Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

— і проріз став явним. Проріз у повітрі відкривав темряву по той бік.

І з темряви виступили четверо.

Рен затамувала подих, вдивляючись у невиразні силуети новоприбулих, котрі вимальовувались дедалі чіткіше, але її відволік переможний скрик Нікти.

Тріада з боку тіні, з Академії Цукійомі, була тут — як і очікувала Аматерасу. Рен не вірила власним очам. Вона не знала, чи зможуть ці інші студенти допомогти їм, коли вони вичерпали майже всі сили, але сам факт, що вони тут!.. Адже Амон загинув! Хто ж тоді передав повідомлення? Хто вмовив їх на мить забути про ненависть до Академії і прийти на допомогу, а радше — на вірну смерть?

Рен протерла очі від раптових сліз і роздивилася їх. Першою йшла Єріш, струнка, зграбна, у тій самій короткій обтислій сукні, що сяяла, як луска, з розсипами серпів на поясі. Очі — вузькі й загострені — оцінювали картину. За Єріш неспішно ступав Ану — високий, суворий, із довгим жезлом на плечі. Третім був кремезний і низький бог, імені якого Рен не знала, проте одного погляду на нього вистачало, аби зрозуміти, що з ним краще не сперечатись. А четвертим… Вона підвела погляд на постать, що ховалася за спинами інших, і скрикнула. Четвертим шкутильгав, припадаючи на ліву ногу, Амон. Його волосся горіло наполовину чорними, наполовину золоченими пасмами, шкіра посіріла, але в усьому іншому це був достеменно Амон Діоніс.

Нікта зойкнула і, не зважаючи на всіх Стовпів, студентів чи новоприбулих, підбігла до Амона та з розгону впала в його обійми, пожбуривши свою криву косу вбік.

— Мені одному здається, що він не вмре, навіть якщо його порізати на дрібні шматочки й пустити їх у плавання — кожен в окремій коробці з-під сірників? — спохмурнів Закс, спостерігаючи за Амоном.

— Сонце щовечора вмирає на заході, та щоранку воскресає на сході, — шепнув Діоніс, бережно проводячи пальцями по срібних пасмах Ніктиного волосся, наче це єдине, що привертало зараз його увагу.

— Грішник повернувся, — прошипіла Сансара Іґґдрасіль, порушуючи тишу. — Грішник, котрого не бере невгасимий вогонь. Ми цінуємо твій непокірний порив розважити нас, Діонісе. Та на цьому — годі.

Амон підвів голову і з викликом подивився вгору, де Стовпи щонайменше заінтриговано розглядали тіньову Тріаду і воскреслого Діоніса.

— Я не грішник! Я дію на благо всіх світів! — заявив він.

Прибульці з тіньового боку виступили вперед.

— Великі й милостиві, — відрізала Єріш без краплі поваги в голосі. — Як богиня тіньового боку, велика і могутня Ерідія, сьома імені цього богиня справедливої помсти, я

вимагаю ]]> своє законне право говорити!

— Ти не маєш прав тут, породження тіні! — гримнув Град Богів.

Єріш не схилилась перед ним. Здавалось, вона взагалі ніколи ні перед ким не схилялась. Рен майже бачила, як струменить живлюща енергія довкола новоприбулих богів, нехай ця енергія й видавалася чужою тут. Вони змінилися з часу, коли востаннє завітали в Академію, — вони разюче змінилися, ці боги тіньової Тріади. Вони

розгорілися ]]> .

— Іменем Першого договору між Стовпами світлого і темного боків, я виступаю нині як представниця тіні, — випалила Єріш із готовністю і, не чекаючи згоди Стовпів, продовжила: — Молодий бог Амон Діоніс близько року тому отримав захист із нашого боку і вплів тінь у свою душу. Ви посягнули на життя бога, котрий наполовину наш, і вбили частину його душі незворотним вогнем. Проте відтепер і навіки ми надаємо йому захист. Діонісе, доведи, що наша угода чинна!

Амон покірно вийшов уперед, тоді зняв із шиї прикрасу, котру носив увесь цей рік, — сплетіння чорних і помаранчевих сегментів. Під нею ховався страшний випалений шрам, котрий перетинав його горлянку.

— Я був на тіньовому боці, коли ви вперше прийшли по мене. Моя кров пролилася там — і я прийняв у себе кров тіньових богів. Жодна зі сторін тепер не може претендувати на мою душу повністю. І так, ви вбили одну частину моєї сутності, проте друга — тут. Друга частина — це я. Єдиний бог сонця, який може жити по обидва боки.

Він розкинув руки, ніби чекав удару. Стовпи мовчали. Тишу порушила Сансара. Голос її скрипів, ніби коліщата іржавого механізму:

— Навіть якщо все так, як ти кажеш… Навіть якщо ти порушив усі можливі й неможливі закони, хапаючись за порятунок свого ницого життя, нас однаково обдурили в Академії. Усі понесуть за це кару. Навіть якщо твоє життя не в наших руках, ми знищимо тих, хто повстав проти нас…

— Отак чинять великі й милостиві Хранителі Всесвіту? — втрутився Ану, який до того стояв мовчки. Його усмішка нагадувала оскал дикого звіра. — Четвертий імені цього бог потойбічних сил, суддя з глибин Аменті, Анубіс, — представився він сухо й продовжив: — Знищення Академії Аматерасу було і нашою метою довгі роки, але нам відкрили істину: її руйнація порушить рівновагу, а це позначиться і на нашій домівці. Кому, як не вам, про це знати.

Сансара вислухала його мовчки, проте потім вона всміхнулась і додала:

— У твоїх словах є сенс, тіньовий прибульцю. Та це не має значення. Ми робимо все на благо Всесвіту. Непокірні боги блага не принесуть. Наша вічність довша за вашу. Ми бачимо далі. Ми бачили світи тоді, коли Академії ще не існувало. Скажу тобі — й заразом усім вам: ми знищимо грішників не тому, що того палко бажає моя душа. А тому, що піклуємося про добро…

— Привіт,

сестро ]]> .

Ці два слова примусили Сансару спершу почервоніти, тоді побіліти.

За спиною Ерідії, Анубіса і третього студента з тіні з’явилося ще кілька постатей. Рен не знала їх, але в голові зародився дуже-дуже химерний здогад.

«Привіт, сестро», — ]]> це сказав чоловік у темному плащі. Власне, всі новоприбулі були в темних плащах — відрізнялися лише мідяні візерунки, що оторочували поділ і горловину їхнього одягу. Шкіра чоловіка була сіруватою, високі вилиці й темно-бурштинові очі не виявляли схожості з Сансарою. Та аура — чиста смерть — виказувала їхній глибинний зв’язок.