Антон Павлович Чехов - Вибрані твори

Петю… ну, чиста душа… я пробачення прошу… Ходімо танцювати… (Танцює з ним).

Аня і Варя танцюють.

Фірс входить, ставить свою палицю біля бічних дверей. Яша теж увійшов з вітальні, дивиться на танці.

Яша. Що, дідусю?

Фірс. Нездужаю. Раніше у нас на балах танцювали генерали, барони, адмірали, а тепер посилаємо за поштовим чиновником і начальником станції, та й ті не так-то охоче йдуть. Щось я підупав на силі. Покійний пан, дідусь, усіх сургучем лікував од усіх хвороб. Я сургуч приймаю щодня вже років двадцять, а то й більше; може, я від нього й живий.

Яша. Набрид ти, діду. (Позіхає). Хоч би ти вже скоріше здох.

Фірс, Ех, ти… недотепа! (Бурмотить).

Трофимов і Любов Андріївна танцюють у залі, потім у вітальні.

Любов Андріївна. Мегсі. Я посиджу… (Сідає). Стомилась.

Входить Аня.

Аня (схвильовано). А зараз на кухні якийсь чоловік казав, що вишневий сад уже продано.

Любов Андріївна. Кому продано?

Аня. Не сказав, кому. Пішов. (Танцює з Трофимовим).

Обоє виходять до зали.

Яша. Це там якийсь дідок балакав. Чужий.

Фірс. А Леоніда Андрійовича ще немає, не приїхав. Пальто на ньому легеньке, демісезон, дивись, ще застудиться. Ех, молоде-зелене!..

Любов Андріївна. Я зараз умру. Підіть, Яшо, довідайтеся, кому продано.

Яша. Та він давно пішов, той дід. (Сміється).

Любов Андріївна (з легкою досадою). Ну, чого ви смієтесь? Чого раді?

Яша. Надто вже Єпіходов смішний. Пуста людина. Двадцять два нещастя.

Любов Андріївна. Фірс, якщо продадуть маєток, то куди ти підеш?

Фірс. Куди накажете, туди й піду.

Любов Андріївна. Чого в тебе обличчя таке? Нездужаєш! Пішов би краще спати…

Фірс. Так… (З усмішкою). Я піду спати, а хто тут без мене подасть, хто порядкуватиме? Сам на весь дім.

Яша (до Любові Андріївни). Любов Андріївно! Дозвольте звернутись до вас з проханням, будьте такі ласкаві! Коли знову поїдете до Парижа, так візьміть і мене з собою, будьте ласкаві. Залишатися тут мені аж ніяк неможливо. (Озираючись, напівголосно). Що ж там казати, ви самі бачите, країна неосвічена, народ неморальний, та й нудно, в кухні годують бридко, а тут ще й Фірс цей ходить, бурмотить різні непідхожі слова. Візьміть мене з собою, будьте такі ласкаві!

Входить Пищик..

Пищик. Дозвольте просити вас… на вальсик, найпрекрасніша…

Любов Андріївна йде а ним.

Чарівна, все-таки сто вісімдесят карбованчиків я візьму у вас… Візьму… (Танцює). Сто вісімдесят карбованців…

Перейшли до зали.

Яша (тихо наспівує). «Чи ти збагнеш в душі моїй тривогу…»

В залі постать у сірому циліндрі і в картатих панталонах, махає руками і стрибає; вигуки: «Браво, Шарлотто Іванівно!»

Дуняша (зупиняється попудритись). Панночка велить мені танцювати — кавалерів багато, а дам мало, — а мені від танців в голові наморочиться, серце стукає. Фірсе Миколайовичу, а зараз чиновник з пошти таке мені сказав, що мені дух перехопило.

Музика стихає.

Фірс. Що він тобі сказав?

Дуняша. Ви, каже, як квітка.

Яша (позіхає). Темнота… (Виходить).

Дуняша. Як квітка… Я така делікатна дівчина, страх люблю ніжні слова.

Фірс. Закрутишся ти.

Входить Єпіходов.

Єпіходов. Ви, Авдотьє Федорівно, не бажаєте мене бачити… так, ніби я кузька якась. (Зітхає). Ех, життя!

Дуняша. Чого ви хочете?

Єпіходов. Безсумнівно, може, ви й праві. (Зітхає). Але, звичайно, коли поглянути з точки зору, то ви, дозволю собі так висловитись, пробачаюсь за одвертість, цілковито привели мене в стан духу. Я знаю свою фортуну, щодня зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, так що з усмішкою дивлюся на свою долю. Ви дали мені слово, і хоч я…

Дуняша. Прощу вас, потім поговоримо, а тепер дайте мені спокій. Тепер я мрію. (Бавиться віялом).

Єпіходов. У мене кожен день нещастя, і я, дозволю собі так висловитись, тільки усміхаюсь, навіть сміюсь.

Входить із зали Варя.

Варя. Ти й досі ще не пішов, Семене? Яка ж ти, справді, неповажлива людина. (До Дуняші). Іди звідси, Дуняшо! (До Єпіходова). То на більярді граєш і кий зламав, то по вітальні походжаєш, наче гість.

Єпіходов. З мене вимагати, дозвольте вам висловитись, ви не можете.

Варя. Я з тебе не вимагаю, а кажу. Тільки й діла, що блукаєш з місця на місце, а справами не займаєшся. Конторника утримуємо, а невідомо навіщо.

Єпіходов (ображено). Чи працюю я, чи блукаю, чи їм, чи на більярді граю, про те можуть судити тільки люди з поняттям і старші.

Варя. Ти смієш мені це казати! (Спалахнувши). Ти смієш? Значить, я нічого не розумію? Забирайся ж геть звідси! Зараз же!

Єпіходов (злякавшись). Прошу вас висловлюватись делікатним способом.

Варя (вкрай обурившись). Зараз же забирайся! Геть!

Він іде до дверей, вона за ним.

Двадцять два нещастя! Щоб твого й духу тут не було! Щоб мої очі більше тебе не бачили!

Єпіходов вийшов, за дверима його голос: «Я на вас буду скаржитись».

А, ти ще вертаєшся! (Хапає палицю, поставлену Фірсом