Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

11

-Сьогодні дуже смачна вечеря. Ти дуже постаралася. Додала щось нове? Парові котлети просто тануть у роті!

    Він так наминав і нахвалював котлети, що попросив ще й добавки.

Про те, що фарш для котлет я купила, а не молола сама з курячої грудки, я йому не зізналася. Відчувала себе його особистим нутриціологом. Стало набридати все це.

-Просто довше потримала на пару, милий... Знаєш, хочу запитати, а хто я для тебе?

Не відриваючись від їжі, він спокійно відповів:

-Моя кохана дівчина. Господиня в моєму домі. Ти все для мене!!!

   Тон його не змінився і звучав так само, як під час нахвалювання котлет.

-Залиш мені ключі, будь ласка, я хочу вийти й прогулятися магазинами...

-Тебе щось не влаштовує? - нарешті відірвався він від їжі.

   І до мене дійшло, що він не випадково забував залишати мені їх. Він спеціально це все робив, щоб я сиділа тут як у клітці.

-Ну ти ж замикаєш мене тут... З якою метою? - поцікавилася я.

-Ну й фантазія в тебе! Виходь куди хочеш! Тільки куди тобі треба? Усе необхідне для існування тобі доставлять. З голоду ти не вмираєш. Щодо свіжого повітря... Гуляй на терасі скільки душа забажає! - незворушно відповів він.

-Ти що? Справді, нічого не розумієш? - приглушеним тоном запитала я.

   Олександр запитально подивився на мене і відкинувся на спинку стільця.

-Тобі погано тут? Зі мною? - уточнив він.

-Ти тільки вечорами вдома... І то пізно! Тераса, це не варіант! Я почуваюся служницею тут! Давай почнемо нарешті жити як усі нормальні люди!? Може, я працювати хочу? Не подумав? Ну, Сашко... - закапризувала я. - Так не можна, ти перегинаєш...

-Різноманіття захотілося? - тихо запитав він, спрямувавши погляд у порожнечу і ніби міцно замислившись про щось.

-До чого тут різноманітність? Я тобі кажу про елементарні людські потреби!

   Видаю істеричний короткий смішок із надривом.  Він усе ще думає про щось.

 -Ключі завжди лежали в передпокої! Не зрозумію, чого ти причепилася? - нарешті пробурчав він.

-Не правда! Я все обшукала їх там не було!

-Ти ще й рилася в моїх речах? - здивувався він.

-Ти серйозно? Я живу тут уже другий місяць безвилазно! Видраюю кожен куточок, готую тобі ці парові котлетки для твоєї підшлункової! Я практично не спілкуюся із зовнішнім світом! Усе що я маю з цих стосунків це просто тупий трах вечорами!

   Я підвищила голос, вибухнула і не витримала. Ризикнула, а потім пошкодувала про це.

  -Ну ось! Ти й проявила себе!

Він злісно посміхнувся, піднявся з плетеного крісла і ретельно промокнув рот серветкою.

-Господи! З ким я розмовляю! До тебе ж не доходить сенс моїх слів!

   Знервовано встаю і прямую збирати свої речі.

-Що ти маєш намір робити? - запитав він схвильовано.

-Термін мого перебування тут закінчився! - вигукнула я.

     Він вихопив сумку з моїх рук.

-Вероніко, послухай. Ти просто послухай кілька хвилин, що я тобі скажу, а потім роби і чини, як знаєш... - взмолився він.

  З кам'яним обличчям я мовчки чекала, поки він висловиться.

- Я дуже боюся тебе втратити. Я так був обережним і не знав із чого почати і як зав'язати з тобою стосунки. Це диво, що ти погодилася бути зі мною, я не сперечаюся. Мені пощастило! Але зрозумій! Зрозумій мене! - натискав він на кожне слово.

-Ну так я з тобою! Я вірна тобі! Чого ти боїшся? Ти не зможеш мене тримати в цій клітці вічно! - перебила я його.

   Він невдоволено шмигнув носом. Я не дала йому договорити.

-Зрозумій... - продовжив він уже менш емоційно. - Ти танцювала стриптиз перед сотнею чоловіків. Кожен із них лапав і витріщався на тебе! Ти ще сама не усвідомлюєш, але тебе довго тягнутиме на твоє старе місце роботи. Тобі не вистачатиме уваги чоловіків! Не вистачатиме того адреналіну, що ти отримувала день у день!

-Що ти несеш? Ти сам це все за мене придумав. Немає в мене такого зовсім!

-Бути в ізоляції від зовнішнього світу для тебе зараз це найкращий варіант. Тим більше під захистом коханого чоловіка.

-Думаєш? - невпевнено запитала я.

-Я знаю, люба. Ти мені потім спасибі скажеш! Ми станемо найміцнішою сім'єю! Вважай, що для тебе це випробувальний термін! Щойно ти його благополучно пройдеш, ти станеш воістину щаслива зі мною. Ну невже ти не можеш перетерпіти ці дрібниці заради нас?

-Я не помилилася! Ти навмисно тримав мене під замком! Навіщо такі багатоходівки? Чому відразу не можна поговорити зі мною й пояснити. Я ж людина, я все можу зрозуміти.

-Ти ще маленька і дурна дівчинка і сама не знаєш, що тобі потрібно від цього життя. Я подбаю про тебе як ніхто інший. Розслабся нарешті, довірся мені... Не шукай каверз у кожній з моїх дій...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