Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

Розділ 8

  Дні пролітали швидко. Розпочалася школа, кружки, домашні завдання. Емілія цілком занурилася у турботу про Софійку. Ігоря вона бачила зрідка. В основному він цікавився успіхами своєї доньки та нічого лишнього більше не запитував. Для Еми це ніби було все-таки полегшенням. Так краще, думала вона, ніби від спокуси якомога далі. Намагалася зовсім не згадувати про нього та перемикати свої думки на Софійку. І все одно встигла не один раз себе вилаяти за те, що дозволила собі все ж таки помріяти про чужого чоловіка перебуваючи у законному шлюбі з іншим. Та щоразу переконувала себе у тому, що така поведінка не допустима для порядної жінки. Відчуття сорому, провини не давали їй спокою найбільше у ті моменти, коли їй телефонував Олег і говорив, як сильно він її кохає, як сумує за нею, що кожної ночі згорає у бажанні обійняти її, поцілувати…

-Я теж тебе кохаю і чекаю з нетерпінням коли ти повернешся,- відповідала вона Олегові,- ти там себе бережи.

-І ти себе бережи кохана, днями ще тобі зателефоную та у найменших дрібницях розповім про те як проходять наші нові наукові дослідження, розкрию тобі таємниці, бо я тобі довіряю…

  Відклавши смартфон у бік Емілія натягнула ковдру аж до самого підборіддя. Вона намагалася задрімати та ні про що не думати. Не виходило. Як зрозуміти себе? Її бажання до іншого чоловіка перечать вимогам моралі. Це та провина яка тиснула їй на розум та відчувалася тягарем в її душі, це те хвилювання яке не давало їй спокійно жити. Провина перед самою собою знищувала зсередини, за те, що дозволила собі захопитися іншим чоловіком. Але ж вона не навмисно це робить, ці бажання, почуття виходили за межі її контролю.

-Чесно Емілія, годі,- наказала суворо сама собі та міцно стулила віки змушуючи себе заснути.

  Зранку Емілія зайшла до кухні, щоб випити кави.

-Які на сьогодні плани?- поцікавилася Неля у подруги розливаючи гарячій напій по чашках.

-Виконати домашнє завдання… і на тому все,- відповіла Ема,- вихідні все-таки.

-Це у Софійки вихідні, а ти без вихідних,- зауважила Неля сідаючи за стіл поруч з подругою,- ти вже більше місяця тут працюєш і жодного разу нікуди не відлучалася.

-Поки що і не планую, можливо згодом поїду провідаю батьків,- сказала Ема,- мені моя робота починає по-справжньому подобатися. Не думала я…

-От бачиш,  а я мала рацію,- вигукнула радісно Неля,- говорила ж тобі, що краще займатися однією дитиною та отримувати за це хорошу зарплатню чим викладатися перед тридцятьма і…

  Та Неля не встигла договорити, бо почувся галас, який доносився із вітальні.

-Ігор Олександрович чимось серйозно незадоволений,- зробила висновок Неля,- зазвичай його взагалі не чути, а тут… Емо, ніби тебе кличе…

-Так,- кивнула Ема прислухавшись,- я…

-І що ти таке накоїла, що хазяїна так розгнівала?- запитала Неля, яка помітно теж занервувала.

-Нічого… я… покваплюся…

-Спокійно визнай свою вину та попроси вибачення,- порадила вслід Неля підвівшись теж із-за столу.

  Ема нічого на те не відповіла, а вийшла з кухні. Єдине запитання яке крутилося в її голові так це те, що вона зробила не так. Що могло викликати таке незадоволення в її бік? Та гадати не було коли й Емілія тільки долонями пригладила по боках своє плаття зеленого кольору, тяжко видихнула, намагаючись не піддаватися емоціям знервованості. Бо була переконана, що їй немає через що нервуватися, бо ніяких правив вона не порушувала.

-Ну нарешті,- вигукнув Ігор коли її побачив.- Де ви ходите, що вас майже не можливо докликатися?

-Я на кухні…

-Це вже неважливо,-Ігор виглядав роздратовано,- ви повинні мені негайно допомогти. Англійською та німецькою писати вмієте? Бо у вашому резюме було написано, що ви знаєте ці мови.

-Вмію,- поспішила відповісти Ема розуміючи, що тут справи зовсім не в її діях.

-Чудово, збирайтеся та поїдете зі мною,- наказав Ігор,- швидко. Чого стоїте як укопані, я сказав швидко збирайтеся.

-А можна запитати куди це ти її тягнеш?- почувся обурений голос Каміли Романівни, яка щойно зайшла до будинку.

-Емілія… Як вас там по батькові?- Ігор ще сильніше роздратувався від того, що йому доведеться звітувати перед дружиною.

-Михайлівна…

-Михайлівна ви ще тут, я вам  наказав іти збиратися,- Ігор перейшов майже на крик.

-Я миттю,- і Емілія швидким кроком почала підійматися по сходах до своєї кімнати, щоб взяти кофтину прислухаючись до того що все ж таки відповість Ігор своїй дружині.

-Чоловік твоєї сестри Федір знову мене підвів, у важливий момент із нашою бухгалтеркою він потрапив в ДТП…

-З ними все добре?- схвильовано запитала Каміла.

-Цілі й не ушкоджені… Злегка тільки машину зачепили. Я наказав йому, щоб брав таксі та не гаяв часу мерщій їхав на пилораму, але його ще й досі немає на місці. А відправку треба негайно оформляти. Лісовози вже готові виїхати, щоб вчасно доставити товар до покупця. Затримка тільки за накладною, яку треба заповнити на українській, на англійські та німецькі мовах,- Ігор трохи вгамувався і вже якось спокійніше продовжив відповідати на запитання дружини,- я звісно, що і сам можу це зробити, але мені ще необхідно вантаж перевірити. Тому я і попросив Емілію… Михайлівну допомогти з документами. Так ми швидше впораємося. А за Софійкою пару годин нехай Галина Василівна пригляне. Сподіваюся люба ти не будеш заперечувати? Хіба, що ти сама бажаєш поїхати зі мною та допомогти…

-Робити мені більше нічого. Чи як? І взагалі, це не в моїй компетенції,- Каміла сіла на диван закинувши ногу на ногу,- на хвилинах має прийти моя подруга, щоб обговорити моделі нової колекції, які я планую закупити для продажу в своїх бутиках. Так що в справах лісу сам розбирайся.

-Я в жодному разі й не хотів тебе завантажувати своїми справами,- Ігор знав, що його дружина відповість саме так,- тому я і звернувся до Емілії… . І повір, тобі немає чого нервувати і тим більше ревнувати...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