Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

мав честь зустріти на Прадо ясновельможного герцоґа Лерму, який уважно приглядався до мене, мабуть, хотів зі мною познайомитись. Якщо його герцозькій вельможності потрібні мої послуги, то передай, сеньйоре, своєму шановному братові, що я завжди готовий йому служити.

Толедо повстримав нескінченний потік слів Бускероса й запитав його:

— Не про це зараз мова. Я прийшов дізнатися, як почувається хворий і чи йому щось потрібно.

— Хворий почувається погано, — відповів дон Роке, — потрібне ж йому передовсім здоров’я, розрада й рука прекрасної Інеси.

— Щодо першого, — перервав його Толедо, — то я негайно піду по лікаря мого брата, який у Мадриді належить до найкращих.

— Щодо другого, — додав Бускерос, — то ніяк ти йому, сеньйоре, не допоможеш, бо не повернеш життя його батькові; а щодо третього, то можу запевнити, що я не ощаджую зусиль, аби владнати цю справу.

— Як це? — закричав я. — Батько дона Лопеса помер?

— Саме так, — відповів Бускерос, — онук того самого Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Хворому було вже значно краще, і сили, без сумніву, невдовзі повернулися б до нього, якби звістка про смерть винуватця його життя не запроторила його знову до ліжка. Оскільки ж ти, сеньйоре, — продовжував Бускерос, звертаючись до Толедо, — щиро цікавишся долею мого приятеля, то дозволь мені супроводжувати тебе в пошуках лікаря й узагалі запропонувати мої послуги.

Після цих слів вони обоє вийшли, я ж залишився з хворим сам. Довго вдивлявся я в його бліде обличчя, на якому страждання за такий короткий час позначилися зморшками, і подумки проклинав нахабу як причину всіх нещасть Суареса. Хворий заснув, я навіть подих стримував, щоб мимовільним рухом не перервати його відпочинок, аж тут постукали в двері. Я роздратовано підвівся й навшпиньках пішов відчинити. Побачив немолоду вже, але дуже приємну на вигляд жінку, яка, побачивши, як я притискаю до губ палець на знак мовчання, попросила мене вийти до неї в передпокій.

— Юний друже, — сказала вона мені, — не міг би ти сказати, як почувається сьогодні сеньйор Суарес?

— Здається мені, що недобре, — відповів я, — але якраз зараз він заснув, і маю надію, що сон дещо підтримає його.

— Мені казали, що він дуже страждає, — продовжувала незнайома, — і одна особа, яка щиро ним цікавиться, просила мене, щоб я сама переконалася, в якому він стані. Будь такий добрий і передай йому цю записочку, коли він прокинеться. А вранці я сама прийду довідатися, чи йому не краще.

Сказавши це, дама зникла, а я сховав записку в кишеню й повернувся до кімнати.

Через якийсь час прийшов Толедо з лікарем; шановний жрець Ескулапа нагадував мені виглядом доктора Санґре Морено. Він замислився над хворим, покивав головою, після чого додав, що зараз ні в чому не може бути впевнений, але він залишиться з Суаресом на цілу ніч, а вранці зможе дати остаточну відповідь. Толедо по-дружньому обняв його, попросив, щоб він не жалів зусиль, і ми разом вийшли, обіцяючи собі подумки, що завтра на світанку повернемось. Дорогою я розповів кавалерові про відвідини незнайомої жінки; він узяв у мене записку й сказав:

— Я певен, що це почерк прекрасної Інеси. Завтра, якщо Суаресу буде краще, ми зможемо йому це віддати. Правду кажучи, я був би радий віддати половину свого життя за щастя цього молодого чоловіка, якому завдав стільки страждань. Але вже пізно, а нам теж після нашої подорожі потрібен відпочинок. Пішли, переспиш у мене.

Я охоче прийняв запрошення людини, до якої чимраз сильніше почав прив’язуватись, тож повечерявши, я невдовзі міцно заснув.

Наступного дня ми пішли до Суареса. По обличчю лікаря я здогадався, що мистецтво здобуло перемогу над хворобою. Хворий був ще дуже слабкий, але пізнав мене й щиро привітав. Толедо розповів йому, яким робом він став причиною скалічень дона Лопеса, запевнив, що докладе всіх зусиль, аби винагородити йому в майбутньому пережиті страждання, і попросив, аби той від цього моменту вважав його своїм приятелем. Суарес вдячно прийняв цю пропозицію і подав ослаблену руку кавалерові. Толедо вийшов з лікарем до другої кімнати; тоді, скориставшись можливістю, я віддав Суаресу записочку. Слова, що в ній були, стали, мабуть, найкращими ліками, бо Лопес сів у ліжку, з очей у нього потекли сльози, він притиснув лист до серця й голосом, який переривали ридання, сказав:

— Великий Боже, тож ти не покинув мене, я не залишився сам один на світі! Інеса, дорога моя Інеса не забула про мене, вона кохає мене! Достойна сеньйора Авалос сама прийшла довідатися про моє здоров’я.

— Авжеж, сеньйоре Лопес, — відповів я, — але небом заклинаю тебе, заспокойся, така раптова схвильованість могла б тобі зашкодити.

Толедо почув останні мої слова, тому увійшов з лікарем, який порекомендував хворому передовсім спокій, прописав йому прохолодні напої й, пообіцявши повернутись увечері, пішов. Через якийсь час двері відчинилися, і ми побачили Бускероса, який увійшов до кімнати.

— Браво! — вигукнув він. — Чудово, наш хворий, як я бачу, сьогодні значно міцніший! Тим краще, бо нам незабаром доведеться вдатися до якнайактивнішої діяльності. В місті ходять чутки, що донька банкіра цими днями виходить заміж за герцоґа Санта Маура. Нехай балакають, що хочуть, ми ще побачимо, на чиє вийде. Я якраз зустрів у корчмі «Під Золотим Оленем» одного ідальґо з почту герцоґа й дав йому зрозуміти, що вони сюди марно приїхали.

— Без сумніву, — перебив його Толедо, — і гадаю, що сеньйор Лопес не повинен втрачати надії, але в такому разі я прагнув би, щоб ти, сеньйоре, ні в що не втручався.

Кавалер відчутно акцентував ці слова. Дон Роке, схоже, не посмів йому нічого відповісти; я лиш помітив, що він із задоволенням поглядає, як Толедо прощається з Суаресом.

— Гарними словами справі не допоможеш, — сказав дон Роке, коли ми лишилися самі, — тут треба діяти, причому якнайшвидше.

Коли нахаба говорив це, почувся стук у двері. Я здогадався, що це сеньйора Авалос, тому шепнув на вухо Суаресу, аби він відправив Бускероса задніми дверима, але той обурився на ці слова й сказав:

— Тут треба діяти, повторюю, а якщо цей візит пов’язаний з нашою головною справою, то я повинен бути присутній при ньому або принаймні чути всю розмову з другої кімнати.

Суарес кинув благальний погляд на Бускероса, який, бачачи, що хворий дуже не хоче, аби Бускерос був присутній, вийшов у сусідню кімнату й сховався за дверима. Сеньйора Авалос залишалася недовго; вона радісно привітала одужання Суареса, запевнила його, що Інеса не перестає думати про нього й кохати його, що це на