Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

Вона кинула на нього сердитий погляд. Він продовжив:

— Те, що відбувається у верхах, неминуче призведе до свого роду глобальних змін. При цьому пріоритет виявиться на боці, який матиме більшість голосів, тобто душ. Тож і ваші, і наші борються зараз за те саме, тільки методи у нас, очевидно, різні. Втім, і це спірне питання, як свідчить практика.

— Що методи різні, мене якраз не дивує. А ось решта виглядає якось неправдоподібно. Більше скидається на людські думки. Жора теж про це думав.

— Вірити чи не вірити — справа твоя і глибоко особиста. А ось нашу спільну справу, — він глянув на Жору, — треба негайно вирішувати.

— То що з ним?

— Це майже смерть, щось схоже на літаргійний сон. З цього стану ще можна повернутися. Якщо, звісно, є хтось, кому ти по-справжньому потрібний.

Вони приречено переглянулися, подумавши про те саме.

— У нього нікого немає. І весь цей час він самотньо блукатиме в невизначеності.

— Це боляче? — спитала Марія, перш ніж обдумала питання. 

Чому раптом почав хвилювати фізичний біль? Чи може бути боляче душі блукати в невідомості та невизначеності? Людям постійно треба розуміти, що відбувається. І якщо не дати їм пояснення, вони знайдуть його самі, знайдуть скоріш за все невірне. Тоді, виходить, він правий? Але ж цього не може бути!

— Гірше, ніж боляче. Це страшно, — підтвердив він її побоювання.

— На мою думку, ти згущуєш фарби. І що нам тепер робити?

— У мене є один варіант, але, боюсь, ти не погодишся, а я один не впораюся…

— Мені здається, у мене і вибору немає, — сумно зітхнула ангел. — Що за варіант?

— Щоб знайти його в цьому забутті, нам необхідно провернути величезний обман. І обманювати нам доведеться всіх, включаючи наше безпосереднє начальство.

— Але ж Його обдурити неможливо!

— Це ти так вважаєш. Практика показала, що неможливого немає.

— Що за ідея? — приречено опускаючи голову, спитала вона.

— Це дуже складний та болісний процес. І я не зовсім упевнений, що це спрацює. Тому що, якщо чесно говорити, ніколи з такого роду проблемами не стикався.

— Ні?!

— Ні. І не треба на мене так дивитись! Я ж не завжди брешу!

— У-у… — скептично мовила Марія, крадькома поглядаючи на чорта. — Просто мені на мить здалося, що ти стикався з усім. І у чому план?

— У мене є на прикметі один знайомий зіллєвар, — він дивно зніяковів, відводячи погляд, але швидко взяв себе в руки. — Ми вип'ємо кілька видів зілля. Одне, яке перетворить нас на людей, і одне, яке відправить нас у такий самий стан, у якому зараз він, — чорт вказав головою на Георгія. — Тільки в цьому стані ми зможемо знайти його і повернути звідти, — він із сумнівом подивився на тендітне створіння перед собою і додав: — Це боляче.

— Ти це вже казав, — діловито кивнула Марія.

— Мене не здолав склероз, я просто хочу, щоб ти оцінила всю складність того, що відбувається. Це тобі не помолитись перед зображенням!

— Не смій! Не смій так казати!

— Смій — не смій, це все лірика. А я з тобою про серйозні речі говорю! Ти мене хоч слухала зараз?

— Слухала. Слухала я тебе!

— Ну, тоді думай, бо часу у нас лише місяць. Після цього він помре. Зовсім. Разом із душею. І обидва ми будемо покарані за невиконане завдання.

— Ну добре…

— Ну, добре, подумаю?

— Ну, добре, згодна.

— Ти згодна?

— А що мені ще лишається?