В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

Вже починало темніти. Максим розпалив вогнище і почав жарити кроляче м'ясо. Ян вийшов з лісу.

- Ну що? Знайшов щось?- запитав Максим.

- Смородину.

Макс перевернув  м'ясо. Данило підійшов до Яна і поклав руки на його плечі. Ян відсахнувся, підійшов до Максима і віддав торбинку з ягодами.

- Сьогоднішня вечеря досить гарна. М'ясу ще не довго залишилося жаритись. – посміхнувся Максим

Ян підійшов до дерева, за яке був прив'язаний його кінь, і сів під ним. Пройшло приблизно пів години. Стемніло, і лиш яскраві зорі та місяць освітлювали все навкруги, а потріскування вогню руйнувало тишу. Ян сидів заворожено дивлячись на зорі. При використанні дуже сильної магії очі світилися так само гарно і яскраво. Ян згадав про єдиний раз, коли це в нього вийшло. Ці спогади болісно вкололи його душу, адже були зв’язані з тим кого він ніяк не міг забути.

- Все готово, тримай. – підійшовши до Яна сказав Максим.

 Ян обережно взяв страву у руки.  Макс присів поряд.

- Над чим замислився?- неочікувано запитав Максим.

- Нічого, згадав про одну ситуацію.

- Он як.

Вони їли дивлячись на зорі. Повечерявши вони ще близько години сиділи спостерігаючи за прекрасним, зоряним небом.

- Яке видовище. Треба не забути загадати бажання.

- Так.

Максим подивився на Данила який вже спав.

- Гарно то як, згоден?- запитав хлопець знову подивившись на Яна.

- Згоден, і справді дуже гарно. - в очах Яна можна було побачити теж саме прекрасне, зоряне небо. В ньому можна було потонути, настільки воно манило до себе.

- Що ж, вже пора лягати спати. Завтра рано вставати.- оговтавшись сказав Максим.

Вони встали. Ян потягнувся.

- На добраніч.

Ян підійшов трішки ближче до багаття і ліг на зелену траву. Максим підійшов до коня і дістав звідти дві ковдри. Одну він кинув на Яна. Сам він ліг з іншої сторони багаття.

Ян перевернувся на спину і продовжив спостерігати за зорями. Він пролежав так близько трьох годин. Максим вже спав. Ян подивися на свою руку. « Як таке могло статися? За що він так зі мною? Ян, досить, візьми себе у руки! Ти зі всім розберешся. Треба хоч трішки поспати, але якщо то створіння прийде знову? Захистити я себе не зможу.»- думав хлопець.

- Ти чого не спиш?- сонним голосом запитав Максим.

Від неочікуваності Ян здригнувся.

- Не знаю. – відповів Ян подивившись на Максима.

- Хвилюєшся через те що воно може прийти знову?

Ян промовчав.

- Я сплю дуже чутко. Воно наносить справжні травми, так? Не хвилюйся, якщо щось станеться, я тебе дістану. Тобі треба поспати.

- Добре я постараюся.

Ян повернувся на бік і закрив очі. Він був досить втомленим і швидко заснув. Побачивши, що Ян нарешті спить Максим теж ліг спати.

Вже починало світати. На травинках виблискували крапельки роси. Сонячні промінчики ковзали по земній поверхні.

Ян проснувся. Багаття вже догоріло. Вставши, він дістав з сумки скляночку з ліками. Тоненьким шаром намазавши рану на шиї хлопець дістав дві пляшечки ліків і випив їх. Цього разу йому нічого не снилося. Ян з облегшенням видихнув  вставши він підійшов до коня й дістав з мішка воду, зробив декілька ковтків, він поклав її назад, до мішка. Максим і Данило ще спали. Ян взяв трішки хмизу, який вчора знайшов Максим, й розпалив вогнище.

- Вже не спиш?- запитав Максим, який неочікувано опинився за спиною хлопця.

- Ти дуже тихо ходиш. – зле буркнув Ян.

- Вибач не хотів налякати. – хлопець посміхнувся.

- Наступного разу, думай. Я ж можу і ніж тобі в шию засадити. 

- Буду мати  на увазі. -Максим посміхнувся і підійшов до ще сплячого Данила.- Підйом! – крикнув він.

Данило підскочив і сонним, наляканим голосом промовив:

- Що сталося? Вороги поблизу?

Максим розсміявся.

- Знову ти зі своїми жартами. Так і від страху померти можна!

- Не думаю, що ти від цього помреш. Ти занадто натренований.

- І не кажи. Що ж ти кожного разу мене так лякаєш?! Скоро ти мені в кошмарах снитися будеш!

- Я тобі ще не снився?- Максим мовчав декілька секунд поки Данило пилив його поглядом.- Хм... Я думав, що вже давно снюсь тобі в  кошмарах.  Ну означає, що ти вже занадто звик, щоб це було кошмаром. Отже, я можу продовжувати!

Данило болісно на нього подивився. Було видно, що йому це вже осточортіло, але Максиму він прямо про це не казав.

- Нам пора виїжджати?- запитав Данило.  

- Ти правий.  Що ж, збираймося.- відповів Максим.

На збори вони витрати декілька хвилин. Вони поїхали далі. Дорога була ще досить довга, але хмарна погода і невеличкий вітерець рятували їх від спеки. Максим збавив швидкість і під'їхав до Яна.