Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

Він весь час сидить тут. Він мені вже дірку в голові продовбав своїми питаннями. Скрізь лазить, все міряє, все записує. Діти, Раті і навіть гноми вже бояться його, як чумного.

— Ну і відправив би його на навчання. Або вигнав зрештою, якщо він такий докучливий, — розсміявся маг, дізнавшись причину паніки.

— Та ми намагалися. Ну, не зовсім стусанами, але наполегливо. Не йде гад. Каже, що обіцяв тобі зробити все добре, а також, що для його навчання це начебто треба. Я тебе дуже прошу, зроби так, щоб він залишив мене в спокої.

— Добре. Я поговорю з ним, якщо він сьогодні прийде, — погодився Нік.

— Який прийде. Він зранку вже по майстерні лазить. Невгамовний.

— Ну пішли. Зв’яжемо його і віднесемо в Академію скарбників. Заплатимо там великі гроші, щоб його на вулицю не випускали.

— Тобі смішно. А я нормально працювати не можу вже декілька днів.

— Не переживай. Це по молодості він такий занадто активний і не знає міри. Давай веди. Будемо ловити і в’язати, — не зміг втриматися, щоб ще раз не підчепити друга Нік.

Вони знайшли Цифріта в невеликій коморі, де коваль зберігав заготовки для виробів. Той щось усередині перераховував та записував собі на пергамент. Захопившись роботою, він не помітив, що хтось увійшов.

— Привіт, Цифріте. Ледве тебе знайшли, — відволікли учня-скарбника.

— А, Ніку, добрий день! — радісно вигукнув Цифріт й підійшов до них. — Я якраз хотів тобі показати те, що вже встиг зробити. Ти знаєш…

— Зачекай. Зачекай. Ми з Окертузом теж хотіли з тобою поговорити. Давай вийдемо на подвір’я. Там і поговоримо. Чого тут пилюку збирати?

— Я ще не до кінця порахував заготовки, — розгубився скарбник. Він було потягнувся закінчити підрахунки, але Нік, вхопивши його за руку, витягнув з комори.

— Не переживай. Все встигнеш, — заспокоїв його товариш. Але побачивши здивований і обурений погляд коваля, додав: — Я думаю, що це не настільки важливо для загального розуміння справ.

— Ну як неважливо? — спалахнув Цифріт. Він весь час обертався, сподіваючись вирватися та завершити підрахунки. Якби Нік не тримав його міцно й не тягнув у двір, то довелося б знову його витягати зі складу. — Це дуже важливо. Треба ж все точно розрахувати.

— Так. Перше. Ти, звичайно, не ображайся, але ти занадто жваво і серйозно взявся за роботу, — почав Нік, коли вони всілися за столом у дворі під великим деревом. — Я розумію, що ти хочеш все зробити добре, але це не просто шматок заліза або якась річ. Це жива майстерня з живими людьми, у світ яких ти влазиш. В результаті ти паралізував роботу всієї майстерні.

— Але ти ж сам сказав зробити це, — мало не плачучи почав виправдовуватися учень.

— Так, це була моя помилка. Треба було відразу домовитися про правила твого тут перебування. Я не думав, що ти весь свій час присвятиш цьому завданню, — почав заспокоювати його Нік. — Я знаю, що ти хотів як краще. Ти мені скажи, ти вже зібрав весь матеріал, який тобі потрібен для роботи?

— Майже, — все ще з мокрими очима відповів Цифріт.

— От і чудово. Значить, я можу бути впевненим, що Окертуза і гномів ти більше мучити не будеш.

— Я ще хотів трохи…

— Стоп. Ти ж сказав, що матеріалу достатньо. Значить, аналіз та висновки для своєї підсумкової роботи ти зробиш на підставі того, що вже зібрав. Якщо тобі треба буде щось уточнити, можеш звернутися до Окертуза, але в крайньому випадку і не сильно його відволікаючи від роботи. Що стосується висновків, які цікавлять мене й Майстра, то я впевнений, що ти вже їх зможеш зробити.

— Я зрозумів, — надувся ображений скарбник. — Загальні висновки, звичайно, я можу вже зробити. Але треба ж все підтвердити розрахунками.

— От і підтверджуй собі спокійно у себе в Школі. Там потрібні твої розрахунки та висновки, а нам важливі твої загальні зауваження і поради. Розповідай, до яких висновків ти вже прийшов? І що можеш порадити?

— Ну, якщо в загальному… Не надаючи точні цифри та розрахунки… Не враховуючи точний аналіз вартості залишків…

— Цифріте, припини нудити. Давай конкретні висновки та поради, — гримнув на скарбника Нік.

— Я зрозумів, зрозумів, — відреагував Цифріт. — На мою думку, ситуація з майстернею дуже погана. Трохи більше, ніж через тридцять днів, треба буде вносити плату за патент кузні. Без зброї та обладунків і з двома гномами це сімсот татінів. Якщо Окертуз не має прихованого запасу, то зробити це буде практично неможливо. У касі трохи більше шести десятків татінів, товару є десь татінів на сто-сто п’ятдесят. Є трохи матеріалу, щоб доробити ще щось до ярмарку. Навіть якщо все вдасться продати, то в сумі буде максимум двісті п’ятдесят татінів. Є ще борг за матеріали та й їм усім якось прожити весь цей час треба. Є з десяток непоганих мечів та пару кольчуг. Самі продати вони це не можуть. Значить, треба їх тихенько продати через інші майстерні. А це хіба що за півціни. Отже, що ми маємо. В кращому випадку, якщо все це вдасться продати, а витрати за цей період будуть не дуже великі, борг теж поки не віддавати, то пощастить назбирати до чотирьох сотень татінів. Цього не вистачить заплатити за дозвіл на роботу. Тому, якщо не брати у когось в борг, то після ярмарку кузня працювати не зможе. Хоча з такими продажами я взагалі не бачу сенсу працювати далі. Це тільки збільшувати борги.

— А з приводу прав на вироби