Yevhenii Nahornyi - N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi

— Цікаво, що це було за озеро. Така дивна консистенція, в'язка, прозора, наче смола. Але... як воно може бути настільки липким як супер клей? Я не бачив нічого подібного, навіть у лабораторних експериментах. 
Чарлі лише кинув погляд на друга. 
— Ти справді хочеш знати? 
— Звісно, хочу. Як біохімік, я не можу пройти повз такого феномена. Якщо ми хоч трохи дізнаємося про цю планету, це може врятувати нам життя. Чому вона настільки схожа на Землю, але при цьому така небезпечна? 
— Може, тому що вона не Земля, — пробурмотів Чарлі, не відводячи погляду від планшета. — Тут може бути що завгодно. І поки ми це вивчаємо, краще бути обережними. 
Марк кивнув. Його думки крутилися навколо того озера. Що це за речовина, яка могла "поглинати" предмети? Чи має вона органічну природу? Чи можливо, що це залишки якогось живого організму? Усе це насторожувало й змушувало його серце битися швидше. 
Чарлі, помітивши, що Марк знову занурився у свої роздуми, вирішив перевести тему: 
— Гаразд, давай просто сфокусуємося на дорозі. Ми зараз у місцевості, яка виглядає мирно, але тут усе може змінитися в будь-який момент. Не забувай, що ми на чужій планеті, і в нас обмежений запас ресурсів. 
Марк погодився, хоча його інтерес до таємниць ESS-0.2 не вщухав. Вони вирушили далі, залишивши річку позаду, але думки про озеро й небезпеки цієї планети вже вкорінилися в їхніх умах. 
Після переправи через річку ліс став ще густішим. Дерева тут сягали висоти декількох поверхів сучасного будинку, і їхні крони настільки перепліталися, що майже не пропускали сонячного світла. Повітря стало прохолоднішим, а земля під ногами м’якою й вологішою. Кожен крок відлунювався тихим шелестом листя й хрустом незнайомих гілок. 
— Тут ніби тиша, але вона якась... неправильна, — пробурмотів Марк, озираючись навколо. 
— Це нормально. Ми звикли до земної природи, де завжди чути щебетання птахів або шум комах. А тут інший світ, — відповів Чарлі, глянувши на планшет. — До шатла залишилося 26 кілометрів. Потрібно буде знайти місце для ночівлі через кілька годин. 
— Сподіваюся, цього разу без сюрпризів, — саркастично кинув Марк. — Мені вистачило липкого озера. 
Чарлі злегка посміхнувся, але не відповів. Він постійно перевіряв планшет, відслідковуючи сигнал із шатла. 
Це заняття заспокоювало його, дозволяючи тримати контроль над ситуацією, хоча насправді він розумів, що планета ESS-0.2 могла приготувати для них щось зовсім непередбачуване. 
Десь після обіду вони вийшли на невелику галявину, де річка різко перетворювалася у водоспад. Її води падали вниз, створюючи величезну хмару з бризок. Відкрита панорама перед ними вразила своїм масштабом. Лісові масиви розкинулися на горизонті, а крізь їхнє зелене море де-не-де виднілися скелясті пагорби. У небі знову з'явилися ті самі великі створіння, які Марк бачив раніше. Вони повільно ширяли над горизонтом, іноді зникаючи за вершинами дерев. 
Марк не міг відірвати погляду. Він намагався роздивитися їх детальніше, але відстань була надто великою.

