Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

Ідучи до метро, Робін не вигадала, як увічливо відкараскатись від Морриса, тож мусила вислухати кілька тупих жартів і набрехати про свої плани на Валентинів день, бо не уявляла, як Моррис зреагує, якщо дізнається, що до неї в гості прийде Страйк. Прикинувшись, що не почула пропозиції Морриса якось увечері зустрітися і поговорити про своїх адвокатів, вона з полегшенням попрощалася з ним унизу ескалатора.

Поїзд помчав утомлену та трохи пригнічену Робін у бік «Ерлз-Корту», а її думки все крутилися навколо Морриса. Невже він так звик, що жінки відгукуються на його приємну зовнішність, аж тепер автоматично очікує симпатії? Чи проблема була в самій Робін, яка з міркувань увічливості, заради злагоди в колективі й через небажання каламутити воду, коли в агенції стільки справ, продовжує сміятися з ідіотських жартів і не каже чітко та зрозуміло: «Ти мені не подобаєшся. Ми ніколи не будемо зустрічатися».

Квартира зустріла Робін підбадьорливими смачними ароматами м’яса й червоного вина. Макс кудись вийшов, але в духовці стояла м’ясна запіканка, а Вольфганг лежав під розжареними дверцятами, ризикуючи обпектися. Він нагадав Робін фанатів, які з ночі чатують під готелем, сподіваючись побачити рок-зірку хоч мигцем.

Замість лягти подрімати кілька годин перед вечерею, Робін, яку зачепили нагадування Страйка про відсутність успіху в її спілкуванні з Амандою Лоуз і пошуках Пола Сатчвелла, приготувала собі кави, розгорнула ноутбук і розмістилася за обіднім столом. Відіславши Аманді Лоуз ще одного листа, вона відкрила «Гугл». Одна по одній літери логотипу перетворилися на пастельні цукерки-сердечки з написами: «ЧОЛОВІК МРІЇ», «КОХАННЯ-ЗІТХАННЯ», «ПОБАЧЕННЯ ВСЛІПУ», і чомусь Робін подумала про Шарлотту Кемпбелл. Заміжній жінці, звісно, буде дуже важко сьогодні зустрітися з коханцем. Цікаво, кого Страйк послав по телефону?

Робін почала шукати Сатчвелла, пробуючи повторити успіх Страйка з К. Б. Оукденом. Вона так і сяк крутила прізвище Сатчвелла і його два імені, міняючи місцями «Пола» і «Леонарда», пробуючи ініціали, навмисно помиляючись, але чоловіки, яких видавав пошук, здавалися безперспективними.

Чи можливо, що коханець Марго, художник у вузьких джинсах і з волохатими грудьми, за сорок років перетворився на Лео Сатчвелла, огрядного колекціонера класичних машин з козлиною борідкою і в тонованих окулярах? Робін вирішила, що це малоймовірно, хвилин десять пороздивлявшись сторінку Лео на «Фейсбуці»: судячи з фото, де він стояв у оточенні інших любителів старих машин, зросту цей чоловік був малого. Знайшовся також Браян Сатчвелл з Ньюпорта, але цей мав амбліопію і був на п’ять років молодший, ніж треба; і ще Колін Сатчвелл з Істборна, власник антикварної крамниці. Робін саме шукала його фото, коли почула, що відчинилися вхідні двері. За кілька хвилин до кухні зайшов Макс із пакетом харчів.

— Як там запіканка? — спитав він.

— Чудово,— відповіла Робін, хоч навіть не зазирала в духовку.

— Вольфгангу, киш, обпечешся,— сказав Макс, відчиняючи дверцята. На полегшення Робін, із запіканкою і справді все було гаразд. Макс зачинив духовку.

Робін згорнула ноутбук. Думку, що сидіти й щось набирати, поки інший готує,— неввічливо, їй прищепив колишній чоловік, який не терпів, коли вона приносила роботу додому.

— Максе, мені дуже прикро, але мій брат сьогодні привезе ще одного друга.

— Нехай привозить,— відповів Макс, розкладаючи харчі.

— І вони можуть приїхати раніше. Вони не чекають, що зможуть з нами повечеряти...

— Ще й як зможуть. Запіканка розрахована на вісім порцій. Я думав потім сховати залишки до морозилки, але якщо все з’їдять сьогодні, то я не проти.

— Це так люб’язно з твого боку,— провадила Робін,— але я знаю, що ти хотів спокійно поговорити з Кормораном...

— Та ні, що більше людей — то краще,— відповів Макс, який навіть трохи зрадів перспективі мати велике товариство.— Я ж казав, що більше не хочу жити як відлюдник.

— Ой,— сказала Робін.— Тоді добре.

Вона мала сумніви щодо цієї дуже різношерстої компанії, але сказала собі, що причина такого песимізму — втома, і пішла до своєї кімнати, де кілька годин шукала фотографію Коліна Сатчвелла. Врешті-решт о шостій годині після численних переходів за перехресними посиланнями Робін знайшла світлину на сайті місцевої церкви; здається, Колін Сатчвелл обіймав посаду в муніципальній раді. Це був міцний чолов’яга з низьким чолом, анітрохи не схожий на митця, якого шукала Робін.

Розуміючи, що слід перевдягнутися і йти нагору допомагати Максові, вона вже згортала ноутбук, коли прийшов лист. У полі теми було одне слово: «Крід». Стрепенувшись, Робін відкрила листа:

Привіт, Робін!

Новини такі: Я передала запит на Кріда тим двом людям, про яких казала. Контакт з міністерства юстиції дав трохи більше надії, ніж я думала. Це конфіденційно, але там ще одна родина вимагає нового допиту Кріда. Їхня донька вважається зниклою безвісти, але вони завжди були впевнені, що медальйон з підвалу Кріда — то її. Мій контакт вважає: якщо рідні Бамборо об’єднаються з Такерами, з цього може щось вийти. Щоправда, не знаю, чи Корморана допустять до допиту. Рішення буде ухвалювати керівництво Бродмуру, міністерство юстиції і міністерство внутрішніх справ, і мій контакт вважає, що до нього скоріше пустять поліцію. Напишу тобі, що там відбувається, тільки-но знатиму сама.

Щиро, Іззі

Робін перечитала листа й дозволила собі трохи оптимізму, хоч поки що й не збиралася розповідати Страйкові про свої плани. Якщо пощастить, вони зможуть поговорити з допитувачем від поліції до або після того, як його допустять до Бродмуру. Робін написала листа з подякою, а тоді почала збиратися до вечері.

Її настрій не погіршився навіть після того, як вона зазирнула в дзеркало й побачила виснажене обличчя з сірими синцями під червоними очима й немите волосся. Робін вирішила обійтися сухим шампунем, а тоді зібрала волосся на потилиці, одягнула чисті джинси й улюблену кофтинку, намастила під очима консилером і саме збиралася виходити з кімнати, коли задзвонив мобільний.

Робін злякалася — то Страйк телефонує сказати, що не прийде. Ільзине ім’я на екрані принесло полегшення.