Марина Тітова - Будь мені тайною, Марина Тітова

Ось вже й тиждень минув, перш ніж пазл Харитонових думок склався у більш-менш зрозумілу картину, і він дозволив собі розсміятися.

А перший час йому було зовсім не до сміху...

Все почалося з того, що одного суботнього дня в його омріяний, розкішний, вилизаний до блиску, залюблений ресторан прийшли поліціянти. І почалося. Скарги. Позови в суд...

А потім ще й телефонний дзвінок від Марії Олександрівни...

Харитон тоді відповідати не хотів, але був змушений, бо дзвінок раз за разом повторювався. Нещасний ресторатор подумав спершу, що жінка знову вимагатиме теж саме, що й вчора, й позавчора... Декілька днів тому її донька Ірма потрапила в невеличку дорожню пригоду й покоцала автомобіль, придбаний на кошти Даниленка. І звісно ж тепер ці дві жінки його, що корову, вранці, в обід, і ввечері доїли на ремонт залізяки. А ще краще на нову автівку. І Харитон був упевнений, що цього разу вимоги будуть такими ж. І ось він хотів було вилаяти їх за нахабність і пригадати про шантаж, і про розповіді його дружині. Мовляв, не дотримались домовленості от тепер і я вам відмовлю.

Однак, коли виклик було не відхилено, лаявся далеко не Харитон.

Марія Олександрівна Тимчук, а у дівочості Павлова, не просила тієї миті жодного авто для доньки. Вона благала про повернення власної свободи. Як виявилось, її позбавили медичної ліцензії й проти неї порушили кримінальну справу щодо сфальсифіковано поставлених діагнозів і корупції.

А ще лікарка благала піклуватися про її доньку та онука. Як виявилось, Ірма залишилась без роботи й тепер вся надія на утримання сім'ї лягла на Харитонові дужі плечі.

Першочергово Харитон поспішив поцікавитись в Ірми, а чому ж вона без роботи? І дізнався, що ресторан не працює, а колишній начальник Харитона тепер у СІЗО. Це засмутило чоловіка, адже означало, що справи кепські. Як тут утримувати дві сім'ї, між яких він й без того розривався, якщо його власний ресторан по вилиці в багні, ресторан, в якому він раніше працював теж зачинений, а єдина людина, котра б допомогла йому, хоча б зв'язками, тобто його батько — в іншому кращому світі?

Харитон, потопаючи в журбі та проблемах, вбачив тоді єдиний вихід у своїх заощадженнях. Гадав, що якщо дати кому треба хабаря, то й справи деякі можуть закрити. З такими надіями та вірою в краще він, за першої ж нагоди, помчав додому.

Але, от біда, як виявилось дому в нього вже не було...

Ще вранці його на роботу проводжала дружина. Так, вони напередодні посварилися й вранці не розмовляли, але ж все було добре. Його капці стояли біля вхідних дверей, а вся квартира була напхана його речами. Всюди, де не глянь, була його частинка. І що ж змінилося за пів дня?... А все...

Йому відчинили незнайомі люди. Сказали, що вони нові власники цієї оселі й показали документ купівлі-продажу нерухомості. Так, помилки не могло бути — квартира продана. Його дружиною...

Харитона тієї миті вбили. Ні — його катували! Від плечей голову одним змахом від'єднали.

Чоловік поспіхом зробив виклик дружині. Проте у мобільному жодного гудка не почув.

Зажурений та розбитий Харитон втямив, що програв. Чітко усвідомив, що Ліка цією проданою квартирою його кинула. У всіх сенсах цього слова. Втім він раптом подумав не про те, що залишився без пари...

В нього залишались фінансові збереження в сейфі! Однак, його, Харитонових, меблів і речей у квартирі вже не було. Чоловік враз збагнув, що його не просто обіграли. Його обікрали!

А тоді над ним поглузували ще і його сусіди. Вже колишні.

Катя з Ігорем побачили його й простягнули рекламну листівку, в якій було вказано місце проведення якогось аукціону, кошти з якого мали бути віддані у благодійні організації. І сусіди чомусь наполегливо рекомендували йому туди піти. Харитон пирхав у відповідь, мовляв, нічого мені робити, крім як на аукціонах нині бувати! Однак, йому довелося туди потрапити, бо він випадково виявив, що на папірчику його ім'я фігурує...

Харитон остаточно був добитим прямим попаданням у серце вже там — на грандіозному аукціоні з багаточисленними ласими й охочими мисливцями на цінні речі. Й речі то були його — Харитонові. Ще й які? Не абияке там золото Ацтеків, а колекція його скляних фігурок... І найсумніше було для нього те, що грошей викупити те все своє добро — він не мав...

Проте найбільше крові він все ж втратив пізніше, коли після грандіозного розпродажу всіх гостей запросили на шикарну інсталяцію сучасного мистецтва, а його, Харитона, представили, як мецената, що люб'язно віддав свої власні картини для цього вражаючого дійства. І горіли синім, червоним і чорним вогнем всі його портрети, а він стояв і сам палав разом із ними... Палав горем. Палав розпачем. Палав ненавистю...

Харитон чітко поставив собі за мету знайти її — свою колишню дружину. Він знав, що це вона йому помстилась за гріхи. Помстилась красиво, вишукано. Позбавило найціннішого. Однак чи пробачить він їй це? Такі самозакохані егоїсти не пробачають нічого.

І от Даниленко вкотре за день спілкується з поліцією. Заявляє про викрадення чималої суми грошей. Аж гульк! Заяву його не приймають, зате ощасливлюють позовом на розлучення. І ще по ребрах кілька разів йому прилітає подяка від правоохоронців. Вони кажуть на це: "Привіт від полковника Бондаренка".

Покидав будівлю поліції Харитон із ледь помітною посмішкою на вуста. Хоч рани душевні й кровоточили, а фізичні садна пекли, та йому стало все враз ясно як Божий день.