MarVit - Шлях до мрії!, MarVit
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іван стояв на порозі будинку, де раніше жила Ольга. Вікна зачинені, двері на замку, ні душі навколо. Він запитував сусідів, ходив по знайомих місцях, де вони разом проводили час, але ніде не було й сліду її присутності. Вона зникла без пояснень, без слів, без натяку на повернення.
Час минав, і що довше Іван шукав Ольгу, то сильніше відчував порожнечу в серці. Колись він був певен, що його почуття до неї — справжні, що без неї він не зможе жити. Але тепер, коли її немає, він почав замислюватися, що насправді втрачав. І чому його думки знову й знову поверталися до Марічки та їхнього сина, якому вже майже десять років?
Одного вечора, коли він сидів у кав’ярні, спостерігаючи, як дощ змиває сліди людей на тротуарі, йому раптом спало на думку: а що як він шукає не ту людину? Що як його справжнє кохання завжди було поряд, але він надто засліплений ідеєю втраченої пристрасті, щоб це побачити? Він одразу відчув дивний спокій. Його більше не тягнуло в минуле, не змушувало шукати примарне. Він захотів повернутися туди, де на нього чекали.
Іван повернувся в село. Його серце билося швидше, коли він побачив знайомий двір, запах свіжоспеченого хліба линув з відчиненого вікна. Марічка саме співала тиху колискову. Вона підняла голову, побачила Івана, і її очі наповнилися здивуванням.
— Ти повернувся, — тихо промовила вона.
— Я повернувся, — відповів він. — Я зрозумів, де моє місце. Я зрозумів, що кохаю тебе, Марічко.
Марічка мовчала. Вона не вірила в ці слова одразу, бо пам’ятала біль, який пережила, коли він пішов. Але вона також знала, що її серце не навчилося його забувати.
— Ти впевнений? — спитала вона, вдивляючись у його очі.
— Так, — твердо відповів Іван. — Вибач мені за все. Я більше не хочу бігати за примарою. Хочу бути тут, з тобою, з нашим сином.
Марічка вдихнула глибоко. Вона знала, що пробачення — це не миттєвий процес. Але щось у його голосі, щось у його погляді говорило їй, що він справді змінився. Вона поклала руку йому на плече й ледь помітно кивнула.
Іван залишився. Він почав допомагати по господарству, проводити більше часу з сином, який уже майже досяг десятирічного віку, піклуватися про Марічку так, як колись мав би робити. І хоч дорога до повного примирення була довгою, він був готовий її пройти.
Але життя готувало нові випробування…
Далі буде.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях до мрії!, MarVit», після закриття браузера.
