просто. Ми не любимо, коли нам не прощають дурості. Ми дурні у високому розумінні зневаги до поверховості життя. Це російська цінність — безпутність.

Анекдотування кожного акту життя є формою його проживання. Без анекдоту російське існування було б неможливим. Що ж тоді закладено в голову росіянина, якщо він усе бачить крізь призму анекдоту?

Російське слово підіграє анекдоту. У російському синтаксисі захований ембріон анекдоту. Анекдотичний вірус. Надлишкова уява й недостатня рефлексія. Зі світу вихоплюється й розвивається до безмежжя його безглуздість.

Чукча — гіперболізація російської безпутності, гіпербезпутність, яка, з російського погляду, здається тотальною, а росіяни виходять помірно розумними істотами. Ми підставляємо чукчів, безпорадно намагаючись скоротити безкрайність власної тупості. Те ж саме, начебто, оберіути.[1] Вони довели до межі принцип інтелігентної тупості. Культуру обікрали. І вони крикнули страшним криком. Але анекдот не кричить. Навіть не розмовляє. Він мукає і сміється, пережовуючи культуру.

ОБЛОМ

Облом — печерний бог, прабатько Сірого.

Самопізнання.

— Сірий!

— Ну?

— Пізнай самого себе!

— Це як? — примружився Сірий.

— Це як? — прищулив вуха Сірий.

— Ти чого? — не зрозумів він.

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ

У мене з інтелігенцією смакове розходження. Інтелігенція любить кавуни, а я — вінегрет. Вона — за розум, а я — за океанський бриз. Інтелігенція любить повісті, а я — рекламні щити.

Інтелігенція — секта борців за народне щастя. В інтелігенції завжди одне й те саме: якщо самодержавство, то плач за народом. А як революція — російські свині. Інтелігенція підіслала мені вітання від учителя життя.

— Чи не можна Сірого використати в мирних цілях? — запитали змовники.

— Навіщо? — запитав я.

— На благо народу.

— Та розпустите ви цей колгосп, — відгукнувся я.

— Якщо ви нам не допоможете, — сказала інтелігенція, — ми вам більше не подамо руки.

Я засунув руки в кишені, а інтелігенція сховала руки за спину.

ЯК ВИЙТИ З НАРОДУ

Павло вийшов із народу, а його батько, п’яниця й забіяка, так і не вийшов. Павло осмислив себе в осмисленні потреб народу. Це революційний вихід із народу в романі Горького «Мати».

Другий, релігійний, вихід із народу — вибір чернецтва, сектантства, будь-якої іншої релігійної активності.

Третій — бандитський. Бандит, який приймає самостійні рішення, бачить свої інтереси, схвалює свої бажання, ховається від погоні — розгальмована людина, тобто вже не народ. Народ любить такий вихід із самого себе більше за інших і залюбки співає блатні пісні.

Четвертий, художній, вихід властивий самородкам на зразок того ж таки Горького або Шаляпіна і прямо пов’язаний з талантом.

П’ятий, кар’єрно-освітній, затягує на довгі літа, несе із собою всі нещастя першого покоління інтелігенції та керівників усіх рівнів. До цього виходу колись належав і спадково-родовий, аристократичний. Саме п’ятий вихід породжує великі ілюзії щодо зв’язку народу і влади, викликає багато непорозумінь.

Кожний виходить із народу по-своєму. Якщо з народу виходить чоловік, це не означає, що дружина теж вийде. Де пролягає межа між народом і не народом, чи незворотній перехід? Можна знову опуститися в народ. Для цього досить опуститися. Вихід із народу, як правило, супроводжується посиленням європейських понять, але вони зникають, якщо їх не культивувати. Є кілька межових положень. Це нижче-середній клас: перукарі, вчителі молодших класів, ветеринари, таксисти, продавці, челядь, молодший командний склад армії, водії службових машин (по суті, та сама челядь), майстри на виробництві. Вихід із народу не має однозначного морального змісту, і навіть революційний вихід замість боротьби за народне щастя може стати або показухою, або відторгненням від народу, розчаруванням у ньому.

Щоб вивести Росію на нормальний цивілізований шлях, треба росіянам усім до одного вийти з народу.

Нинішнє покоління молоді розпочало широкомасштабний вихід із народу, принаймні, по пояс.

Народ же залишиться, як скинута шкура, яку можна здати в музей.

ДАВАЙ

Голі пальці у нареченої радісно розчепірилися.

— Заходь!

— Бігом! Мерщій!

— Звичайно!

— Ще швидше!

— Ну, як ти?

— Погано.

— Червона армія дужча за всіх! Ти мене кохаєш?

— Дуже.

— Ой! Ну, годі.

— Добре. Давай.

— Бувай.

— Я поїхав.

БАТЬКІВЩИНА

Дехто вважає, що слово «батьківщина» треба писати з великої літери й носити в серці, а решту — з маленької і носити в штанях.

От, власне, і вся різниця між «патріотами» й західниками.

ВОНА ГОТОВА НА ВСЕ

— А що я можу зробити? Я, ти чуєш, на все готова. На все.

ГЕОМЕТРІЯ КРИЛА

Рекламний поборник презерватива змінює своє обличчя разом із віком, окулярами, кольором волосся, статтю, голосом, інтелігентністю, своїм соціальним образом, залишаючись, однак, єдиною фігурою поборника презерватива, якому краще застрелитися, ніж відмовитися від користування гондоном. Найрадикальніша публіка могла б припустити, що Сірий і є саме той гондон, у вірності якому клянуться смішні й сумні морди, що змінюють одна одну. Але гондон не існує без хору його шанувальників. їх безліч. Від молодого козла, що проміняв прислів’я на цитати з рекламного ролика, і будівельника казкового палацу з башточкою — до батянь із колодками незрозуміло якої війни, що вийшли бозна з якого колгоспу; від російських нахрапистих дипломатів з пещеними пиками до жіночих подоб, які для спрощення набирають тут форму родичок, своячок, наречених, матерів та інших квочок, — увесь цей калейдоскоп клянеться в чомусь на межі розпізнаваного, але досі не розчутого. Напевно, зміст слів не менш суворий, ніж віра в гондон. Проте невловність загального хору очевидна. Звичайно, можна припустити, що, змінюючи геометрію крила, Сірий висловлює прямо протилежні думки, матеріалізується в непоєднуваних речах, і саме цей шум-гам збиває слухача з пантелику. Поганий слух, однак, не виправдання і навіть не привід для загадки. У системі раціональних розрахунків, традиційних