Чак Паланік - Бійцівський клуб

на них, лежать звалищами обабіч шосе. Дивишся на них, і на думку спадають чи то збиті машинами тваринки, чи жертви сексуального маніяка, у спідньому навиворіт, зв’язані чорною ізострічкою.

Я хочу, щоб вона вже просто забралася звідси.

— Найкраще місце — це притулок для тварин, — каже Марла. — Де всі ці тварини, маленькі цуценята й кошенята, яких люди колись любили, а потім викинули на вулицю, навіть старезні пси стрибають довкола тебе на двох лапках, щоб привернути твою увагу, бо за три дні їм впорснуть велику дозу фенобарбіталу натрію, а потім вкинуть до здоровенної печі для домашніх тварин.

Вічний сон, як у «Долині псів»[18].

— Коли навіть хтось любить тебе достатньо для того, щоб зберегти тобі життя, однаково він каструє тебе. — Марла дивиться на мене так, наче то я граю її, і каже: — Я не зможу тебе прихилити до себе, еге ж?

Марла прямує до заднього виходу, наспівуючи цю моторошну «Долину ляльок»[19].

Я лише проводжаю її очима.

Мить, другу, третю панує тиша, доки Марла остаточно не зникає.

Я обертаюсь — і з’являється Тайлер.

Тайлер каже:

— То ти її позбувся?

Ані шереху, ані звуку, Тайлер просто з’явився.

— Спершу, — каже Тайлер і від дверей кидається порпатися в морозильнику, — спершу нам треба натопити трохи смальцю.

Що ж до мого начальника, радить мені Тайлер, якщо він мене справді дістав, то мені слід піти на пошту й заповнити заяву про зміну адреси, і нехай усі його листи пересилаються до якогось там Реґбі, штат Північна Дакота.

Тайлер витягає паперові пакети з-під канапок із чимось білим і замороженим та кидає їх до раковини. Я ж маю поставити на плиту велику каструлю й наповнити її водою майже доверху. Замало води — і смалець, що топитиметься з жиру, потемніє.

— У цьому жирі багато солі, — каже Тайлер. — Отже, що більше води, то краще.

Кидаєш жир у каструлю з водою й доводиш до кипіння.

Тайлер вичавлює у воду білувату масу з кожного пакета, а пакети потім запорпує на самий спід смітниці.

Тайлер каже:

— Помізкуй трохи. Згадай це все лайно для першопрохідців, якого тебе вчили в бойскаутах. Згадай курс хімії для старших класів.

Важко уявити Тайлера бойскаутом.

А ось що ще можна зробити, розповідає мені далі Тайлер. Можна однієї ночі поїхати до дому мого начальника, під’єднати шланг одним кінцем до зовнішнього виходу системи водопостачання, а другим до ручного насоса й напомпувати у водогін начальникові промислового барвника, червоного, синього, зеленого — байдуже якого. А потім подивитися, який вигляд начальник матиме наступного дня. Або ж можна засісти в кущах і качати повітря ручним насосом доти, доки тиск у водогоні не сягне ста десяти фунтів на квадратний дюйм[20]. Тоді, якщо хтось захоче злити воду в туалеті, туалетний бачок вибухне. А за тиску в сто п’ятдесят фунтів, якщо хтось увімкне душ, головку зірве, і — ба-бах — та полетить, наче мінометний снаряд.

Тайлер каже це, тільки щоб підбадьорити мене. Насправді ж мені подобається мій начальник. До того ж я тепер просвітлений. Чиню, так би мовити, як заповідав Будда. Милування хризантемами. Діамантова сутра та «Казання з Лазурової скелі». Харе Рама, так би мовити, Харе Крішна. Просвітлений, так би мовити.

— Як запхав собі в дупу пір’я, — каже Тайлер, — то ще не значить, що став півником.

Коли жир перетопиться, смалець спливе на поверхню киплячої води.

Он як, кажу я, то це я пхаю собі пір’я до дупи?

Так, ніби Тайлер із руками, аж до плечей вкритими цигарковими опіками, сягнув найвищих рівнів пізнання. Містер і місіс Підтирки Дупи. Вираз спокою з’являється на моєму обличчі, і я стаю незворушним, як та індуська корова, що бреде на злітно-посадкову смугу, де її пристрелять згідно з інструкціями щодо безпеки польотів.

Зменшуєш вогонь на плиті.

Я мішаю киплячу воду.

Смальцю буде спливати дедалі більше й більше, доки поверхню води не затягне мінливо-перламутровим шаром. Тоді столовою ложкою збираєш цей шар смальцю.

То як там Марла, питаю я.

— Марла, — каже Тайлер, — принаймні намагається дійти до краю.

Я мішаю киплячу воду.

Збираєш смалець доти, доки він спливає. Ось так отримуєш добрий чистий смалець.

Тайлер каже, що я ще й близько не на краю. А якщо я не впаду, то й спасенним не буду. Ісус Христос утнув таке зі своїм розп’яттям. Відкинути гроші, майно, знайомства — цього замало. Це ж не недільна прогулянка за місто. Я мушу забути про самовдосконалення й бігти назустріч катастрофі. Не ризикувати більше не вдасться.

Це не науковий семінар.

— Якщо злякаєшся, відступиш, перш ніж дійдеш до краю, ти ніколи не досягнеш успіху, — каже Тайлер.

Лише після катастрофи ми можемо воскреснути.

— Лише тоді, коли втратиш усе, що маєш, — каже Тайлер, — можеш робити все, що хочеш.

Передчасне просвітлення — ось що я відчуваю зараз.

— І не забувай помішувати, — каже Тайлер.

Коли жир перетоплено і смалець більше не спливає, виливаєш воду, миєш каструлю й наливаєш чистої води.

Невже я так далеко від краю, питаю я.

— Звідти, де ти зараз, — каже Тайлер, — ти навіть уявити собі не можеш, як виглядає цей край.

Тепер повторюєш усю процедуру із зібраним смальцем. Виливаєш смалець у воду, грієш воду до кипіння і знову й знову збираєш верхній шар.

— У жирі, з якого ми топимо смалець, багато солі, — каже Тайлер. — Забагато солі — і мило тобі не затвердне.

Грієш воду і збираєш смалець.

Грієш і збираєш.

Марла повертається.

Тої миті, як Марла відчиняє зовнішні дверцята з дротяної сітки, Тайлер зникає, ізслизає з кімнати, щезає.

Може, нагору піднявся, а може, спустився в підвал.

Хлоп.

Марла заходить крізь задні двері з бляшанкою лугу, того, що пластівцями.

— У магазині продавався туалетний папір, на сто відсотків виготовлений з переробленого туалетного паперу, — каже Марла. — Либонь, найгірша робота в світі — переробляти туалетний папір.

Я беру бляшанку з лугом і мовчки ставлю її на стіл.

— Можна я лишуся на ніч? — питає Марла.

Я не відповідаю. Тільки подумки лічу склади: п’ять, сім, п’ять.

Тигр усміхнеться,

Змія скаже про любов.

Усе зло з брехні.

Марла питає:

— Що це ти куховариш?

Я — Точка Кипіння Джо.

Я кажу, йди, просто йди, просто забирайся геть. Гаразд? Ти й так забрала шмат мого життя. Тобі ще мало?

Марла хапає мене за рукав і стримує на мить, тим часом цілуючи мене в щоку.

— Будь ласка, зателефонуй мені, — каже вона. — Будь