Володимир Арєнєв - Правила гри. Частина друга

повні телепні, і напевно охорони там буде достатньо. Яким чином ви збираєтеся, навіть за допомогою нашої десятки, перебити їх усіх? Мені здається, це нездійсненно.

Трипалий кивнув:

— Зрозуміло. Що ж, відповіді є. По-перше: ми не підемо підземними коридорами, вони насправді занадто довгі. Ми спустимося з нижнього балкона просто в ущелину по мотузяній драбині. Як сказав мені пан Лумвей, такі випадки вже були. По-друге: охорони дійсно повинно бути «достатньо». Але нам зовсім не обов’язково вбивати всіх охоронців катапульт, досить пошкодити самі машини. З нами підуть найкращі снайпери. Ми повинні відволікти увагу охорони, а вони вже займуться катапультами.

— Це наказ? — спитав Скажений.

— Наказ, — обличчя Трипалого скам’яніло. — Десять хвилин на збори. Йдуть усі. Зараз займемося інструктажем.

На одну нескінченну мить виникла пауза. Це була саме та пауза, в якій — потенційно — приховано занадто багато. Від безумовної покори до бунту.

Шеленгмах бачив, що усе залежить зараз від Мабора. Він недаремно вибрав саме цього «везунчика» у помічники — той і так грав головну роль у цій групі. Тепер колишні каторжники дивилися на Скаженого, а Скажений дивився в обличчя десятника і зважував. Шеленгмахові здалося, що це тривало вічність.

Потім Мабор кивнув, і напруга спала.

— Ми підемо. За десять хвилин будемо готові, десятнику. Інструктуйте.

Якщо Боги грають з тобою на великі ставки, не чіпляйся до дрібниць. Ні, це сказав не мудрий Ісуур, це, Трипалий, вигадав я сам. Щойно. Подобається?

/зміщення — смолоскип, що впав у безодню/

В ущелині було холодно. Смерділо смертю. Мабор відійшов убік від мотузяної драбини, щоб не заважати іншим. Примружуючи очі, він розглядав кинджали променів, що рвали темряву Кріни на великі шматки.

— Про що ви думаєте? — почулося за спиною.

Трипалий.

— На якого демона ці промені? Щоб цікавіше було?

Шеленгмах заперечливо похитав головою.

— Щоб хуміни не хвилювалися. Якщо ми вчора світили, мусимо й сьогодні. Але я хотів поговорити не про це.

Скажений іронічно всміхнувся:

— Справді?

— Я здогадуюсь, які думки виникають у вас зараз, — сказав Трипалий.

— Не розумію, про що ви, десятнику.

— Може, і не розумієте, але будьте ласкаві дослухати до кінця, — у голосі Шеленгмаха зазвучала криця. — Наша десятка — не найнадійніша в очах командування, а попереду занадто багато небезпечних справ, і невпевненість у солдатах може обернутися фатальною помилкою не тільки для тих, хто знаходиться у вежах, але й для всієї країни. Найкращий спосіб перевірити вас — свідомо відрядити на складне і ризиковане завдання, коли вимагатиметься вся ваша вірність правителю та Ашедгуну. Розумієте?

— Послухайте, десятнику, а вам навіщо ця морока? — посміхаючись, запитав Мабор. — Вам що, доплачують? Ви ж ризикуєте своїм життям, якщо ваші слова — правда. Коли ми вирішимо дезиртирувати, свідків залишати не захочемо. Ви ж не приєднаєтеся до нас, якщо я запропоную, га?

Він продовжував посміхатися, ніби говорив щось веселе, а сам намагався збагнути, на чиєму боці трипалий десятник?

