Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      —  Міг би й не казати, - усміхнулася Ліка, - Як ти помітив, це ти вічно кудись влипаєш, чесно кажучи, мені інколи здається, що ти спеціально шукаєш пригоди на свою дупу, - єхидно додала Ліка.

       —  Ось уже, чого я точно не роблю, то це не шукаю пригод на свою п'яту точку,- трохи образившись відповів я.

       —  Знаю це я, але іноді, дивлячись на те, що з тобою відбувається, мені все ж таки подібні думки спадають на думку, - розсміявшись, відповіла Ліка і продовжила перекладати контейнери з трюму десантного бота на гравітаційний візок.

      —  Гаразд, нам час іти, я не хочу залишатися на цій планеті на ніч. Не викликає вона поки що в мене почуття безпеки... - сказав я активуючи антигравітаційну подушку на візку. Та одразу злетіла сантиметрів на двадцять над поверхнею землі.

     За десять хвилин ми підійшли до того місця, де я бачив колонію фіолетових комах. Зараз тих було в кілька разів більше. Мабуть, минулий час їм пішов на користь. Але не встигли ми до них підійти, як комахи, чимось схожі на мурашок, засікли нас і почали трясти своїми дупами.

      Спочатку ми й не збагнули, що вони роблять, і навіть встряли в деякий ступор. Але, на щастя, автоматичні системи скафандрів зметикували, що відбувається щось незвичайне, до того ж із негативними наслідками для нас.

      Майже одразу після того, як комахи, схожі на мурах, почали ворушити своїм черевцем, зовнішні мікрофони почали вловлювати незрозумілий звук, від якого майже одразу заболіла голова, а самі ми впали в ступор. 

     Комп'ютер у скафандрі одразу пов'язав погіршення стану організму зі звуком і відрубав мікрофони, за секунди полегшало, і, як виявилося, ці тварюки могли впливати на свідомість супротивників своєю звуковою атакою.

       —  Звукова атака,- сказала Ліка, яка прийшла до тями, у неї по лобі стікали краплі поту, а з носа текла тоненька цівка крові,- Мої імпланти повинні були заблокувати її, але цього з незрозумілих причин не сталося. Добре що комп'ютер зараз налаштований у параноїдальному режимі й одразу відрубав мікрофони.

       —  Вони якимось чином паралізують нас за допомогою цього звуку,- сказав я, активуючи систему очищення шолома. Як виявилося, не тільки в Ліки кров із носа текла, а й у мене, до того ж як з'ясувалося, мої дещо посилені відчуття внаслідок мутації організму були фактором, що обтяжував наслідки. Добре ще, що регенерація разом з аптечкою впоралися з невеликими ушкодженнями мозку за кілька хвилин,- Медичний сканер показує невеликі ушкодження головного мозку.

       —  У мене теж саме,- скривившись відповіла Ліка,- Ну що відокреммо одну тварюку від усієї колонії і спробуємо її зловити?

       —   Неприємні мурашки,- висловився,- Ти помітила, що всі зустрінуті нами тварюки мають ті чи інші незвичайні властивості?

       —  А що ти очікував від планети в іншому вимірі.- відповіла Ліка,- Я впевнена, що якщо ми зустрінемо місцевих розумних, то якраз ми матимемо незвичні властивості для них.

        —  Ти маєш рацію, - погодився я зі своєю фіктивною дружиною, - Я прихопив кілька десятків світлошумових гранат, як думаєш, допоможе? - запитав я в неї.

       Наступних пів години ми намагалися зловити хоч одну фіолетову мураху, але нам це не вдавалося.  А все тому, що в них була ще незвичайна властивість, про яку ми спочатку й не підозрювали. Ці тварюки були дуже швидкими, вони могли прискоритися чи не в сотню разів, нехай і на кілька миттєвостей.

      Уявіть мураху завдовжки як від кінчиків пальців до ліктя дорослої людини. І ця тварюка могла прискорюватися до шаленої швидкості кілометрів у сто п'ятдесят, двісті на годину. 

       Деякі тварюки намагалися нас атакувати, розігнавшись, кидалися на нас, але енергетичний щит з легкістю утримував подібні удари. На жаль, тварюки після подібного зіткнення гинули, а мертвих тварюк, найімовірніше, тягнути сполоту буде некрасиво.

      На щастя, ми взяли з собою кілька металевих пластин, за допомогою яких нам вдалося відокремити кілька мурах від своїх родичів. Вони таким чином опинилися в загоні і нам було набагато простіше загнати одну з тварюк у пастку.

      Лише під кінець години нам вдалося підловити одну мураху в момент її прискореного стрибка. Виставивши на шляху стрибка контейнер, нам вдалося його спіймати в силові поля. Той своєму полону не зрадів і почав ще сильніше ворушити своєю дупою. 

      І якщо на початку це було не страшно, то коли до нього долучилися і фіолетові тварюки, що залишилися, обладнання зафіксувало, що матеріал наших скафандрів став небезпечно вібрувати.

      За розрахунками вбудованого в скафандр комп'ютера, від подібних звукових хвиль, що спричиняють вібрацію матеріалу скафандра, навіть через енергетичний щит, він міг вийти з ладу будь-якої секунди.

      Мені це дуже не сподобалося, і я зірвав з пояса плазмову гранату, яку і запустив у колонію вельми небезпечних істот, як виявилися. Після вогню колонія виявилася наполовину знищеною, але вплив на скафандри не послабшав, і ми вирішили покинути таку небезпечну компанію.

      Ми про всяк випадок швидко відбігли метрів на п'ятдесят від колонії, і справді одразу пропав вплив видаваного звуку комахами.  Виходить, ці тварюки могли за допомогою звуку впливати навіть на матерію. Недооцінили ми з Лікою цих тварюк, сильно недооцінили.

      Про всяк випадок я і Ліка вгамували колонію мурах остаточно за допомогою пари пострілів плазмомета. Може і вижили тварюки, але їх не було видно, таке сусідство до проходу нам не подобалося, а тому про зачистку ми не шкодували.

      Перевіривши спійману мураху, ми переконалися, що поодинці вона не становить жодної загрози. Навіть звук, що йде від неї, ніяк негативно на нас не впливав, але все одно про всяк випадок у десантному боті контейнер із цим представником місцевих комах ми поставимо у вакуумний контейнер. Так буде безпечніше.