Агне Ашкелянець - Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець

Чоловіки обмінялись рукостисканнями. Роман був завжди радий новим знайомствам і помітно збадьорився. Однак він не міг зрозуміти, чому Юра продовжував невдоволено дивитись у його бік? Отець Пій тим часом відмовився від запрошення Белани на чаювання, попрощався і поспішив забрати з собою Осоцького.

Белана провела гостей в котедж. Поки Костянтин допомагав розкладати продукти й переказував статистику алергій на березовий пилок, Пігулевський-старший уважно оглянув помешкання. Нічого в ньому не видавало слідів божевільної старої, навпаки, було помітно, що тут жила акуратна й дієздатна жінка. Тобто Белана була здоровою. Він заглянув на кухню і придивився до господині. Її застиглий погляд, який Роман спостерігав під час останньої зустрічі, тепер став теплим і спокійним; на обличчі грала посмішка, рухалась Белана впевнено, говорила без зупинок.

— У вас тут є магазин? — Пігулевський втрутився у розмову. — Ти сама туди ходиш?

— Звичайно, сама, — здивувалась Белана. — Кому ж іще туди ходити?

— Ну, я подумав, можливо, Філіп тобі продукти привозить, він у мене просив твою адресу.

— У Філіпа інші пріоритети, — Белана відповіла різко, відзначив для себе Пігулевський.

— Ти вибач, що порушив обіцянку. Але ж вони твої родичі, просили сильно. Я і подумав, що тут, тобі допомога не помішає. Та, як я бачу, тут є кому допомагати.

— Отець Пій і Юра — добрі люди. Юра трішки незвичний, але як ми з ним сміємось! Вибач, Ромо, з тобою я теж багато сміялась, але…сам розумієш…

— Розумію, — погодився Роман. — А ти коли в магазин ідеш, список складаєш? І взагалі записуєш там різні справи, які потрібно зробити, чи тримаєш в умі?

— Мої всі справи — книгу почитати або Криволіссям пройтись, дерева от висадила, доглядаю. Тут немає чого записувати.

— А в магазині нічого не забуваєш купити?

— Не забуваю, мені тепер потрібно небагато. — Пігулевському здалось, що питання викликали в Белани роздратування, тому він поспішив швидко виправити ситуацію і запитати про Стеллу.

Стеллу виявили у вітальні, коли прийшли туди зі свіжим чаєм. Кішка лежала на дивані, витягнувшись на всю довжину. Вона відразу впізнала чоловіків, котрі не раз пестили її в Синерозі, і сама вийшла їх зустрічати, закрутивши хвіст бубликом. Стелла муркотала й терлась об ноги Костянтина, залишаючи на його світлих штанах темні шерстинки. Із всіх тварин молодий лікар тільки їй дозволяв шкодити своєму зовнішньому вигляду.

Белана присунула до дивана журнальний столик і поряд із чашкою поставила тарілки з апетитною жовтою малиною і вівсяним печивом, а також прилаштувала кувшин з трояндами Костянтина.

— Я не брала з собою вазу, а тут її не було, — вибачилась вона. — Не думала, що буду приймати букети.

— Белано, ти виглядаєш прекрасно, як ці троянди!  Ніякий кувшин їх не зіпсує, як не зіпсувало тебе це село! — звернувся до неї Роман. — Зізнаюсь, я думав, тобі тут зовсім погано, але ні! А як твої сусіди? Ти з ними спілкуєшся?

Белана знизала плечима. Вона всілась поряд із Романом і взяла на коліна Стеллу.

— Бачились кілька разів, звичайна молода сім’я: чоловік, дружина, двоє дітей. Костю, коли ти уже одружишся? Ти не завжди будеш молодим, привабливим і здоровим, знаєш це? Звичайно, свою людину зустріти важко. Як ти, все-таки, виріс! Ви подивіться на нього! Пам’ятаю тебе ще усміхненим немовлям, а тепер вже мужчина!

Костянтин охоче вступив у розмову. Він поділився останніми успіхами на роботі: розповів про декілька незвичайних операцій, у яких брав участь, про свою нову статтю у великому медичному журналі, а також про майбутню медичну конференцію, на якій запланував виступити. Отримавши щиру похвалу від Белани, Пігулевський-молодший почав знову розповідати про купівлю машини й вибір автомеханіка. Роман позіхав на весь рот, виправдовуючись тим, що не виспався. Неочікувано розповідь обірвалась, що було зовсім не схоже на Костянтина, а сам оповідач запитав:

— Белано, ви добре знаєте Єнікею?

Обличчя Белани витягнулось від подиву, а Роман ледь не подавився малиною. Він злякався, що Костянтин проговориться, де її зустрів — у кабінеті батька, і Белана почне щось підозрювати, ставити незручні запитання. Пігулевський не хотів брехати подрузі, але й дотриматись слова, яке дав Єнікеї, йому було важливим.

— Синку, ніхто не може добре знати жінку, це ж не…

— Єнікею? Чому ти раптом запитав про неї? — нетерпляче перервала Белана.

— Ми зустрілись із нею нещодавно, і я раптом зрозумів, що зовсім нічого не знаю про вашу родичку.

Старший Пігулевський почервонів до вух.

— Уяви собі, — мовив він до Белани, — кілька днів тому побачили її. Вже не пам’ятаю, де це було.

Костянтин не звернув на слова батька жодної уваги.

— Я пам’ятаю, ви нас уже знайомили колись, але я, зізнаюсь, був зайнятий навчанням і не думав про щось інше. А зараз от цікаво стало, чим вона займається, що їй подобається, яка вона людина.

— Ну, знаєш, тут я вже згодна з твоїм батьком: Єнікею знати добре неможливо. Мені здається, що в неї завжди є якийсь задум у голові й вона нічого не робить просто так.

Романа одразу зацікавило почуте:

— Значить, ти їй не довіряєш?

— Як я можу довіряти людині, яка запропонувала мені продати мій котедж, аби купити квартиру її сину?

Пігулевський свиснув. Тепер все стало на свої місця: хитра невістка намагалась поживитись за чужий рахунок. Він був щасливий, що не піддався на умовляння Єнікеї і вирішив розібратись у ситуації самостійно. Так як же доладно вона говорила! Як вміло переконувала його в божевіллі Белани!

Костянтин не зрозумів, що ж такого жахливого запропонувала Єнікея.

— Багато сімей так роблять. Ба більше, ви ж самі кажете, що вам уже нічого не потрібно.

— Хочеться вірити, що «багато сімей» роблять це добровільно, а не тому, що їх схиляє до цього якась жінка, як було в моєму випадку. Костю, ти тільки подумай! Я купила собі затишний дім, переїхала в тихе місце, щоб провести залишок моїх днів у спокої та комфорті. Тут приїжджає Єнікея, з якою ми говорили лише кілька разів у житті, й видає мені це!