— Дивися, вони знову там, — сказав він, показуючи на летючих істот. 
Чарлі підняв голову, але одразу ж опустив її назад, зосередившись на своїх справах. 
— Нічого нового. Може, це якісь місцеві хижаки, може, травоїдні. У будь-якому випадку, краще не шукати з ними зустрічі. 
— Ти весь час обираєш обережність, — відповів Марк, не приховуючи іронії. 
— А ти — цікавий спосіб вкоротити собі життя, — відказав Чарлі, посміхаючись. — До речі, я подивився ще раз на сигнал. Судячи з карти, нам доведеться підійматися вгору. Ущелина перегороджує шлях. 
Марк невдоволено зітхнув. 
— Угору, значить, угору. Але, може, зробимо тут зупинку? Виглядає гарне місце для ночівлі. 
Чарлі озирнувся. Галявина була досить затишною, хоча велика кількість химерних рослин навколо все ще викликала настороженість. Він кивнув. 
— Гаразд, але довго не затримуємося. Треба поїсти й трохи перепочити, а потім рухатися далі. 
Марк, скинувши рюкзак, сів на камінь і дістав залишки їжі. Він ретельно стежив, щоб не торкатися рослин, які їх оточували. 
— А що ти думаєш про цю планету? — раптом запитав він, коли Чарлі почав перевіряти своє спорядження. 
— Уявляєш, тут стільки всього, що ще ніхто не вивчав. Навіть не віриться, що це реальність. 
Чарлі не одразу відповів. Він задумливо поглянув у напрямку водоспаду. 
— Вона красива, але небезпечна. І якщо ми хочемо вижити, треба пам’ятати про друге більше, ніж про перше. 
Марк кивнув, погоджуючись. Ця планета була для них як виклик, але також і джерелом нескінченних відкриттів. Але найголовніше зараз — дістатися шатла й зрозуміти, чи є у них шанс на повернення. Після короткого перепочинку вони знову вирушили в дорогу, повільно піднімаючись схилом поруч із ущелиною. 
Дорога стала важчою, і обом довелося докладати більше зусиль, особливо Марку, чия нога ще не повністю відновилася. Однак краєвиди, що відкривалися з висоти, все одно вражали. Десь посеред підйому вони натрапили на щось, що змусило обох завмерти. Посеред невеликої розчищеної ділянки лісу, схованої за високими кущами, лежало велике гніздо. Воно було дивної форми: кругле, розміром із невеликий автомобіль, зроблене з переплетених гілок, листя і, як помітив Марк, якихось блискучих ниток, схожих на павутину. Усередині гнізда виднілися кілька великих яєць, кожне з яких було розміром із гімнастичний м'яч. 
— Чарлі, глянь на це, — тихо сказав Марк, не відводячи погляду від гнізда. 
— Бачу. І я вже знаю, що ти збираєшся зробити, — відповів Чарлі з підозрою. 
— Це ж неймовірно! — Марк, не слухаючи, наблизився до гнізда, наче зачарований. 
— Зупинись! — голос Чарлі став різкішим, але він стримував себе, намагаючись не кричати. — Ти серйозно?! 
Це гніздо. Тут можуть бути якісь... істоти. І ти хочеш туди лізти? 
— Тут поки нікого немає, — відмахнувся Марк, схилившись над гніздом. — Може, воно покинуте.

— "Поки" — ключове слово. А якщо ці... хто б це не був, повернуться? Ти ж розумієш, що ми навіть не знаємо, чи це хижаки, чи, можливо, щось ще небезпечніше? 
— Але подивися, — Марк показав рукою на структуру гнізда. — Воно зроблене з якоїсь органічної речовини, можливо, це щось на кшталт павутини. Це може дати нам розуміння місцевих екосистем. Уяви, які відкриття ми можемо зробити! 
— Відкриття? Ти намагаєшся знайти цікаві факти чи вбити нас обох? — Чарлі намагався тримати себе в руках, але роздратування в його голосі все ж проривалося. 
— Розслабся, — Марк обережно доторкнувся до краю гнізда, не помічаючи, як Чарлі скрипнув зубами від такого ризику. — Ніякого руху, ніякого шуму. Думаю, тут усе безпечно. 
— "Думаю" — це не аргумент! — Чарлі вже важко стримував бажання схопити Марка за плечі й відтягнути назад. — А якщо ці істоти залишають гніздо лише на полювання і можуть повернутися будь-якої миті? Що тоді? 
— Тоді ми будемо обережними, — спокійно відповів Марк, не відриваючись від свого вивчення. — Але я думаю, що вони вже давно пішли. Можливо, це просто залишки старого гнізда. 
Чарлі ледь стримався, щоб не закричати. Він озирнувся навколо, пильно вдивляючись у ліс, наче чекав, що ось-ось щось вирине з тіні дерев. 
— Ти йолоп, Марк. Тобі цього мало? Ця планета вже показала, що будь-який твій крок може закінчитися катастрофою. Навіщо ще й шукати проблем? 
Марк нарешті відступив від гнізда, випрямившись і злегка посміхнувшись: 
— Знаєш, ти завжди такий обережний. І це добре, але іноді треба ризикнути, щоб зрозуміти, з чим ми маємо справу. 
Чарлі похитав головою, намагаючись знайти слова, щоб відповісти, але зрештою просто сказав: 
— Якщо це гніздо ще якось на нас вплине, ти будеш відповідати за нас обох. 
Паралельна історія: Ніка, річка та втеча від крабів-павуків. 
“Переправа через річку стала для Ніки серйозним випробуванням. Вода була крижаною, мутною і швидкоплинною. Вона користалася деревом, що впало над потоком, як природним мостом. Балансуючи на слизькому корі, вона зосереджено пересувалася вперед, не звертаючи уваги на холодний вітер, що дув їй у спину. Переправа минула без інцидентів, а тепер її чекала нова частина шляху — густий Дерева стали ще вищими, а їхні крони майже повністю блокували сонячне світло. Земля під ногами повернулася на вологе місиво, що затягнуло її черевики. Кожен крок відлунював хрустом невідомих рослин Через деякий час Ніка опинилася в невеликій улоговині. Навколо місця панувала дивна, страшна тиша. 
Посеред улоговини лежало велике гніздо, сховане під навислими кущами з товстими листками. Гніздо було велетенським — розміром із невеликого автомобіля, сплетене з грубих гілок, сухого листя та блискучих ниток, що нагадували павутин.