Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

Осінь. Уже ластівки, журавлі, гуси, лебеді полетіли у вирій, на теплі води, просто в небо. В городі Києві в цей час, як говорили, женили Семена* (*Женити Семена (1 вересня) - початок осені.), в довгі вечори в хижах, землянках запалювались лойові каганці, воскові свічі: рибалки в'язали сіті, жінки тягли безконечні нитки з кудель, ткали на кроснах толстини, вретища, яриги, унотьки й отроки в темних кутках, під наметами, в стодолах говорили й перешіптувались до світку.

Зима того року видалась холодна, люта, сніжна; людіє, повідає літописець, загибали в полі, птахи мерзли на льоту. Але до Берестового за городом Києвом ще з ранньої осені потяглись дереводіли, здателі; всю зиму там над горою клубочились димки, в гаях і урвищах над Дніпром палали вогнища, далеко котилась луна від множества сокир, - то здатель Косьмина будував по загаду князя Володимира новий терем.

Ніхто на Горі не міг збагнути, чого шукає князь у Берестовому, де тільки гори й кручі, звір у чащобі, ворон над чорним лісом. Адже немарне саме там ще за дідів-прадідів, тікаючи від орд, ховались, рили печери гнані люди, немарне й нині там, правда, не в лісі, а ближче до Дніпра, поставили свою церкву й монастир християни, що тікають від суєти світу.

Ще більш здивувались бояри й воєводи, коли до весни двір цей був закінчений і коли на власні очі побачили, що ж збудував у Берестовому великий князь.

Цей двір зовсім не нагадував тих, які князь Володимир мав в інших місцях. Він був невеликий - один терем з сіньми й верхом на дві світлиці, до стін його тулилось кілька клітей, двір оточувала дуже висока, складена з нетесаних дубових колод стіна - без городниць, без веж, навкруг якої викопаний був рів, ворота замикались на важкі залізні засуви. Чого шукав, від кого ховався князь Володимир у Берестовому за городом Києвом? Воєводи й бояри, оглянувши двір, тільки похитали головами, пошептались та й вернулись на Гору...

Князь Володимир приїхав до Берестового, коли плотники й каменярі закінчили роботу. Там залишився один здатель Косьмина. Він зустрів князя на воротях сам, кілька дворян ще прибирали терем.

Володимир обійшов двір, замислений, похмурий зайшов у сіни, піднявся сходами на верх - у світлицю, що виходила вікнами до Дніпра.

І враз на обличчі в нього з'явилась тиха, лагідна посмішка. Наскільки темний, похмурий був терем зовні, настільки чудовий краєвид відкривався з вікна світлиці - князь Володимир побачив плесо Дніпра, кілька лодій, що пливли на його голубому лоні, вкриту молодою зеленою травою й квітами долину, купи верб, що, потопаючи в повноводді, ніби руки з довгими пальцями, піднімали д'горі віти, церкву, монастир вдалині.

- Дякую тобі, Косьмино! - промовив князь Володимир. - Ти воздвиг за довге своє життя багато чудових споруд, але цей терем найбільше любий моєму серцю...

Епілог

У БЕРЕСТОВОМУ

РОЗДІЛ ПЕ.РШИЙ

1

Швидко перегортаються сторінки древньої повісті временних літ, в них повідається про події давно минулих днів, возвеличується князь Василь-Володимир.

Володимир був князем і воїном, він з кінця в кінець пройшов Русь ще раз, як це було при отцях і дідах його, з'єднав її землі. Древній Київ, що починав підупадати, знову засяяв, став твердинею над Дніпром. Перед матір'ю городів руських знову схилилась Русь.

Князь Володимир бачив і знав, що мусить не тільки з'єднати Русь, землі її вже жили не так, як допреже, в їхнє життя вривались нові, незнані сили, це нове ворогувало з старим, рушились закони й покони, зникала віра...

Боги? Так, людина хотіла вірити в бога, багатий вдавався до нього, щоб він освятив його скарби й багатства, убогий, що не мав шматка хліба й працював на багача, підіймав очі д'горі, простягав руки - може ж, бог побачить неправду на землі, щось дасть йому, дітям, родині?!

Старі боги не могли нічого дати людям. Суворі, мовчазні кам'яні й дерев'яні постаті їх стояли в городах, весях і на могилах, ці боги підтримували руських людей, коли ті йшли на брані, і самі були схожі на витязів, богатирів, простих воїв.

Проте вони нічого не могли дати людям, які жили по-новому, на зміну їм ішов Христос, що освячував багатство й бідність, утверждав владу дужих і покірливість смерда, цей бог був настільки милосердний, що обіцяв тому, хто нічого не мав на землі, але трудився на інших, рай, блаженство, щастя на небі...

Обрати новий шлях для Русі, з'єднати й повести за собою людей її князеві Володимирові було нелегко, бо старе, яке воно не є трухляве, безсиле, зайве, але ніколи не хоче помирати, нове часто хоч і справедливо, зате надто жорстоко ворогує з старим: князь Володимир, що почав життєвий шлях як ревний захисник і поборник покону й закону отців, переміг спочатку не когось, а свою м'ятежну сувору душу, щоб потім силою й мечем перемогти й оновити душу свого народу.

Так прийшла нова віра - жорстока, сувора, безжальна: князеві-василевсу - княже, бо як на небі один бог, так на Русі - він єдиний государ землі, бог благословляє й охороняє добра багатого й життя убогого, якщо ж у цьому світі хто чого не має, то матиме по смерті рай, усі радощі життя, життя вічне.

Це була могутня віра - розбурхана, буремна, м'ятежна Русь прийняла її й принишкла - не в Христа повірили люди руські, а тільки в те, що давно вже сталось у їхньому житті. Христос не відкрив, а тільки освятив, став на сторожі нового закону.

І сталось, як не дивно, так, що цей новий закон (про покон нічого й говорити - він повалився сам собою, як трухляве, зотліле древо,) саме цей новий закон і нова віра, що була його мечем, зміцнила Русь, християнство, що утвердилось, стало вже вірою всього світу, дало Русі науки й книги, храми, древляна Русь воздвигала нові споруди - кам'яні, вічні.

Більше того, нова, християнська Русь перестала бути таємничою землею варварів, виявилось, що вона має не менші, а більші, ніж усі землі, багатства, народ її став врівень з іншими народами світу, худородний, як говорили гречини, князь Русі дорівнявся в силі своїй і славі з імператорами візантійським і німецьким, не він тепер, а вже вони здригались і тремтіли перед ним, руськими людьми, Руссю.

Це зробив син князя Святослава й рабині Малуші Володимир, князь і перший василевс руський; він зруйнував