Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Ти довго, — зустрічає її на площі Халіс. Його погляд трохи затуманений, а усмішка набагато м'якша, ніж була до цього. Чи може листя бути наркотиком?

— Воно не викликає звикання і не перетворює мене на звіра, якщо ти про це, — вкотре чи то читає думки, чи то здогадується про них руїнник. — Але з ними на короткий час цей сніг і ліс здаються терпимими, а життя — вартим того, щоб його продовжувати.

— А що завадить мисливцям обірвати все листя і забрати всі нові гілки? — ніби без певної мети запитує Пенсі. Вона дозволила собі взяти всього одну маленьку додаткому гілочку і шість білих листочків. Але хто-небудь інший з мисливців за дивністями неодмінно обібрав би дерево повністю. У цьому вона не сумнівається.

— Сама природа відерса і завадить, — туман у погляді Халіса розвіюється. — Зірвати лист може лише той, у кому досі є сома, як і в самому відерсі. Інакше — листя одразу ж жухне, гілки сохнуть і стискаються, забираючи із собою життя кривдника, а корінь відкидає непотрібний верх і тікає підземними річками туди, де не буде гидких жадібних людей! Зазвичай я слідкую за мисливцями, щоб цього уникнути, але тебе залишив одну...

— Був упевнений, що я не візьму нічого зайвого?

— І не помилився! Бо бачиш, відерс нікуди не подівся за цей час...

Пенсі відчуває, як по спині під одягом стікають крапельки крижаного поту. Вона ще ніколи не була так близько до смерті через свою цікавість. Але, здається, що Халіс щось плутає або Чорний ліс вже вважає Пенсі за свою...

— Ходімо, — Халіс переступає з ноги на ногу і робить перший крок. Пенсі також ворушиться, відкладає всі складні думки на потім і наздоганяє руїнника.