Стендаль - Червоне і чорне, Стендаль

Але її поведінка така загадкова, а зовнішність така витончена! Хто ж вона?

Шіллер

Двері камери відчинились на другий день дуже рано. Жюльєн раптом прокинувся.

«Ах, боже милосердний! Це батько! - подумав він.- Яка неприємність!»

Тої ж хвилини якась жінка, вдягнена селянкою, кинулась йому на шию. Він насилу впізнав її - це була мадемуазель де Ла-Моль.

- Недобрий, я тільки з твого листа дізналася, де ти, а про те, що ти звеш злочином і що насправді є тільки благородною помстою, яка свідчить про велич твого серця, я дізналася тільки у Вер’єрі.

Незважаючи на упередженість проти мадемуазель де Ла-Моль,- упередженість, у якій він сам собі не хотів зізнатись,- вона здалась Жюльєну дуже гарною. Та й чи можна було не побачити в її вчинках і словах благородного, безкорисливого почуття, до якого ніколи не піднеслася б дрібна, пересічна душа! Йому знов здалося, що він кохає королеву. На хвилину Жюльєн задумався, потім звернувся до Матильди, висловлюючи свої думки із вишуканою красномовністю і благородством:

- Майбутнє уявлялося мені цілком ясно. Я гадав, що, овдовівши, ви візьмете шлюб із паном де Круазнуа. Шляхетна й дещо романтична душа чарівної вдови, зворушена й навернена на путь житейської розважливості незвичайною, трагічною і великою для неї подією, оцінить справжні достоїнства молодого маркіза. Ви примиритесь з своєю долею - мати звичайне щастя, користуючись загальновизнаними благами,- знатністю, багатством, високим становищем. Але, дорога моя Матильдо, ваш приїзд у Безансон, якщо про нього здогадаються, буде смертельним ударом для пана де Ла-Моля, а цього я ніколи собі не прощу. Я вже й так завдав йому багато горя! Ваш академік, мабуть, скаже, що маркіз пригрів змію на своїх грудях.

- Сказати правду, я не сподівалася на такі холодні міркування і турботи про моє майбутнє,- сказала Матильда напівсердито. - А втім, моя покоївка майже така сама обережна, як ви: вона взяла паспорт на своє ім'я, і я приїхала сюди в поштовій кареті під ім'ям пані Мішле.

- І пані Мішле зуміла так легко пройти до мене?

- Ах, я тебе пізнаю, ти все така ж незвичайна людина, яку я відзначила з-поміж усіх! По-перше, я дала сто франків секретареві судді, коли він став запевняти, ніби мене не пропустять в цю вежу. Однак, узявши гроші, він примусив мене чекати, почав вигадувати різні перешкоди, я навіть подумала, що він просто хоче мене обманути...- Вона спинилась.

- Ну і що ж? - сказав Жюльєн.

- Не гнівайся, любий Жюльєн,- мовила Матильда, цілуючи його,- я змушена була назвати своє ім'я цьому секретареві, який вважав мене за молоденьку робітницю з Парижа, закохану в красеня Жюльєна... Справді, він так і сказав. Я присяглася йому, що я твоя дружина, і одержу дозвіл бачитись з тобою щодня.

«Цілковите безумство,- подумав Жюльєн,- і я не міг запобігти цьому! Та, зрештою, пан де Ла-Моль такий знатний вельможа, що громадська думка зуміє виправдати молодого полковника, який одружиться з цією чарівною вдовою. Смерть моя скоро покриє все». І він з насолодою віддався палкому коханню Матильди. Це було й безумство і душевна велич - все, що тільки можна уявити собі найнезвичайнішого. Вона цілком серйозно запропонувала йому разом накласти на себе руки.

Після перших поривів, втішена щастям бачити Жюльєна, Матильда раптом пройнялася гострою цікавістю. Приглядаючись до свого коханого, вона переконувалась, що він значно вищий, ніж вона уявляла собі. Їй здавалося, що це воскрес Боніфацій де Ла-Моль, тільки ще героїчніший.

Матильда побувала в найвідоміших місцевих адвокатів і образила їх, одверто й без церемоній запропонувавши їм золото. Але, зрештою, вони все ж гроші взяли.

Вона швидко зрозуміла, що в Безансоні всі заплутані й важливі справи залежать від абата де Фрілера.

Виявилось, що під ім'ям нікому не відомої пані Мішле проникнути до всемогутнього єзуїта неймовірно важко. Але незабаром у місті поширилась чутка про надзвичайну вроду юної модистки, що, палко закохана в молодого абата Жюльєна Сореля, приїхала з Парижа в Безансон утішати його.

Матильда пішки сама ходила вулицями Безансона, сподіваючись, що її ніхто не впізнає. В усякому разі, вона вважала за корисне справити велике враження на народ. В своїх шалених мріях вона вже уявляла, як підніме повстання і визволить Жюльєна, коли він буде йти на страту. Мадемуазель де Ла-Моль гадала, що вона вдягнена дуже просто, як це личить жінці у великому горі; але насправді її вбрання всім кидалося у вічі.

Вона вже стала в Безансоні предметом загальної уваги, коли нарешті, після тижня клопотань, їй удалося добитись аудієнції в пана де Фрілера.

Хоч яка вона була смілива, але думка про могутнього єзуїта так тісно пов'язувалася в її уяві з глибокою, прихованою злочинністю, що вона тремтіла, дзвонячи біля дверей єпископського дому. Вона ледве спромоглася піднятись сходами до покоїв старшого вікарія. Пустинність єпископського палацу пронизувала її холодом. «Ось я увійду, сяду в крісло, а воно мене стисне за лікті, і я провалюсь. В кого про мене може спитати моя покоївка? Жандармський капітан не зважиться втручатись... Я зовсім самотня в цьому великому місті...

Однак, ледве побачивши апартаменти вікарія, мадемуазель де Ла-Моль заспокоїлась. По-перше, їй відчинив двері лакей у гарно скроєній лівреї. Вітальня, де її попросили почекати, була обставлена з витонченим смаком, таким не схожим на брутальну показну пишноту,- тільки в найкращих будинках Парижа можна зустріти щось подібне. Як тільки вона побачила пана де Фрілера, що вийшов їй назустріч з батьківським виглядом, всі її думки про похмурі злочини розвіялись. На його вродливому обличчі вона не побачила й сліду тієї енергійної і грубуватої чесноти, яку не терплять в паризьких салонах. Легка усмішка, що освітлювала обличчя цього священика, який порядкував усім у Безансоні, виявляла світську людину, освіченого прелата, розпорядливого начальника. Матильді здалося, що вона в Парижі.

Панові де Фрілеру потрібно було лише кілька секунд, щоб змусити Матильду признатись, що вона дочка його могутнього супротивника, маркіза де Ла-Моля.

- Так, справді, я не пані Мішле,- промовила вона, знов прибираючи того виразу,- і я не боюся вам у цьому зізнатись, пане, бо я прийшла порадитися з вами про можливість улаштувати втечу панові де Ла-Верне. По-перше, він завинив тільки в нерозсудливості, бо жінка, в яку він стріляв, уже одужала. По-друге, я можу негайно передати для підкупу нижчих службовців п'ятдесят тисяч франків і зобов'язуюсь оплатити пізніше ще вдвічі більшу суму. Нарешті, я і мої