Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і келих вогню

підозрює, як ретельно його охороняють. Дамблдор застосував усі можливі способи захисту — відразу, коли на нього звалився обов'язок убезпечити майбутнє хлопця. Щоб надати хлопцеві захист, доки той перебуватиме під опікою родичів, Дамблдор вдався до найстарішої магії. Навіть я не міг до нього дотягтися... проте залишався Тричаклунський турнір... Я подумав, що там, далеко від родичів та Дамблдора цей захист може виявитися слабшим — однак мені бракувало сили, щоб зважитися його викрасти з-під носа цілої ватаги міністерських чарівників. А далі хлопець знову повернеться в Гоґвортс, під цілодобову опіку гачкуватого носа того дурнуватого любителя маґлів. Тож як я його викрав?

— Як?.. Зрозуміло, скориставшись розповідями Верти Джоркінз. Заручився підтримкою мого єдиного вірного смертежера, який перебував у Гоґвортсі. Він постарався, щоб хлопцеве ім'я потрапило до Келиха Вогню. Далі використав мого слугу, щоб забезпечити перемогу хлопця на турнірі, щоб він першим доторкнувся до Тричаклунського кубка, перетвореного смертежером на летиключ. Отож хлопець опинився тут — далеко від допомоги та захисту Дамблдора, просто в моїх нетерплячих руках. Ось він... хлопець, якого ви всі назвали причиною мого падіння...

Волдеморт повільно рушив уперед і повернувся лицем до Гаррі. Підняв чарівну паличку і промовив:

— Круціо!

Такого неймовірного болю Гаррі відчувати не доводилося ніколи. Кожна його кісточка запалала вогнем. Голова на місці мовби розколювалася. Очі шалено крутилися. Він бажав єдиного... кінця... настання темряви... смерті...

І раптом усе закінчилося. Він знову безсило повис на мотузках, що прив'язували його до надмогильного каменя Волдемортового батька. Крізь примарний туман Гаррі бачив червоні вогняні очі. Ніч аж бряжчала від реготу смертежерів.

— Тепер ви бачите, яка то була дурість — думати, що цей хлопчисько хоч трохи сильніший за мене, — сказав Волдеморт. — Не хочу, щоб хоч у когось залишалися сумніви. Гаррі Поттеру вдалося уникнути смерті від моїх рук волею щасливого випадку. І зараз, коли поруч з ним немає ні захисника — Дамблдора, ні матері, яка віддала б за нього життя, я його вб'ю перед вами, щоб довести свою могутність. Але дам йому шанс. Дозволю йому змагатися, і у вас не залишиться жодного сумніву, хто з нас сильніший. Зачекай ще трохи, Наджіні, — прошепотів він, і змія прошелестіла травою до смертежерів.

— А зараз — розв'яжи його, Червохвосте, і поверни йому чарівну паличку.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —

Пріорі Інкантатем

Червохвіст наблизився до Гаррі, що, посмикуючись, намагався стати на ноги, щоб не впасти, коли розв'яжуться мотузки. Червохвіст підняв свою нову срібну руку, витяг з Гарріного рота ганчірку, а тоді єдиним різким рухом перерізав мотузки, що прив'язували Гаррі до надмогильного каменя.

На якусь частку секунди в голові у Гаррі з'явилася думка про втечу, але ушкоджена нога тремтіла, а смертежери оточили його й Волдеморта щільнішим колом — тепер проміжків між ними не стало. Червохвіст вийшов з кола, підійшов до Седрикового тіла і повернувся з Гарріною чарівною паличкою — нахабно тицьнув її йому в руки, навіть не глянувши на нього. Після цього зайняв своє місце в колі.

— Поттере, тебе вчили битися на дуелі? — вкрадливо спитав Волдеморт, поблискуючи в темряві своїми червоними очима.

