Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      За її словами старші раси взагалі особливо не цікавляться грошима, а в нас тут з'явився ось такий собі не типовий представник. Як нам здається саме він і надав планетарний щит для захисту міста, просто навряд чи Сенар мав справи з кількома сполотами.

     Біля печери ми знову за допомогою вогнеметів і моєї здібності випалили хижу траву і приземлилися на тому ж місці, де минулого разу лежав після падіння шаттл. Про що правда вже ніщо не нагадувало, трава повністю знищила всі сліди нашого минулого перебування.

     Хоча нічого дивного, адже тут минуло вчетверо більше часу порівняно з виміром Співдружності. Ми все-таки вирішили вважати, що цей світ і Співдружність перебувають у різних вимірах.

     За чотири місяці та травичка, яка збиралася поглинути наш шаттл, знову розрослася, але вона була дещо іншого кольору. Як виявилося, крім швидкого руху і міцності ця трава мала адаптивні властивості. 

     Зараз вона була дещо стійкішою до зовнішніх впливів, але різниця була зовсім маленькою, а тому ми змогли доволі швидко зачистити все на відстані п'ятдесяти метрів від десантного бота.

     Про всяк випадок я за допомогою своєї здібності, а Ліка за допомогою ручного вогнемета стали знищувати взагалі всю траву, схожу на хижу, в окрузі кількох сотень метрів. Просто про всяк випадок, щоб не застали нас зненацька.

     Як виявилося, найбільше її було якраз на цій галявині поруч зі скелею, в якій розташована печера з переходом інший світ. Чим далі від печери тим менше було цієї хижої трави. 

      Найімовірніше, зона переходу випромінює випромінювання, що не фіксується нашим обладнанням, яке й приманює цю капость. Принаймні чому ще саме в цьому місці росте найбільше хижої трави ми не змогли придумати.

     Після знищення трави ми зробили невелику перерву і перекусили. Все-таки з моменту переходу в цей світ минуло понад двадцять годин. І весь цей час ми були в напрузі, боячись невідомої небезпеки. Трохи розслабившись і відпочивши, ми знову почали збиратися, варто було нарешті приступити до того, навіщо ми сюди прилетіли цього разу.

     На жаль довелося залишити десантний бот на місці і вирушити в нашу експедицію пішки. Занадто небезпечно було летіти на боті серед стовбурів дерев, найменший дотик до яких міг вивести з ладу обладнання.

      Все-таки, що місцева флора, що місцева фауна, були дещо незвичними. Дерева могли поглинати у величезних кількостях енергію, вони її навіть викачували з щитів, які працювали, що раніше вважалося в принципі неможливим. А позбутися десантного бота в таких умовах не хотілося, це могло стати смертельно небезпечним.

     Так, дерева, що смокчуть енергію, стояли не близько, метрів п'ятдесят між ними було в районі печери і метрів двадцять далі. Але це для людини не близько, а для десантного бота це практично впритул.

      Тому ми й вирішили, що краще вирушити на полювання на своїх двох, прихопивши необхідне обладнання на гравітаційному візку. Адже втрачати рухливість навантажуючи себе було б величезною дурістю.

      —  Ну що вивчив базу полювання? -- запитала в мене Ліка, коли ми готували обладнання та припаси, які можемо взяти з собою пішки.

      —  Ні не вчив, у мене її й не було,- чесно я відповів. Адже в мене справді не було подібної бази знань. А взяти мені її було нізвідки, надто зайнятий був протягом минулого місяця

      —  Так стоп.- різко зупинилася Ліка і, повернувшись до мене, серйозно подивилася,- Ти хочеш сказати, що вже місяць знаєш, що ми маємо зробити, і навіть не спромігся підготуватися? - гнівно запитала мене моя "дружина".

     —  Так у мене ж не було бази, як я міг підготуватися? -- здивовано запитав я в неї, - Я ось у голонеті подивився контейнери для агресивних видів і виготовив на наших заводах. Ось це і є мій внесок у наше полювання.

    —  Так ще раз, - важко зітхнула Ліка, - Ти мав місяць часу на підготовку до полювання на агресивних тварин дикого світу і не зволив цього зробити? Виправдовуючись відсутністю бази знань.

    —  Я підготував контейнери,- відповів я, розуміючи, що щось кажу не те.

    —  Ну за що мені чоловік ідіот дістався,-- підвела до неба очі й вимовила Ліка,-- У нашому місті знаходиться філія усім відомої корпорації нейромережа,-- почала говорити Ліка повільно, як для розумово відсталих,-- У зв'язку з тим, що полювання на диких тварин одна з найпоширеніших тварин у державі, там безліч різних баз на цю тему. І ти не зволів жодної вивчити?

    —  Я не знав,- відповів я, зрозумівши, який я все-таки тугодум. Адже мені справді на думку не спало, що в нас на супутнику є філія нейромережі. Хоча все логічно, населення тут не так уже й мало, під десять мільйонів, а значить нові нейромережі потрібні завжди. - Повернемося відразу виправлю цю прогалину знань,- дав собі слово.

     —  Повіримо,- скептично сказала Ліка,- Гаразд працюємо швидко, намагаємося не затримуватися. Великих тварин обходимо стороною, найкраще зловити якихось комах.

      —   Минулого разу тут недалеко я бачив колонію якихось фіолетових комашок, які живуть у корінні дерев-переростків... - згадав я минулу свою прогулянку.

     —  Пам'ятаю в записах зі скафандра, це поруч із тією м'ясоїдною квіточкою... - сказала Ліка, згадуючи записи з мого скафандра.

     —  Та й там були якісь слимаки в корі дерев,- додав я.

      —  Ось і почнемо ми з цих тварин,- сказала Ліка,- Нам бажано далеко не відходити від бота. Тут усе таки, що флора, що фауна дуже агресивні і не факт, що ми зможемо впоратися з ними за допомогою ручного озброєння. А твоя здатність сам пам'ятаєш носорога брала з деякими труднощами.

      —  Помню я це,- скривився від спогадів про ту свою прогулянку. Пізніше, вже повернувшись на Шаррн, я часто розглядав із різних боків те, що сталося, і можу сказати, що мені тоді справді дуже пощастило... - Треба бути обережнішим, а то знову можемо на когось нарватися.