— Ви коли-небудь чули слово «патріот», Маборе? Я розумію, що для Вільного Клинка воно значить небагато, але все-таки маю надію: про його значення ви хоча б здогадуєтеся. Так ось, Маборе, я — патріот своєї вітчизни. Крім того, офіцерська честь…

Скажений перебив його:

— Чув-чув, і про честь, і про патріотів — не варто, десятнику. Цим мене не зачепиш, уже давно. Знаєте, є така приказка, мовляв, горбатого могила виправить. Так ось, я вже побував у Могилах. Але я ще пам’ятаю значення цих слів. І оцінив сказане вами. Якось поквитаємося, я борги віддаю.

— Мені не треба…

— Мені — треба. Я ж сказав, що пам’ятаю значення слова «честь».

Честь, зрештою, буває навіть у клопів, Трипалий. Якось поквитаємося.

Група вже спустилася, чекали тільки на Мабора з Шеленгмахом.

— Ходімо, чи як? — пробурмотів Скажений.

/зміщення — танок світляків у повний місяць/

Сьогодні вночі його люди вперше чергують на балконах, і Тогін вважав за потрібне особисто обійти усіх і перевірити, чи все гаразд. Це не входило до його прямих обов’язків, але Шрамникові не спалося, а вертітися у ліжку без сну він не хотів.

Тогін майже закінчив обхід, коли прийшов на цей балкон. Він спочатку навіть не зрозумів, у чім річ.

Тому зробив крок уперед і запитав у єдиного стрільця, який стояв тут:

— Де решта?

Дурне запитання, виголошене абсолютно дурнуватим тоном, не до часу і не до місця.

Людина, яка напружено завмерла біля балконної огорожі рвучко обернулася.

— Що сталося, Тогіне?

Переборовши секундний подив, Шрамник похитав головою:

— Це я запитую, що сталося, Соже? Якого демона ти тут робиш? І де, скажи, будь ласкавий, охоронці?

Сог мигцем поглянув униз, в ущелину, потім повернувся напівоберту і заявив:

— Я відпустив їх на годинку-другу. Знаєш, не спиться. Ось і вирішив згадати старі часи, постояти охоронцем. Вони скоро прийдуть, не хвилюйся. І не варто займатися дисциплінарними стягненнями — хіба, якщо дуже закортить, вичитаєш мені, домовилися?

Від сказаного Вільним Клинком на двадцять кроків несло відвертою брехнею. Але брехня буває різною. Ця — смерділа, як трупи унизу.

А Сог, очевидно, вирішивши, що інцидент вичерпано, знову повернувся до Тогіна спиною і втеліщився в темряву. Що ж він там такого цікавого знайшов?

«Везунчик» підійшов ближче і теж поглянув униз.

Спочатку, через ковзаючі промені світла та шмаття темряви між ними, він нічого не розгледів, але потім виокремив із ряду валунів групку, яка пересувалася. А рухатися вона точно не повинна була. Кому, скажіть, стукне в голову повзти по Кріні вночі, та ще й у бік табору хумінів?! Лише хумінам.

— Тривога, — тихо, щоб не сполохати (хоча навряд чи внизу його зараз би почули), сказав Тогін. — Бачиш?

Сог якось химерно подивився на нього:

— Бачу. Я до них і придивляюся — не можу зрозуміти, чи то здається, чи то насправді вони рухаються. Гаразд, біжи, клич людей.

— А ти?

— Я поки що спробую декого з них дістати.

Скільки демонів здатні вміститися на кінчику голки? Скільки подій — в одну-дві миті? Те, що сталося далі, на думку Тогіна, було на межі можливого.

Прокричав нічний птах: двічі, потім — з невеликою, півсекундною перервою — ще двічі.

Промені на вежах раптом, наче за наказом того самого птаха, повернулися в один і той же бік, освітлюючи хумінські катапульти, які ті так і не відкотили з позицій. Охоронці, що були закріплені за машинами, розгублено заворушилися, дехто навіть упав, але не просто так, а вражений стрілами. Звідкись із-під Південно-Східної стріляли займистими, майже з-під самого її підніжжя. Дуже добре у відблисках вогню і променях Тогіну вдалося розгледіти групу, яка