Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

ніхто не ставив зайвих запитань. Коли ми добралися до Сент-Мері-Сіті, батьків контракт продали якомусь містеру Спердансу на східному узбережжі, і це було востаннє, коли я його бачила за ці п'ять років. Капітан Мітчелл перебрався до великого гарного будинку в Сент-Мері, і більше я вже не видавала себе за Елізабет Вільямс (окрім як у ліжку), а була С'юзен Воррен, його зв'язаною договором служницею.

Я звикла примовляти до себе «Сент-Мері-Сіті, Сент-Мері-Сіті», а в моєму опійному маренні воно було Сент-С'юзен-Сіті, і я панувала в цьому місті, а Христос сходив з небес і брав мене щоночі. Якось одного ранку наша сусідка, місіс Сісслі, сказала: «Міс Воррен, схоже, ви чекаєте на дитину», — а я й відповіла їй: «Місіс Сісслі, якщо я й чекаю на дитину, то не від чоловіка, мені її Святий Дух припослав». Але місіс Сісслі подумала, що я спала з якимось слугою з міста, і розповіла всю цю історію капітану Мітчеллу. Почувши цю новину, він страшенно розлютився, хоч саме він і був батьком; наказавши Марті Вебб, куховарці, зварити мені наступного ранку яйце, він вклав у нього якогось огидного надіб'я та примусив мене його з'їсти. Потім він вкутав свою шию рушником, сказав місіс Вебб, що він і сам хорує, та наказав не приймати жодних відвідувачів, поки він прочищатиме собі шлунок. То було якесь страшне сильнодійне надіб'я, і я три дні провела, сидячи на стільчаку. Крім того, я сильно захворіла, усе тіло вкрилося лупою, повилазили чиряки та прищі, у мене з голови й в соромітних місцях повипадало все волосся. Потім дитина в моїй утробі від того померла, і я зрозуміла, навіщо він дав мені це зілля…

«Ну, і що ти тепер собі думаєш? — сказав він. — Ти утнеш таку штуку зі мною знову?» А я відказала: «Те дитятко було святим, пане, то сам Ісус у вашій подобі припослав його мені». А він і каже: «Аякже, сам Ісус Христос! Немає такої людини, сестро, і Святого Духа ніякого немає!» І сказав, що він просто дивом дивується, як то весь світ стільки років дає себе дурити якоюсь байкою про чоловіка і голуба.

Ото всі ці блюзнірства почули місіс Вебб і місіс Сісслі, які частенько підслуховували під дверима, а що вони обидві були добрими християнками, то й донесли всю цю історію шерифові. Капітана Мітчелла притягли до суду присяжних, висунувши йому звинувачення в ошуканстві, вбивстві, перелюбстві, блудодійстві, блюзнірстві та в замаху на вбивство. Я зраділа від того, дарма що опій залишався в нього й моєму життю настав би кінець разом з його життям.

Але, на жаль, я не врахувала, яка він поважна людина і які ж бо вони лихі, наші мерілендські суди: на капітана Мітчелла наклали штраф у розмірі якихось жалюгідних п'яти тисяч фунтів тютюну, а губернатор ще й скасував третину, тоді як мені — Бог свідок, чи ж не досить я вже натерпілася — присудили дати канчуків — тридцять дев'ять ударів по моїй нещасній голій спині просто побіля дверей суду за те, що я веду розпусний спосіб життя! Вони також відібрали в мого хазяїна цю мою посаду — але не тому, що він така порочна людина, а за його блюзнірство — і звільнили мене від зобов'язань контракту. Але від того мені було мало користі, бо, щоб отримати свою наступну пляшечку, я знову мала йти до нього в кабалу і мусила ще й від нього скуштувати київ!

Тоді ми переїхали в це місце в окрузі Калверт, і мій хазяїн став вирощувати тютюн. І я ще нещасніша, ніж будь-коли, бо відколи це зілля вкрало мою красу, він мене більше не хоче, хіба що тільки зрідка. Він тепер залицяється до нової дівчини, яка лишень нещодавно прибула з Лондона, ще зовсім дитина, а личком вона схожа на Елізабет Вільямс і на мене, і він поводиться з нею, немов з якоюсь королевою, тоді як я мушу поганяти свиней. Утім, він досі дає мені мої пляшечки, і я добре знаю чому: вже недовго залишилося чекати того часу, коли я триматиму її для нього, поки він кластиме першу порцію опію їй до рота та називатиме її Сестрою Елізабет. Потім уже для мене не буде більше ніяких пляшечок: я з головою кинусь у цю Патаксент, і для мене все нарешті скінчиться, а він завжди матиме собі нову молоду сестричку…

— О, Боже, хай буде проклятий цей чоловік і ця провінція! — вигукнула під кінець жінка і, спершись на свою гирлигу, залилася сльозами. — І чому, заради Христа, я не померла ще дівчиною в бондарні мого батечка на Темзі!

20

Лауреат приділяє увагу тепер уже самій свинарці

Ебенезер і Бертран були геть приголомшені цією розповіддю, і коли вона скінчилася, поет вигукнув:

— Досить уже, твій хазяїн — справжнісінький диявол! Чарлзе! Чарлзе! І де ж та велич мерілендських законів, коли так зле вчинили з жінкою! Господь свідок, як би мені хотілося, щоб мій багаж був тут зі мною, а не Бог його знає де; я б дістав свого меча, і цей капітан Мітчелл хутко заспівав би в мене іншої!

— О ні, навіть і не думайте, — застерегла його С'юзен. — Тільки словом натякніть йому про те, що я вам тут розповіла, і нам усім кінець.

— У такому разі, — сказав Лауреат, трохи поміркувавши, — він не заслуговує на те, щоб я склав йому візит. Авжеж, хай цей мугиряка знає, що порядні люди уникають спілкуватися з такою тварюкою, як він!

— Присяй-бо! — зауважив Бертран. — Ви й справді присудили його до жахливої кари, пане!

С'юзен одразу ж знову вдарилася в сльози.

— Отже, усе кінчено! — примовляла вона. — Усе кінчено раз і назавжди!

— Як це так? — поцікавився поет. — Що кінчено?

— Зі мною все кінчено, — відповіла дівчина, — адже коли я побачила ваше обличчя та взнала, яку дивовижну посаду ви обіймаєте, у моїй бідолашній голові назрів задум. Але те, що назріло, те ви й скосили, і тепер для С'юзен Воррен усе кінчено.

— Задум, кажете?

Свинарка кивнула.

— Як мені втекти та позбутися цього мого антихриста-хазяїна.

— Ну, то викладайте тоді його, а ми подивимося.

— Мені вже якийсь