Олександр Гребьонкін - Сонати кохання, Олександр Гребьонкін

Позаду був медовий місяць, машина, подарунок його батьків, гордість Валерія, котрий вмів водити і радість Тані, що підставляла руку свіжому вітру, знайомство з родичами та друзями Валерія, вступ на заочне відділення філологічного факультету. Але разом із радощами до нового Таниного життя увійшли й неминучі прикрості, образи, неприємності. Мабуть, всього цього було більше. Життя повернулося новою стороною, більш прозовою.

Таня, як могла, намагалася від початку бути доброю дружиною, дбати про дім, вчасно виконувати всі домашні справи. Але її відштовхувала деяка зайва раціоналістичність і сухість Валерія. Він був зовсім іншим. зі своїми ідеалами та інтересами. І необхідно було притиратися, звикати один до одного, а це можливо тільки на взаємній повазі, чого часом не вистачало…

…Таня взяла з лави жменю снігу. Він обпік руку, лежав нерухомою шапкою і тихо вмирав, танучи крізь пальці. Краплі блідими плямами миготіли в повітрі і падали в білий сніг. Дерева рипіли від снігу і часом скидали свій важкий тягар. Сніг опадав важкими хвилями або сипався в гостро-холодному, прозорому повітрі розсипчастим ніжним пилком.

Таня знову думає про нього. Який він? Вона ніяк не може звикнути до нього та до свого життя.

Таня зверталася до своїх давніх друзів – книг. Вони втішали, показуючи десятки версій любовних історій, але про щасливе сімейне життя не могли розповісти.

Таня йде алеєю і чує автомобільний сигнал. Вони їдуть у гості до знайомих, і вона так не хоче їхати туди, бо відчуває, що там їй буде нудно. Знову якісь сірі люди, випивши, почнуть недбало шуткувати, підколювати, невгамовно сипатимуть анекдотами, у кращому разі –  будуть вести чергові довгі й нудні розмови про ціни, машини, дачі, одяганки, гроші. Знову будуть плітки, а потім карти. А потім незадоволений Валерій вимовлятиме їй у машині, чому вона така сумна. І знову вона надягне маску, посміхатиметься, скаже, що вона просто втомилася, а так, загалом – все гаразд. Вона не зможе пояснити, що їй добре тільки з тими людьми, які їй цікаві. Ні, він все-таки зовсім інший. Дуже далекий…

- Таню! Ну довго ти там?

- Вже йду, Валеро, йду.

- Та що там можна дивитися? Ось поїдемо до Віті «відік» дивитися. Оце клас! Чудове американське кіно!

- Ой, мене це якось не дуже цікавить. Ну гаразд, йду.

Таня акуратно сіла і зачинила двері машини, через що злетіли і закружляли легкі снігові пушинки. Забурчав мотор, запрацювали «двірники», повільно став віддалятися парк. Парк її дитинства, її юності.

- Чому знову така сумна?

- Не знаю. Хоча, загалом мені добре. Гарна погода.

- Ну, не така вже й гарна! Снігу навалило – не виїдеш, колеса буксують…Ну, що знову голову опустила? Ось скоро до музею підемо, ти просила…

- Спасибі, із задоволенням!

- Маман тебе не тероризує цією кухнею?

– Вчора вчила робити тости. Дуже легко, тостер є.

- Не суворо до тебе ставиться?

- Та ні, що ти. Це тобі так здається. Все нормально. Дивись, як летять зірочки снігу!

– Що? А, сніг… Двірники погано працюють. Курити не хочеш?

- Що ти, ти ж знаєш, я ніколи... Валеро, ти вмовляєш мене ось уже якийсь день. То пити мене вчив...

- Я хотів би, щоб моя дружина все вміла та все знала. Багато жінок із нормальних сімей палять. Це вважається модним.

- Значить ті, хто не палить – із ненормальних сімей? Під ненормальністю розумієш скромність існування? Якщо немає посади, людина робоча, живе скромно, ступенів і посад не має, то вона вже низька людина?

- Ну, що ти відразу сердишся?

- Я працювала на заводі і знала багатьох добрих, порядних людей. Багато хто з них кращий і чесніший, ніж ті, хто із сімей так званих мажорів.

- Я хочу, щоб ти нарешті забула про те, що ти працювала на заводі. І ніколи не згадувала про це. Особливо при людях.

- Чому?

- Тому, що там працюють люди, чий інтелектуальний рівень набагато нижчий від нашого. Роботяги, бляха-муха! П'яниці та ледарі!

- Ти не правий! Я теж із не багатої родини і знаю чимало таких людей. Більшість з них добрі, гідні. Звичайно, згодна, є й ті, що п'ють, але це... загальне горе. Не вважаю, що робота на заводі якось зіпсувала мене, я навіть пишаюся цим.

Валерій примирливо засміявся:

- Ось ти яка в мене, робоча кісточка. Ну добре!

Він поклав руку на її плече.

- Валеро, а пам'ятаєш, коли у нас медовий місяць був, ми в Ялті бачили, як жінка одразу дві цигарки курила... Літня така.

- Пам'ятаю. Давай завернемо сюди, я хотів купити випивку. Ну, не з порожніми ж руками в гості.

Перед ними зупинилася і застигла в кольорових вогнях вітрина. Валерій вийшов, грюкнувши дверима, залишивши за собою тютюновий запах, що розчинявся в ошатному просторі. Таня думала про те, як це все їй чужо… Бардачок для дрібних речей, попільничка, кнопочка для запалювання світла, блискучі прилади, хрусткі ремені, застиглий дорогоцінним бурштином важіль швидкостей, модний журнал з кінозіркою на обкладинці, вискалене обличчя ліліпута, що демонструє роззявлену пащу з ковбасним язиком всім, хто відстав... Вона раптом подумала, що він не повернеться - так довго його немає, і як вона шукатиме його.