Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

*Тільки не кажіть Інару про кинджал. Або скажіть. Або... Та вже за обставинами розберемося.*  

Таірнаель зустріла мене біля дому. Вона з’явилася нізвідки, з цією своєю ельфійською звичкою виникати безшумно, коли найменш чекаєш.  

— Де ти була? — запитала вона обманливо-спокійним тоном, що обіцяв бурю.  

Я підвела підборіддя, демонструючи свіжу намистину.  

— У орків. Гаррашх нагородив за випробування.  
Ельфійка повільно кліпнула, оглядаючи химерний візерунок на кістці, потім її погляд ковзнув нижче й спинився на рукояті кинджала.  
— А це що? — просипіла вона.  

*Ох, мабуть, це буде довга розмова.*  

— Подарунок від вождя? — посміхнулася я найневиннішою зі своїх усмішок.  

Таірнаель заплющила очі й глибоко зітхнула, ніби збираючи всю свою терплячість.  

— Знаєш, — промовила вона з несподіваним спокоєм, — спочатку я хвилювалася, що ти не приживешся серед нас. А тепер хвилююся, що приживешся занадто добре.  

Вона повернулася й пішла до дому, хитаючи головою:  

— Ходімо. Інар уже чекає.  

*Чудово. З вогню та на пательню.*  

Та навіть перспектива вислухати нотації від двох опікунів не змогла зіпсувати тріумф цього дня. Я сяяла, мов вичищена монета, прискікуючи слідом за Таірнаель.  

*Цікаво, як швидко я зберу цілу колекцію намистин?*

#рейн_дощинка #рейн #вікторія_шевченко