Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Майя намагалася вирватися. Сили її стрімко залишати — лапа витягувала з неї душу.

Піднявши голову, дівчина побачила, як вислизнув з-за хмари місяць уповні. Блідий і байдужий до її жаху і розпачу. На тлі темного неба проступили контури замку. Погляд зачепився за гострий дах вежі. Це була та сама вежа, яку Майя підрізала.

Здогадка прийшла, як удар блискавки. У затьмареній болем пам'яті спливло обличчя батька, коли він говорив щось про заговорені гномами стіни академії. Так, стіни захищені від магії. Стіни, але не дах. А під Майєю зараз скляний дах...

Вона розкрила долоню. Нутро її горіло, але воно слухняно дало господині бажане. Груди наповнилися нестримним потоком, який так лякав Майю. Але зараз їй вже все одно.

 — Що ти робиш? — помітила її рух секретарка.

Замість відповіді в руках Майї з'явилося магічне коло. Яскравий зелений спалах затьмарив все навколо. Тріск під ногами змусив Лісану відскочити від дівчини. Майя з усієї сили відштовхнулася ногами й покотилася по арці. Вона побачила, як жінка скрикнула і зникла, пішовши вниз, немов під нею провалився лід. Та замість сплеску пролунав глухий стукіт.

Майя хотіла піднятися, але скло під нею раптом теж тріснуло. Не встигла отямитись, як полетіла слідом в темряву. Перед очима щось промайнуло, і тіло Майї зреагувало швидше її думок. Миттю по тому вона усвідомила, що висить посеред атріуму.

Піднявши голову, Майя побачила, як золоті ланцюги заплуталися навколо металевого каркаса. Вона ухопилася за один з них.

Остаточно до тями вона прийшла, коли ланцюги потьмяніли. Заклинання повільно розвіювалося. Дівчина стала підійматися вгору по ланцюгу, немов по канату, як їх вчили на уроках Бойової Магії. Тільки ланцюг зовсім не зручний для рук, та ще покритий скверною. Міазми кололи, як кропива, але Майя відчайдушно трималася, щоб не впасти зі смертельної висоти.

Добравшись до конструкції, вона вхопилася за каркас. Ледь видерлася на сусідню скляну арку, подряпавши руки й порвавши плаття осколками, що залишилися на металі.

Майя звалилася на засніжений дах і подивилася на небо. Місяць там як і раніше байдуже спостерігав за нею. Вона важко видихала, пускаючи хмаринки пару. Вона вижила...

На мить їй привиділася темна постать на даху вежі. Але силует зник у темряві, немов привид. Наступна думка змусила Майю схопитися. Вона з останніх сил побігла в замок.

Коли поспішала сходами, серце її ледь не вистрибувало з грудей. Вбігла в залу з Джерелом. Минувши колону, дівчина сіла на коліна перед батьком біля стіни. Його очі були закриті, а обличчя холодне і бліде, немов мармур.

 — Батько... — тихо покликала Майя.

Скверна вже глибоко проникла в його тіло. Її було видно через бліду шкіру на долонях і шиї ректора. Майя притулила руку до його грудей. Серце билося ледь чутно, і кожен новий удар слабший за попередній. Темна магія виїдала його зсередини.

 — Батько! — знову покликала Майя, і тільки тоді усвідомила, що її голос тремтить, а по щоках течуть сльози.

Майя дивилася на того, хто був для неї з дитинства найсильнішим, непереможним. І раптом усвідомила, якою тендітною була ця ілюзія. Він лежав, і життя стрімко покидала його. І вона не знала, як це зупинити.

 — Не залишай мене, — прошепотіла вона, стиснувши його закривавлену руку. — Не залишай мене знову...

Але батько не рухався. Він не чув її, як і тоді, на вокзалі. Як би вона не плакала, як його не кликала і благала. Він знову йшов, нічого не пояснивши.

Майя стиснула кулаки так, що нігті вп'ялися в шкіру. Біль допоміг їй прийти до тями. Вона глянула на обличчя батька. Він завжди був сильним, але тепер сильною повинна стати вона.

Дівчина притулила долоню до грудей батька — удари серця майже не відчувалися. Вивчаючи в бібліотеці магічну душу, Майя дізналася, що навіть з серйозними ранами чарівник буде жити, поки б'ється його серце. Поки там утримується магічна душа. Якщо скверна роз'їсть оселю душі, чарівник не виживе. Значить, Майя повинна зробити так, щоб скверна не добралася до серця. Ось тільки вони ще не проходили ніяких заклинань для подібного.

Майя зціпила зуби. Від власного безсилля хотілося кричати. Вона зрозуміла, що робити, але не знала, як діяти. З цією думкою зсередини прийшов знайомий удар. Дівчина здригнулася, намагаючись зрозуміти, чи не здалося їй. Однак новий удар переконав її, що до неї намагаються достукатися зсередини.

 «Допоможи мені! — відчайдушно подумала Майя. — Допоможи йому!»

Знайоме почуття потоку наповнило її груди. Воно потекло по її руках, несучи тепло. Дівчина побачила, як на долонях з'явилися крихітні червоні точки, з яких зірвалися нитки магії. Вони закрутилися на долонях в спіралі, а потім вкрилися червоним. Майя здогадалася, що це її кров. Нитки тяглися до тіла чоловіка, як тонкі щупальця медузи. Дівчина вирішила їх послухати.

Вона поклала руки над серцем батька, куди вказали їй нитки. Майя не бачила їх, але їй і не потрібно. Ельдар вчив її не дивитися, а відчувати свою магію продовженням власного тіла.

Вона направляла потік в серце батька. З кожним його ударом її кров розносився по венах чародія. Скверна від його тіла стала заповзати їй на руку, ніби хижак, який знайшов нову здобич. Прокляття жалило болючіше золотих ланцюгів. Але дівчина вперто тримала долоні на грудях батька, намагаючись не втрачати зосередженості.

У якийсь момент Майя усвідомила, що не може рухатися. Вона більше не відчувала ні рук, ні ніг. Навіть губами ледве ворушила. Вона опинилася випитою до межі. Але нитки все ще слухалися її бажання і продовжували нести її кров в тіло чоловіка, даючи його серцю силу битися далі. Чинити опір прокляттю.

Знайомий голос сколихнув її туманні думки. Хтось схопив її за плечі й відтягнув від батька. У розмитих контурах промайнуло обличчя і сині очі з вертикальними зіницями. У них відбився страх. Але й цей образ швидко зник. Майю огорнула темрява. Там було тихо і спокійно, ось тільки дуже холодно.