Еллі Гарус - Роза для Клелії, Еллі Гарус

3.1.

Погляд Макліна

Дійсність завжди бідніша від фантазії, саме тому Фріулі Маклін став письменником. Марив цим ще з дитинства, проте довгий час працював помічником редактора у журналі про культуру. Писав у шухляду, й те нікому не показував. Все почалося з віршів, коротеньких оповідань, тоді навшпиньках я підібрався до прози. Якось наважився показати свою творчість колезі, той оцінив, порадив включити його матеріал у випуск. Діло пішло. Він почав друкуватися, у колонках літературних журналів, газет. Отримував копійки. Був членом клуба анонімних письменників. Довгий час шкодив, порівнюючи себе з іншими, вважав себе нездарою. Вина сучасного суспільства, орієнтованого виключно на успіх, що ти повинен бути першим за будь-яку ціну. І це дуже сумно, адже не може існувати суспільство, яке складається лише з перших. Як тоді й чим дихати другим, третім?

Маклін жив від піднесення до морального розпаду. Але рук не опускав. Не завів собі шкідливих звичок. Шукав натхнення у природі, музиці... любив слухати гру скрипки. Справжні твори, ті що він вистраждав та мали успіх у загалу, він синхронно писав довжиною в життя.

Перший твір про власне буття він розпочав несвідомо й сам не знаючи того, вносив записи у хронологію реальності невидимим чорнилом. А почалося все з неї... У кожного чоловіка є вона – примарне кохання, яке раз в житті (і то, не у кожного) втілюється у реальність; любов до дивакуватої брюнетки Деми, з якою він згодом побрався. Той зв'язок став для нього фатальною, але рушійною силою. Адже за допомогою неї йому вдалося заручитися на довгі роки підтримкою музи, й окрилено писати під її нашіптування.

Горів серцем він, а вона дозволяла й спостерігала за загравою роками. Важко сказати, що він знайшов привабливого у такому становищі. Можливо покладався, що одного дня його щире почуття вилікує її? Письменник – цілитель занепалих душ, що лікую словом. Та він ще не усвідомлював, вкрай затьмарений коханням, що приваблива чудійка із себе уявляє. Яка доля чекає на нього, якщо він з’єднає себе з нею.

На початку стосунків він її майже не підкоряв, навпаки, хотів залишити за нею притаманне їй відчуття свободи. І те подіяло, трохи перегодя дівчина згодилася вийти за нього. Вона бувала з ним доволі привітною до шлюбу, але згодом, після народження дитини, її байдужість стала більш наочною й перетворилася на зброю, що позбавляла кисню. Здавалося б поява довгожданої, за її словами, дитини мала б вплинути на неї позитивно. Натомість жінка надто швидко й підозріло втратила до маляти інтерес. Стурбований різкими змінами у поведінці дружини, Маклін намагався віднайти причину того, й знайшов, але запізно, дівчинка встигла стати дорослою.

Театр дії розгорнувся у його власній родині, а не на папері. Замість довгоочікуваної легкості – гримуча суміш відчаю, тривоги, сорому. Правда настільки перевернула його уяву догори дриґом, що бідолашний пожалкував, що випустив у світ роман, який він вважав працею усього свого життя, та приніс йому славу. Від того дня Маклін прокляв «Провалля омаж» й зупинив друк та продаж нових примірників.

Покласти до її ніг чуле серце було дурістю, вона тиснула на нього аж поки не розчавила. Бувши сім'янином, у власній родині він відчував себе одинаком. Емоційне насилля руйнувало його самооцінку та образ себе. Він ще більше страждав від того, що те, що відбувалося з ним, ніхто не сприймав серйозно. Дружина не вірила його успіху, хоча вона була єдиною причиною усього, що він робив. Причина його буття. А його для неї не існувало. Болісно й радісно від того, що він, принаймні, не самотній у своєму горі. Тисячі убитих коханими людьми їхньою байдужістю, й продовжують з ними жити під одним дахом, наскільки вистачить терпіти неувагу.

Вона причина того, що він писав роман, який встиг йому остогидіти лише тому, що у ньому вони – головні герої, й у них там справжня взаємна любов. Вічна й непорушна! Слова й інтимні переживання, які були зачинені всередині нього роками, нарешті вирвалися на свободу та вилилися дощем зі сліз у твір. Відтоді його муки стали публічним надбанням. Як у митця, у нього вірила, хіба що, доня, надійна пристань його життя. У вирі шалених змін у світі її присутність дарувала спокій та упевненість у завтрашньому дні. Дівчина визнавала талант батька, однак сюжет, який він описував, не знайшов місця у її душі.

– Якщо брати твір, як окрему, вигадану історію, то так... він заслуговує на увагу публіки. Однак, мені боляче те читати, бо кожний рядок просочений білю. Я відчуваю твій біль, тато. Він пронизує струмом й тобі б не завадило віднайти для себе особистий громовідвід. Я відчуваю, що ти проводив умовну лінію перетину між героєм і собою. На жаль із спільного у вас лише шалене кохання до жінки. Та у романі, на відміну від рельності, воно взаємне.

– Я знаю, знаю... Тому вона там кохає. Розумієш, доню... Хоча б там вона не труїть мене своєю байдужістю.

Важко було не погодитися з його бажанням. Дівчина й сама потерпала від материнського егоїзму, але з тим примирилася ще з років п'яти. Підтримка доньки була його єдиною розрадою, й то був знак, що він ще живий й здатний відчувати емоції, які дружина навмисно накрила гасилом. Але він наївно сподівався на щось більше від неї, сліпо любив та фантазував, й під те супроводження писав натхненно твір, адже гадав, якщо добре візуалізує свої бажання, вони неодмінно втіляться у реальність.

Шли роки у ядучому одноманітті, він залишався для дружини чужинцем. Згодом до нього таки прийшло усвідомлення залежності, однак, він кохав її з усіма вадами й принадами, таку, яка вона була. Біля вівтаря він заприсягнувся бути її силою, її щитом, її твердою землею, її радником, її найбільшою підтримкою. Притаманні їй нервові приливи та мінливий настрій його не лякали. Він відносився до того по-філософськи: якщо такі люди бачать просто більше, ніж ми, бо світ не такий простий? За родом діяльності, Маклін перебував у вічному пошуку відповідей, тому безперестанку копав глибше, досліджував, вивчав, приміряючи на собі. Вона постає як його темна сторона, його несвідоме, і те його дуже цікавить, цей інтерес. Тесть замаркував його теж до помішаних, за те, що він надто зациклився на дружині й роботі, може й так, проте Маклін не ображався. Що тримати у своїй голові часто від нас не залежить. А що тоді можна тримати у думках, щоб не зашкодити оточенню й собі? Все на що він заплющував очі – окуте надкоханням до дружини.