Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

їхнім ділам. Та що мені було робити? Не йти з більшовиками на Врангеля? Тоді штурмувати це останнє біло-чорне вороння самому? Не залишати ж Крим, благодатну українську землю, ворогові! Але й нам самим буде нелегко здолати білого барона. Це — незаперечний факт.

Розумна Галина хитро глянула на свого чоловіка, навіть торкнулася його руки, аби той звернув увагу на неї та її думку.

— Ми розгромили вщент Денікіна, а більшовики нехай без нас здолають Врангеля, — сказала вона. — Так буде найсправедливіше. І ми збережемо боєздатною і неушкодженою свою армію, з якою рахуватимуться переможці Врангеля, тобто, більшовики.

— Розум у жінок тонкий, але короткий, — випалив Махно, певно, будучи невдоволений саме такою думкою Галини. — Коли піти, Галю, твоїм шляхом, то московські вожді на весь світ розсурмлять, що ми, українці, українське селянство зокрема і конктретно Українська повстанська армія махновців, в останню історичну годину зрадили їх, тобто, ми зрадили революції, не підтримали російських селян і робітників у їхній вирішальній битві з класовим ворогом. І ще одне, також не менш важливе: у майбутньому, за слушної нагоди, вожді російського більшовизму можуть заявити, що вони, а не ми, українці, визволили Крим від білих, вірніше, що вони завоювали його, відібрали його в України і, таким чином, претендуватимуть на панування в Криму.

Махно підвівся з-за столу, почав шкандибати з ціпком по кабінету, щось розмірковуючи. Він не любив сидіти, коли з кимось розмовляв. А Задов і Кузьменко, навпаки, сіли на стільці поряд з (на диво) мовчазним Сашком.

Зайшли Віктор Білаш, Баня Негребецький, Петро Аршинов, Григорій Василевський. "Батько" здивовано глянув на них.

— Чого так усі сипонули? Наче золото роздаю, — буркнув Махно.

— Не за нагородами, "батьку", прийшли, — за всіх відповів Василевський. — А хочемо почути з твоїх уст про наші плани щодо Криму.

— Я щойно про це бесідував з Льовою і Галиною, — насупився Махно. — Чому вас усіх так хвилює Врангель?

— "Батьку", в мене є неприємні вісті. Але ти не хочеш мене вислухати, — знову почав Задов.

— Викладай їх. Послухаємо всі разом.

— Отакі ось пироги, — почав доповідати контррозвідник. — Ленін у розмові з Фрунзе виробили злочинний план щодо махновської армії: вони хочуть кинути наші війська на неприступні вали Врангеля з тією метою, аби при їх штурмі полягло якомога більше махновців. А коли барон буде розтрощений, то всю славу битви московські більшовики припишуть собі, а нас звинуватять у пияцтві й грабіжництві, які, до речі, спровокують спецзагони чекістів під виглядом махновців.

— Для чого все це їм? — запитав Махно.

Задов пояснив:

— Щоб у них була причина замкнути нас у Кримських горах і знищити всіх до одного.

— Не замкнути, Льово, а накинути на горло шовковий шнурок, — поправив мовчазний досі Сашко Нетреба. На його зауваження, як завжди, ніхто не звернув уваги. А Махно сказав:

— Нічого іншого, як підлості, від Леніна та його соратників я й не чекав ніколи. Але й це нами передбачено. — Нестор перевів погляд на начальника штабу. Білаш доповів коротко:

— У Крим я послав воєнну розвідку. Її завдання — знайти через Сиваш, через болота й озера, колишній чумацький шлях.

Тут втрутився Махно:

— Доповни, Галю.

Кузьменко:

— Читаючи історію козаччини й чумакування наших селян, я звернула увагу, що вони їздили у Крим однією й тією ж дорогою. Називалася вона то "битий шлях”, то "чумацький". Через Сиваш ця дорога була вистелена камінням. Зараз її немає. Вона потонула. Але знайти її місцерозташування можна, скажімо, з допомогою старожилів. І цю дорогу можна використати для того, щоб зайти Врангелю в тил.

На цих словах підвівся Білаш, підійшов до карти, що висіла на стіні.

— Ця дорога, — сказав він, — за першими повідомленнями наших розвідників, пролягала ось тут, — Віктор провів олівцем по карті, де був зображений півострів, і знову сів на місце.

Махно повеселішав, він уперше почув від начальника штабу, що вже є попередні втішні відомості про давно затонулий чумацький шлях, на який "батько" покладав великі надії. І Нестор заговорив упевненіше й бадьоріше:

— Ми перейдемо цей проклятий Сиваш з найменшими для нас втратами і наперекір більшовикам визволимо Сімферополь від білої гвардії раніше, ніж ті розраховують.

Нестор замовк, частіше зашкандибав по кабінету. Невдовзі він продовжив свою думку:

— Гірше, звичайно, буде, коли більшовики після цього, ввійшовши у Крим по наших трупах і на спинах наших живих повстанців, замкнуть нас, як щойно висловився Льова:

ЗАДОВ. "Батьку", я раджу послати у Крим щонайменшу кількість наших повстанців.

Махно знову перевів свій погляд на Білаша. Той:

— Я запланував відправити на Кримську кампанію лише 3500 бійців. Але це буде цвіт повстанців. Усі бійці — найдисциплінованіші, найвідчайдушніші. Отже ані пиячити, ані непристойно поводитися, як на це сподіваються більшовики, не будуть. Командиром Кримської групи повстанців