Джеральд Даррелл - Балакучий пакунок

— Вони всі однакові, ці єдинороги, — похмуро буркнув Папуга. — Усі як один самозакохані і марнославні. Дайте їм дзеркало чи будь-що, у чому можна побачити своє відображення, і вони будуть милуватися собою, ніби загіпнотизовані.

— Але він ще дитина, — сказала Пенелопа. — І, мусиш визнати, він справді невимовно гарний.

— Вони всі такі, — сказав Папуга. — Особливо його тато і мама. Гаразд, думаю, нам пора в дорогу, ще ж треба повернути цього шибеника в сім’ю.

І вони рушили вперед, а Септімус усе вибрикував довкола них.

— Як думаєш, Пенелопо, мені краще тримати ріг так чи отак — як гарніше? — всоте запитав він.

— Якщо ти не замовкнеш, — розлютився Папуга, — то я візьму в Пенелопи ножиці й обстрижу тобі хвіст і гриву.

Ця жахлива погроза справила бажаний вплив на Септімуса, він зробився дуже слухняним і навіть запитав Пенелопу, чи можна йому щось понести.

Їхній шлях пролягав між величезними блакитними кущами, аж раптом щось загриміло й земля під ногами задвигтіла.

Перш ніж хтось встиг поворухнутись, табун лавандових і білих єдинорогів, проламуючись крізь кущі, протупотів копитами і різко спинився за п’ять футів від наших мандрівників, так що ті опинилися всередині частоколу з гострих золотих рогів, загрозливо націлених на них.

— Агов! Тихіше! — закричав Папуга. — Зупиніться! Що це за дурниці? Це ж ми!

Тісне коло єдинорогів розступилося, і з-поміж них вийшов дуже великий єдиноріг прекрасного глибокого лавандового кольору, з хвостом і гривою, ніби з медового бурштину, а його спірально закручений ріг сяяв, як новісінька золота монета. Було зрозуміло, що це і є король єдинорогів, а той стрункий білий єдиноріг із золотим хвостом і гривою, що стояв поруч, — королева.

— Жартуєш, Папуго, невже це ти? — здивовано запитав король.

— Звичайно, це я, а ти що думав? — запитав Папуга.

— Нам сказали, що коли василіски захопили владу, ти втік із країни, — сказав король.

— Що?! — обурився Папуга. — Я? Тобто я втік з країни?

— Ну, це, звичайно, на тебе не схоже, — провадив єдиноріг, — але сам Г. Г. зізнався, що ти зник і не залишив навіть прощальної записки, а василіски сказали, що ти втік.

— Я їм покажу, як я «втік», коли повернуся до влади, — грізно гукнув Папуга.

— Так, — підхопив Пітер, — ми їм завдамо жару, Папуго, не турбуйся.

— Це василіскам ще доведеться втікати, коли ми їх втихомиримо, — докинув Саймон. — Вони ж такі тупі, що одного вже обдурила навіть моя сестричка.

— Гей! Обережніше! — обурилась Пенелопа, — що означає «навіть моя сестричка»?

— Пробач, я не те мав на увазі, я не хотів тебе образити, — поквапливо виправдовувався Саймон. — Я мав на увазі, що це доводить, наскільки василіски тупі та як легко їх можна обдурити.

— Пенелопа врятувала мене від василіска, — сказав Септімус і почав розповідати (з деякими перебільшеннями), як усе було.

— Усі ми, єдинороги, в боргу перед тобою, — сказав король, і очі його заблищали. — Віднині кожен єдиноріг у країні Міфології до твоїх послуг. Тільки попроси, ми ладні зробити все, щоб виконати твоє бажання. А поки що ці четверо моїх підданих до ваших послуг — по одному на кожного з вас, щоб їхати верхи, та ще один для Папуги і спорядження.

— Красно дякую, Ваша Величносте, — сказала Пенелопа. — Ви дуже щедрі. Сподіваюся, мені можна попросити вас про маленьку послугу?

— Говори, — промовив єдиноріг. — Буду радий виконати будь-яке твоє бажання.

— Тоді, будь ласка, я дуже прошу вас разом із вашими підданими приєднатися до нас із Папугою, Саймоном і Пітером, щоб спільними силами перемогти цих невихованих і небезпечних василісків!

— Узагалі, ми, єдинороги, зазвичай тримаємося окремо, у своєму колі, — сказав король. — Ми не втручаємося в чужі справи. Але якщо ти цього бажаєш — а ти врятувала мого сина від василіска, — то я урочисто присягаюся, що всі єдинороги в Міфології, зі мною разом, служитимуть вам, аж поки ми не переможемо василісків.

— Щиро дякую, — сказала Пенелопа, — я дуже, дуже, дуже вам вдячна.

— Оце штука! — вигукнув Папуга. — Оце удача! Разом ми зможемо підкорити і знищити цих вогнедишних, нікчемних і неслухняних василісків.

Діти поклали спорядження і клітку Папуги на широку спину єдинорога та осідлали інших трьох.

— Пам’ятайте, — сказав король, — коли вам знадобиться наша допомога, дайте нам знати, і ми відразу прибудемо. Півтори сотні гострих рогів у вашому розпорядженні.

— Дякую, Ваша Величносте, — сказала Пенелопа.

— Ми зв’яжемося з вами, щойно розробимо з Г. Г. план операції, — пообіцяв Папуга. — А тепер, будь ласка, скажи своїм підлеглим, щоб ні пари з уст про те, що ви нас бачили. Знаєте, несподіванка — це половина успіху.

— Жоден єдиноріг про це нікому не розкаже, — запевнив його король.

— Тоді рушаймо! — скомандував Папуга і сів Пенелопі на плече. — Чим швидше ми доберемось до Кришталевих печер, тим краще.

І невеличка кавалькада єдинорогів із дітьми та спорядженням на спинах рушила до лісистих гір, що височіли десь за півмилі звідти.

— Було дуже розумно з твого боку заручитися підтримкою єдинорогів, — шепнув Папуга на вухо Пенелопі. — Ти надзвичайно кмітлива дівчинка!

— Але як нерозумно було з їхнього боку не підтримати нас відразу, — пошепки відповіла Пенелопа. — Зрештою, Міфологія так само їхня країна, як і ваша, то чому ж вони самі не здогадались прийти вам на допомогу?

— Правду кажеш, — сказав Папуга. — Так і є. Але навіть із їхньою допомогою нам доведеться боротися що є сили, аби подолати василісків. Вони, мабуть, дуже впевнені у власній могутності, якщо ризикнули розлютити єдинорогів спробою викрасти Септімуса.

— Добре, а в Міфології часом немає ще тварин, які могли б нас підтримати? — запитав Пітер, який їхав поруч із Пенелопою, тимчасом як Саймон брав ліворуч.

— Та нібито є, — відповів Папуга, — але від них мало користі. Ну, скажімо, місячні телята. Вони дуже корисні створіння, але нічим не можуть нам допомогти. Можливо, грифони приєднаються до нас, це була б добра підтримка. Дракони теж могли б нам допомогти, якби Табіта не зробила такої дурниці.

— А що такого зробила Табіта? — запитав Саймон.

— Розкажу, коли прийдемо на місце, — відповів Папуга. — Нам залишилося тільки проминути оці дерева.

Вони йшли крізь зарості коркових дерев і раптом побачили довгасту теракотово-червону скелю, а в ній — аркоподібний вхід у печеру. Підійшовши ближче, друзі помітили, що вся трава при вході в печеру випалена, а кущі почорнілі й обгорілі.

— Знову ці василіски, — вибухнув гнівом Папуга. — Вони були тут і намагалися дістатися до Г. Г. Гляньте лишень, як вони спалили підлісок.

— Надіюсь, вони не заподіяли містеру Джанкетберрі ніякої шкоди, — сказала Пенелопа, з острахом згадуючи рев василіска, який переслідував Септімуса.

— Думаю, ні, — відповів Папуга. — Кришталеві печери особливі. У них не можна зайти ззовні і вийти зсередини.

Як і багато іншого в Міфології, це звучало дуже дивно, і діти сказали про це Папузі.

— Розумієте, — пояснив той, — коли ми знайшли їх, це були звичайні печери, але Г. Г. придумав