Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

така історія. Їй всього треба три роки відслужити, щоб відробити борг. Залишилося трохи більше півроку. А що з нею буде потім, я не знаю. Ну що, задовольнив я твою невгамовну цікавість? А тепер давай йди до себе. Завтра новий день буде. Нові заняття. Між іншим, тебе завтра чекають нові додаткові заняття. Будь уважним до свого розкладу. Тому тобі треба відпочити. А про ельфійку забудь. Вона дуже скрита. Любить самотність, майже на людях не з’являється.

— Спасибі тобі, Багукхане. Щоб я без тебе робив? Ти у мене прямо як Гугл.

— Що?

— Нічого. Кажу, що ти й справді все знаєш. На добраніч.

Вранці, приводячи себе в порядок, Нік згадав слова Хранителя про додаткові заняття. Він і так займався більше своїх однокурсників. Тепер щось йому ще додадуть. Розклад для учнів писався на дошці, яка стояла біля Багукхана в залі. Зазвичай заняття планувалися заздалегідь й довго не змінювалися. Так у всього першого курсу перші два-три заняття були лекції з магічних основ, потім загальні практичні заняття, а після обіду вже були індивідуальні заняття з різних видів магії. І якщо інші мали одне заняття, то Ніку доводилося займатися більше, це починало його втомлювати і дратувати.

Дібравшись до дошки занять, він побачив дивовижні позначення на післяобідніх заняттях. Там було написано «Індивідуально спец».

— Привіт, Багукхане. Ну і що це за заняття ти мені на сьогодні призначив? Хоч з якого виду магії? — запитав засмучений учень.

— От після обіду прийдеш, я тобі все розповім. А зараз бігом на сніданок та на заняття, — єхидно посміхнувся старий.

— Ну ось чому мені не дісталася схильність до магії Рослин? Сидів би собі в садочку, квіточки вирощував. Садисти, — жартома образився і пішов на сніданок.

Закінчилися ранкові заняття, минув обід, а на дошці розкладів напис все ще не змінювався. Як не змушував себе Нік повірити, що йому все рівно, але цікавість та інтерес гнали його до дошки щогодини. Багукхан тримав театральну паузу, не розкриваючи секрету, що ж це за нові заняття. Після того, як його змусили бігати, очікувати від Хранителя можна було всього.

Насилу дочекавшись призначеного часу, він, ніби школяр-першокласник, стояв біля стійки Хранителя.

— Ну, признавайся, яку нову муку ти для мене придумав? Хто буде викладати і з якого виду магії? — запитав Нік.

— Який ти нетерплячий. Маг повинен бути завжди спокійним і стриманим, — знущався над ним Багукхан.

— Так то маг. А я пенсіонер-першокласник. Мені можна. А може, ти пожалієш мене хоч раз і відпустиш відпочивати?

— Ага. Не дочекаєшся. Пішли зі мною, — зруйнував Хранитель його мрії і повів в свої кімнати за стіною.

Нік вже один раз був у оселі Багукхана, але цього разу вони минули кабінет, в якому розмовляли минулого разу та пройшли в невеликий зал. Світло з двох великих вікон заливало невелику кімнату. Вона була абсолютно порожня, якщо не брати до уваги декількох крісел біля стіни. Багукхан сів у одне з них і жестом дав зрозуміти, щоб учень теж сідав.

— А що це за кімната? Невже я заслужив уваги великого Хранителя? Я так розумію, ми тут будемо вести філософські бесіди про будову світу? — пожартував Нік.

— Це мій зал для занять. І припини жартувати, а то моє добре ставлення до тебе швидко закінчиться. Так, маєш рацію, ми з тобою будемо тут займатися. Ти вже вивчив частину заклинань в різних видах магії, а тепер ми будемо з нешкідливих заклинань робити бойові. Крім того, я навчу тебе застосовувати декілька видів магії одночасно, так, що б вони не руйнували один одного, а доповнювали. Так само, як і на заняттях Магістра Весела, будеш вчитися застосовувати мінімум магічної сили в заклинанні та створювати складні й тонкі заклинання. Я буду магічно ізолювати цю кімнату, щоб ти нічого не зруйнував і нікого не вбив, навчаючись бойової магії. Нажаль, а може й на краще, у тебе стоїть магічний ментальний захист, тому я не зможу застосувати магію впливу, щоб допомогти тобі краще і швидше вивчати заклинання. Тобі просто доведеться багато й наполегливо працювати. Ти готовий?

— Готовий. Це будуть найприємніші та корисні заняття. І поки не почали, я хочу серйозно сказати, що радий та вдячний тобі, що ти вирішив зі мною займатися.

— Не підлизуйся. Ти ще проклянеш мене і своє бажання вчитися в Школі. Ти будеш виповзати звідси без сил. Моя дружба та добре ставлення до тебе завжди будуть залишатися за дверима цього залу, — розвіяв його райдужні плани Хранитель.

Два тижні були суцільною мукою. Багукхан навантажував заняттями все більше, і хоча почали з’являтися перші результати такої роботи, але накопичувалася втома, злість, апатія. Бажання й сил не було настільки, що Нік навіть пропустив вилазку в місто у вихідний.

Замість цього він майже цілий день провалявся в ліжку, відповідаючи грубістю на щиру турботу Матотору. Тільки ввечері, переставши на всіх злитися, він сходив в гості в сад до Магістра Золд. Там його, як завжди, попросили допомогти, але проста робота в саду його заспокоїла та додала сил. У ці вихідні Нік все-таки вирішив з’їздити в місто дізнатися, як йдуть справи у Окертуза. Найважче було розлучитися зі солодкою парочкою друзів-учнів. Але перша ж закусочна на ринку швидко змінила пріоритети у Матотору, який забрав з собою Касталатуса. Пообіцявши обов’язково десь пообідати, і задоволений, що так легко відбувся, Нік відправився в кузню до друзів.

— Ніку, Ніку, нарешті це ти. Як добре, що ти прийшов, — кинувся до нього радісний Окертуз.

— Що трапилося?

— Слухай. Дуже прошу тебе. Забери від мене цього учня-скарбника.