Гаррі пригадався клуб дуелянтів, який він раз чи двічі відвідав два роки тому — то було наче в попередньому житті... Єдине, що він там вивчив — роззброювальне закляття "Експеліармус"... Та яка з нього користь... Навіть якби вдалося вибити у Волдеморта чарівну паличку, залишалося ще понад тридцять смертежерів. Жодного іншого закляття, яке б допомогло в цій ситуації, Гаррі не знав. От і сталося те, про що застерігав Муді... Непрощенне закляття "Авада Кедавра" і — Волдеморт правду казав — цього разу його мати вже за нього не помре... він безборонний...

— Гаррі, ми кланяємося один одному, — сказав Волдеморт, ледь нахиляючись, але не відвертаючи від Гаррі свого зміїного лиця. — Адже слід дотримуватися правил чемності... Дамблдор бажав би, щоб ти показав добрі манери... Вклонися смерті, Гаррі...

Смертежери знову зареготали. Безгубий Волдемортів рот розтягся в посмішці. Гаррі не вклонився. Він не дозволить, щоб Волдеморт так з нього потішався перед тим, як його вб'є... Ні, він не дасть йому такого задоволення!..

— Я сказав: уклонися, — повторив Волдеморт, піднімаючи чарівну паличку. Гаррі відчув, як згинається його хребет, мовби велетенська, невидима рука пригинає його до землі. Смертежери зареготали ще дужче.

— Дуже добре, — задоволено сказав Волдеморт, опускаючи паличку. Вага, яка пригинала Гаррі, зникла. — А тепер стань обличчям до мене, як справжній мужчина... Прямо й гордо — так, як загинув твій батько...

— Дуель починається.

Волдеморт підняв чарівну паличку. Гаррі не встиг навіть нічого зробити, щоб захиститися, не встиг і поворухнутися, як знову відчув удар закляттям "Кру-щатус . Його охопив такий сильний, такий нестерпний біль, що він не розумів, де перебуває... Розпечені до білого ножі простромлювали кожен міліметр його шкіри, голова ледь не вибухала. Так голосно він не кричав ще ніколи в житті.

І несподівано все відпустило. Гаррі покотився по землі й насилу звівся на ноги. Він трусився так, як Червохвіст, коли той відрізав собі руку. Похитнувшись, Гаррі ледь не наткнувся на стіну смертежерів, і ті підштовхнули його до Волдеморта.

— Маленька перерва, — сказав Волдеморт. Щілини його ніздрів розширилися від захоплення. — Маленька пауза... Ну що, Гаррі, болить? Хочеш, щоб я зробив так ще раз?

Гаррі не відповів. Він помре так само, як Седрик — це читалося в безжальних червоних очах... Він помре, і нічого не вдієш... Та він не збирався ставати забавкою. Він не коритиметься Волдеморту... не благатиме...

— Я тебе спитав — чи хочеш ти, щоб усе повторилося? — неголосно промовив Волдеморт. — Відповідай! Імперій!

Утретє в житті Гаррі відчув, наче всі думки стерлися з його голови... О, це було блаженство — не думати. Здавалося, ніби він летить, ніби мріє... Просто скажи "ні"... скажи "ні"... просто скажи "ні"...

"Не скажу", — промовив сильніший голос звідкілясь зі свідомості, — "Я не відповідатиму"...

Просто скажи "ні"...

Не скажу... не скажу...

Просто скажи "ні"...

НЕ СКАЖУ!

Ці слова вирвалися з Гарріного рота. Вони луною прокотилися по цвинтарю, і його сонливість розвіялася так раптово, наче Гаррі облили холодною водою. Він знову відчув біль, який залишився від закляття "Круціатус", знову усвідомив, де перебуває і що на нього чекає...

— Не скажеш? — ледь чутно перепитав Волдеморт. Смертежери більше не реготали. — Ти не скажеш "ні"? Гаррі, покора — це така чеснота, якої я тебе таки навчу перед тим, як убити... Що ти