Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

– Відкрийте будь-ласка, впустіть подорожнього – засміявся Радик.

          І через хвилину двері відкрилися. На порозі стояла Віка в майці і шортах. Вона явно не чекала бачити Радика. Та ще й з квітами. Дівчина була шокована.

– Ти ? Так рано…

– Може впустиш до хати – сказав Радик, даючи квіти.

– Проходь… ти знаєш.. я … я ще навіть не ..ну…

– Я бачу що сонна. Той що. Ти ж моя дівчина.

            Він встав на коліна і витягнувши з кишені футлярчик відкрив його і витягши каблучку протягнув дівчині:

– Знаєш кохана, я хочу бути лише з тобою!

              Віка не могла і слова мовити. Це було настільки приголомшливо для неї. Вона ніколи і не мріяла, що так от буде. Що Радик прийде і освідчиться їй. Це був для дівчини повний шок. Каблучка була досить дорога. Золота з білим діамантом.

– Я не знаю що сказати тобі… Радик.. ти …

– А ти нічого не кажи кохана – перебив її Радик. Він встав з колін і витягнув інший футляр розкрив його. Там був ланцюжок з підвіскою.

– Як раз підходить… – усміхнувся Радик  – Ти прекрасна.

– Я звісно дякую …Мені приємно…Але Радик – це дорого коштує – несміливо сказали дівчина.

– Той що.. Ти ж моя дівчина. І хай тебе це не хвилює. Добре?

              Радик обняв Вікторію і ніжно поцілував в губи. До цього він не часто так робив. Але сьогодні це було якось навіть по іншому. По особливому. Вони були ніби в якійсь невагомості. Хвилини поцілунку були ніби якоюсь так бажаною вічністю, райською насолодою. Він обіймав її за плечі притискаючи до себе. Дівчина тонула в обіймах Радика. Вона забула все що було до. Їй було байдуже, що скаже мама як побачить все це. Віка лише тепер відчула себе по справжньому дорослою. Тільки тепер вона відчула себе справжньою дівчиною. Так бажаною і коханою. Те, чого так чекала довго і про що уже перестала мріяти сталося. Тепер нарешті Радик буде таки з нею. Вони вдихали одне одного, жадібно насолоджуючись цією наполовину примарною пристрастю. Віка обіймала його за шию вдихаючи дорогі парфуми тепер уже свого єдиного і коханого, справжнього Радика. А він цілував її шию, обличчя, впиваючись її молодою красою.

          Якось не зрозуміло вони опинилися в кімнаті дівчини. Вікторія просто обвивалася навколо шиї її коханого. Вона розстібнула шорти. А Радик продовжував цілувати її то в губи то в шию. Вони вдихали одне одного ще раз і ще раз. Кожна клітина тіла горіла пристрастю. Молоді пружні груди, наче достиглі налиті сливи торкалися тіла Радика. І він тонув, забував про усе навколо. Про минуле, про страх, про все чим жив до цього. Все.

         Ранок був дощовим. Він лежав і згадував. Згадував вчорашнє. Вікторія для нього тепер була не просто дівчина – подружка. Хоча говорити так для такого маргінального індивіда було далеко не розумно. В наш час мало хто вірить в справжню любов. В ті вищі ідеали, котрі оспівували колись великі поети. По суті світ став самозакоханим, егоїстичним, самовпевненим. Віра, дружба, любов стали вже давно не модними в ньому. Радик жив саме у такому світі. Він давно розчарувався в істинності почуттів. Звик до лесті і обману в словах. Так роблять майже всі. Хоча і всі розуміють, що любов не може тривати кілька дні чи тижнів. Але всі свої захоплення означують саме цим словом. Та поза всім він відчував що щось ніби заторкнуло його серце. Та разом із тим він чогось боявся.

        Він лежав і думав. Раптом подзвонив телефон. Це був Андрій. Старий друг, з котрим ще разом вчилися колись. Андрій тепер працював на одній фірмі заступником директора. Звідки він міг дізнатися що Радик в Україні. Друг запрошував Радика до себе в гості. Можливо тому, що у Радика був статус, гроші, слава. І як правило тоді з тобою всі хочуть знайомитися, дружити, запрошують. А можливо справді був радий бачити давнього друга. Радик пообіцяв приїхати. Але сказав що буде не сам.

          В Андрія була квартира у самому Львові. Трикімнатна квартира з видом на старе місто. В квартирі було все гарно обкладено. Видно, що хазяїн при грошах. Андрій був дома один. Вони сіли в гостьовій, що скидалася радше на зал.

– Знаєш Радик, моя дружина поїхала до мами – сказав Андрій – Я не думав що ти будеш зі своєю …

– Дівчиною поки ще – перебив його Радик – Знайомся  - майбутня місіс Воловська.

– Аж так. Та це класно. Ти таки змінився. – засміявся Андрій – А тебе пам’ятаю ще зовсім іншим. Ще таким молодим, сором’язливим, тихим. Ну хто би сподівався…

– Ніхто.. Навіть я сам не вірю в це…

         Вони сіли за стіл. Трохи випили. Їхня розмова почалася зі студентських спогадів. Настрій в обох був доволі піднятий. Вони згадували різні кумедні історії, казуси що прикрашали їхнє студентське життя.

– А пам’ятаєш, як ти давав нам списувати на іспитах?

– Пам’ятаю… А ще тоді, як ви всі не правильно списали – Радик засміявся.

– О, то ти був розумний – збоку озвалася Віка – А мені завжди говорив, що сам списував в усіх.

– Віка, та твій Радик був дуже розумний хлопець… Я навіть заздрив йому ще тоді. За ним багато тоді дівчат. Хоча він сам ні на кого не звертав уваги.