Мирослава Горностаєва - Астальдо

встала з місця. Фіндекано дивився, як вона йде через залу — голова відкинута, підборіддя підняте… Так йшов колись він сам — простягнути Майтімо руку під здивованими і ворожими поглядами.

— Cano Еріен, чи бажаєте ви і далі нести службу?

— Я маю таке бажання, князю Фінгоне.

— Тут, у Віньямарі?

— Згідно наказу, вельможний…

— А як щодо служби у Ломіоні?

— Згідно наказу, вельможний…

— Однак, там ви не будете cano … Я зачислив свого названого сина до особистої охорони. Можу запропонувати вам місце зброєносця, доки ви не зрівняєтесь у вправності з моїми воїнами.

— Я згодна, вельможний…

Алмареа, незносний Алмареа, почувши це, прошепотів до своєї подруги Еленіель:

— О, якби я був князем, і щоб мені заварював quenilas такий зброєносець…

— Тебе не влаштовує, як заварюю quenilas я? — доволі грізно спитала Нолде.

— О, влаштовує, звісно ж влаштовує, кохана… Але я радий за свого cano …

— Я теж рада, бо ти позираєш на цю Телере, немов на глечик з медом…

— Лише безкорисливо милуюся, meldanya… Мої солодощі — це твої ніжні вуста.

— Схоже, що нам час міняти срібло на золото, любий, щоб ти поменше милувався чужими меlde…

— Я згоден… Звісно згоден — і якнайшвидше.

Коли Фіндекано зі своїми охоронцями повернувся до Ломіону, прибуття з ним панни не здивувало нікого. Діви часом бувають дивні, а шляхи їх недовідомі… Просто nerwen задовго гостювала в Егларесті у родичів.

Ант змирився. І зі своїм новим становищем, і з присутністю панни. Він розумів, що йому, дорослому Еdel, служити зброєносцем вже негоже. Місце в княжій дружині, та ще й серед найближчих лестило самолюбству молодого Нандо. А якщо його князь таки вирішив зоставити панну при своїй особі — то він, Ант, теж спробує їй пробачити свій страх за долю названого батька, хоча це і буде важкувато.

А Фіндекано ще не довіряв власним почуттям, не вірив власному серцю, однак кохання його вистояло під буревієм. Еріен приваблювала його нині навіть більше, ніж раніше, як втрачена і раптово віднайдена оздоба, як загиблий приятель, котрий повернувся з чертогів Судді.

Вона приносила йому quenilas і подавала арфу… Вона приводила до ладу його озброєння… Вона стежила за його вбранням, перебравши на себе обов’язки Анта. Говорили вони мало — лише кілька слів, лише з необхідності. Однак, її рука все частіше завмирала в його долоні, мов сполохана пташка. І одного вечора він поклав їй на долоню заручного перстеника.

— Ви загубили його в нашому саду, моя панно, — мовив стиха молодий Нолдо, — чи дозволите повернути?

Вона впала йому на груди з криком, схожим на крик підбитої чайки. І лише тоді він зрозумів, як безжально мучив її весь цей час.

— Meletron… — шепотіла Еріен — меletron… Іnye lе меlnye.

- Іm melet аllen… Пробач, vanimelde…

— О, ти ще просиш пробачення, милий… Я гідна ще гіршого обходження — ти був милосердним зі мною…

— Я поводився, мов огидний орк… Мені страшно дивитись у свічадо — раптом побачу ікла. Я більше не можу мучити тебе…

— Не відпускай мене, meletron, тримай міцніше…

— Я тримаю… Я кохаю… Еріен…

Вістовий, котрий увірвався до покою, опустив очі, побачивши двох закоханих, що приникли одне до одного. Але воїна не зупинив навіть гнівний погляд князя Дор-Ломіну.

— Я прошу вибачення, — вимовив Ельда, — Барад-Ейтель на зв’язку… Великий Князь Нолдор має сказати вам щось важливе.

Фіндекано став біля палантиру, стиснувши руку Еріен. Він не мав сили її відпустити. Але знав, що батько не кличе його надаремне непризначеної години.

— Мій сину, — мовив Нолофінве з чародійської кулі, і Фіндекано знову вдарило оте «сину» без додавання слова «старший», — є тривожні новини. Тільки-но я говорив з Дортоніоном. Вивідачі, на чолі з Айканаро, підібралися трохи не до самого Ангбанду і влаштували там, в Дор-Даеделоті, щось на зразок схованки, звідки можна спостерігати за Чорною Твердинею. Тангородрім останнім часом знову вивергає полум’я, тому їхній ризик є цілком виправданим. І от кілька днів тому вони побачили, як брама відчинилася, і з неї вийшло ороче військо. Не дуже велике, але добре озброєне. Всі тварі мали на собі залізні обладунки й шоломи, а в руках несли залізні щити і величезні списи з широкими вістрями. Ця орда вирушила на північ, синку, а отже — очікуй її біля затоки Дренгіст.

— Обхідний шлях? — спитав Фіндекано, миттєво зрозумівши.

— Напевне… Тварі хочуть увірватися в Гітлум від Дренгісту. Або — можливо — напасти на Віньямар. Однак, Віньямар доволі далеко — швидше за все вони вирушать через Кіріт-Нінніах до Гітлуму, або до Дор-Ломіну. Їх потрібно перехопити у пагорбах, біля затоки. Я не можу тобі дати зараз воїнів, синку — можливий ще один удар: по твердинях Порубіжжя.

Фіндекано згадав про себе недобрим словом брата і його білу мрію… Дружинники Туракано — ось кого не вистачало в цій халепі.

— Я впораюся, — мовив він, — вишлю вістових до Віньямару і до Егларесту.

— Фінарато передав князю Кірдану палантир, — сказав Нолофінве, — останню кулю з семи. Її подарував Кірдану твій Руссандол — на моє прохання. Оскільки нині Віньямар є лише заставою, то нехай куля буде у Корабела. Май це на увазі — він пришле військо, якщо в цьому буде потреба.

— Я впораюся, — повторив Фіндекано, — Телері Кірдана поки що легко озброєні. Я займуся цим — пізніше. Але нині — нема чого кидати їх на орочі списи. Я візьму свою кінноту — залізу Ангбанду не подолати магтанову сталь.

— Синку, — мовив Великий Князь ніжно, — я люблю тебе… І відпусти свою панну — ти стис їй руку неначе руків’я меча. Я радий знову бачити Еріен Ненаратіоні. Коли вже золотий перстеник заблищить на ніжній рученьці панни, синку?

— Опісля битви, — сказав Фіндекано, — наступного ж дня.

Еріен раптово обвила його шию руками. Просто перед палантиром, з якого на них дивився крижаний князь. Дивився з болісним усміхом, поглядом, повним любови. Потім палантир згас.

Фіндекано послав до Неврасту гінця і попередив Кірдана. Князь Фалатрім вже освоївся зі своїм чародійським каменем, і теж виставив біля нього варту. Він запевнив Фіндекано, що, в разі чого, підмогу буде вислано негайно, а військо він приведе в стан бойової готовності просто зараз.

Наступного дня вулицями Ломіону промчала кіннота Дор-Ломіну, озброєна списами й короткими луками. Новий зброєносець князя Фінгона скакав з ним поруч, по ліву руку. Сяюче волосся nerwen заплетене було в дві коси від скронь.

Затока Дренгіст пробудила у Фіндекано сумні спогади. Лосгар був зовсім поруч, десь тут лежали на узбережжі обгорілі кістяки кораблів-лебедів. Цим шляхом Феанаро вів свою