Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

Глава 21

Глава 21

 

Невідома планета.

 

     Моє пробудження було далеко від приємного. Усе моє тіло боліло, особливо мої кінцівки. Спочатку я не міг зрозуміти, що ж зі мною сталося, адже ще зовсім недавно все було добре.

    Минуле моє пробудження взагалі було у величезному м'якому ліжку, в якому, окрім мене, лежали дві дівчини-служниці, з тих, що обслуговували наш палац у Шаррні. Зараз же було все протилежно, самопочуття в мене було огидне.

    Головний біль не давав зосередитися на думках, вони постійно спливали від моєї свідомості. Щоб хоч якось оговтатися, я вирішив підбадьорити мозок порцією пси-енергії, як при прискоренні.

    Але навіть щоб сконцентруватися на відчутті цієї надприродної енергії довелося докладати величезних зусиль. Відчуття тіла постійно намагалися мене відволікти від цього, але я додумався знизити за допомогою нейромережі чутливість тіла, і одразу після цього я зміг нормально зосередитися на пси-енергії.

     І це практично відразу дало результат. Головний біль відійшов убік і я нарешті зміг міркувати. Зосередившись на попередніх подіях, я нарешті зміг згадати їх.

     Спогади, що передували моїй втраті свідомості, були далекі від ідеалу. Зараз завдяки ідеальній пам'яті я зміг пригадати навіть відчуття і хрускіт кісток, коли виродок за допомогою телекінезу мене підхопив. А також свою безпорадність, коли я усвідомив, що ніяк не можу зашкодити цьому виродку.

     Згадавши палаючі очі нашого супротивника, я різко стрепенувся, але біль, що прострілював по всьому тілу, показав, що мені рухатися поки що зарано. Розплющивши очі, я спробував озирнутися. 

      Але зміг лише злегка повернути шиєю в різні боки. І побачене мені одразу не сподобалося, я був не в медичній капсулі, я був навіть не в десантному боті, я залишався на тій невідомій планеті, що можна було зрозуміти за синьою стелею з гілок, що нависала за кілька метрів наді мною. 

      Єдине, що було зрозуміло, так це те, що я перебуваю в рукотворній споруді. Заплющивши очі, я знову зосередився на пси-енергії, спрямовуючи її в пошкоджені ділянки тіла. І хоч жодного результату, окрім злегка притихлого болю, я не побачив, все одно продовжив цим займатися.

      Ну хоч не кинули мене помирати поруч із тією печерою. Але все одно я досі зрозуміти не можу, чому на нас напав той ублюдок. Адже ми особливо нікуди не лізли і тільки вбили парочку тварин як самозахист.

     І найгірше було в тому, що я був абсолютно голий. Голий на планеті, яка не дуже пристосована для людей. Про що мені повідомило повідомлення від нейромережі, що блимало червоним кольором.  Зосередившись на іконці повідомлення, я побачив результати роботи медичного діагноста нейромережі.

     Але тут і без них можна було зрозуміти про що вкаже діагност. Ще першого разу ми визначили, що певний час тут на планеті я протягну, але місцеві умови зрештою доконають навіть моє мутоване тіло, і нейромережа не зможе впоратися з ушкодженнями за допомогою наноботів, надто швидко відбуватимуться зміни.

     Моє тіло вже зараз зазнавало отруйного впливу місцевої атмосфери. Поки що це було не критично, але за розрахунками медичного діагноста за сім днів у моєму організмі настануть незворотні наслідки від впливу повітря.

     Що ж, це означає, що мені необхідно поспішати. У мене всього тиждень на те, щоб повернутися додому. Але на жаль просто зараз я не міг нічого зробити. Зараз мені залишалося чекати, поки наноботи зможуть підлатати мій організм.

      Основна проблема була в моїх кінцівках. Без них я просто не можу переміщатися.  Що руки, що ноги були зараз зламані в кількох місцях, наноботи в моєму організмі змогли почати правильне зрощення кісток, а моя підвищена регенерація цьому непогано допомагала, але й так мине не менше двох днів, перш ніж я зможу використовувати їх знову.

      Особливого задоволення не приносило ще те, що необхідно лежати нерухомо, інакше кістки можуть зростися не рівно. Я звик до дій, а тому просто так лежати для мене проблематично.

      І це проблеми тільки за станом мого здоров'я. Але ж крім нього були й інші нагальні проблеми. Зараз я не міг визначити де ж перебуваю. Чим закінчилися вчорашні події. 

      Ну і головне, я не знав, що зараз відбувається з Лікою. Вона зараз точно перебувала не поруч зі мною. Моя нейромережа не знаходила її поблизу. Можливо, звісно, працює глушилка. Але поки що все, що я бачив, вказувало на нижчий технічний рівень. Тож сумніваюся, що вони зможуть заблокувати роботу нейромережі.

       Тільки зараз я помітив, що на нейромережі є також одне не переглянуте повідомлення. Увімкнувши його на програвання я побачив Ліку, було видно, що вона його записувала на борту десантного бота.

        І судячи з побаченого, вона була сильно зайнята управлінням десантного бота. Її жбурляло з боку в бік, було видно, що гравітаційні компенсатори не справляються з інерцією при її маневруванні.

        "Льо Ха, вибач, але зараз у мене немає можливості врятувати тебе. Ледве ти вистрибнув і на тебе відволікся синьошкірий виродок, я змогла вирватися з його хватки за допомогою двигунів бота. Я спробувала його знищити, запустивши всі ракети і продовжуючи атакувати з бортових знарядь, але все виявилося безглуздим, ніщо не змогло проникнути під його індивідуальний щит. Він знову спробував захопити десантний бот, але мені вдалося маневруючи прорватися до переходу. Мені довелося відступити через його переважаючі сили. Ти головне чекай, а я за тобою повернуся."

      Подібне повідомлення оптимізму мені не додало. Особливо коли я переглянув записи з десантного бота. Цей виродок справді без проблем справлявся з вогнем десантного бота.

      Після підриву ракет він узагалі залишився висіти в повітрі, оскільки все, зокрема й земля під ним, перестали існувати. Все-таки ракети були досить потужними. Але це його зовсім не бентежило і він продовжував тримати свій захист і мене в повітрі. Також він намагався знову схопити десантний бот телекінезом, це було видно по метанню його очей, що палали в темряві.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