Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава шоста. 10-те вересня, субота, день 6-й

З дому вийшов о п’ятій тридцять. Зранку погода тішила, день обіцяв бути приємним. До вокзалу п’ятнадцять хвилин ходу, решта часу в запас, на пошук автобуса. Поспішати було нікуди – все було підготовлено. Одяг випробуваний не раз. Нічого особливого, затятим фанатом натуртуризму він все ж не був. Легкі, дихаючі, високі черевики, вільні потерті джинси, фліска і стара-престара куртка-штормівка. Середина вересня, ще досить тепло, буде жарко вдень – можна зняти і нести в руках або прив’язати на рюкзак. Вага невеличка, а може стане в пригоді. У свої двадцять вісім Макс був досить спортивним і загартованим, щоб не боятися ні холоду, ні вітру, але спеку він все ж не любив.

На автостанції він уточнив у чергової де посадка на 135д і як завчасно купити зворотній квиток. Жодної проблеми в цьому не було – автобус ходить точно, водій усе продасть, тільки домовитися треба, щоб він знав, де його потім забирати. Стоячи в очікуванні рейсу, Макс думав куди йти і що робити. Судячи з мапи, від траси йому йти кілометрів дванадцять-п’ятнадцять, це якщо путівцем – то години три з половиною ходу, не менше. Значить дійду, там уже попоїм, і побачимо, що там і як. Підійшов автобус, старенький, як і більшість його пасажирів. Кінцева станція – якийсь край географії – Богодухове, про існування якого Макс раніше навіть не уявляв. Але вже знав, що цей напрямок пролягає поруч із лісовими угіддями, дорога практично і є межею лісу. З картографією в нього проблем не було ніколи і що де знаходиться і як туди дістатися він знаходив завжди.

Обговоривши з водієм, літнім, сивовусим дядьком, де йому краще вийти і коли зворотний рейс буде проходити через цю зупинку, Макс приблизно прикинув, що до місця вони доберуться близько дев’ятої ранку, відповідно назад автобус поїде о сімнадцятій сорок наступного дня і вже десь о двадцять першій годині він буде вдома. Добре, що від вокзалу до дому пішки не далеко. Якраз добре виходить – і відпочине достатньо, і не дуже пізно повернеться. Зайнявши в автобусі бокове місце, почав роздивлятися на всі боки. Їхати треба було близько трьох годин і необхідно було чимось себе зайняти. Заняття зазвичай виходило цікавим. Багато читаючи і знаючи, Макс мав розвинену уяву і намагався зрозуміти по пасажирах, хто вони такі, чим і як живуть. Метод Шерлока Холмса цілком підходить до будь-яких реалій – чи то некваплива стара Англія, чи то двадцять перше століття, що летить на всіх парах... Треба тільки уважно дивитися і думати. Макс сидів так, що видно було весь автобус. Пасажирів поки що було небагато, дарма що субота... Зазвичай, у цей день усі їдуть кудись, а в неділю після обіду звідти повертаються. Одразу за водієм сидять двоє – найімовірніше бабуся й онук. З огляду на заспані очі малого, бабуся везла онука на відпочинок до себе. А зважаючи на затиснутий у руці хлопця телефон, поки він ще цьому не радий. Там, куди його привезуть, найімовірніше, й інтернету майже не буде, а бабуся відправить його на вулицю гуляти, досліджувати місцеві околиці, кличучи тільки на обід, ну і коли вже стемніє зовсім. У бабусі дуже рішучий вигляд. Правильно – треба рятувати дитинча від цивілізації, інакше воно ніколи й не знатиме, яке воно – молоко одразу з-під корови та з хрустким окрайцем м’якого свіжого хліба... Щоправда якось запізно вже – вересень, у школі всі мають бути... З ким же він гулятиме? Щось тут не те... Може, в сім’ї щось трапилося?

А ось троє дівчат... дві дуже схожі, років по сімнадцять-вісімнадцять напевно, сестри. Третя трохи старша, років зо двадцять, серйозніша. Усі дуже красиві. У сестер темно-каштанове, майже чорне, довге волосся, густі брови врозліт, свої, не намальовані невідомим художником, великі карі очі... витончені риси облич, ніби вирізані тонким різцем у мармурі. Щоправда дуже бліді, зовсім без засмаги, хоча літо ледве закінчилося, та й у місцевості, куди вони їдуть, уся робота завжди на свіжому повітрі. Як примудрилися не засмагнути – не зрозуміло. Третя дівчина була світленька. Теж красуня, легка, хвилююча, м’яка природна краса. Нічого домальованого чи нарощеного. Волосся золотисте, легке... видно, що теж довге, от наскільки – не зрозуміло, дівчина весь час перебувала до нього обличчям. Пронизливої блакиті очі на ніжному личку. Трохи кирпатий носик надавав їй дещо дитячого виразу обличчя, але анітрохи не псував. Просто вона здавалася молодшою, ніж є. Ось на ній засмага все ж є. Поруч із ними сиділа старша жінка. Років 23-25. На обличчі маска. Мабуть, прихворіла або навпаки – заразитися боїться... Видно було, що всі вони не городянки, принаймні не з його міста – у них так ніхто не одягався. Одяг схожий за стилем – довгі спідниці до підлоги, вільні світлі сорочки без комірця з вишивкою. У руках накидки. Якийсь дореволюційний одяг, чи що, втім, доволі гарно. А на гнучких дівочих фігурах – так і взагалі. У дівчат скрізь вишиті яскраві квіти, багато нерозквітлих пуп’янків, а в тієї, що старша, – все схоже за стилем виконання, але в темніших тонах, і всі квіти вже розкрилися... Он як…

Макс звернув увагу, що золотава білявка весь час дивиться на нього... дивиться так пильно, ніби побачила щось дуже знайоме, але ніяк не може згадати. Личко трохи насупилося, у блакиті погляду застиг лід. Через кілька секунд на обличчі дівчини виразно проявився переляк і не просто переляк, а дикий жах. Руки її впились в поручень, очі ще більше розширилися, обличчя не просто зблідло – здавалося, вся кров зникла звідти в мить... Дві інших дівчини помітили, що їхня подруга витріщилася на незнайомця, і, як буває, почали перешіптуватися й посміхатися. Їхні нехитрі думки були написані на їхніх же обличчях великими літерами – “дивись-но... на хлопця запала, он як задивилась”, ну й таке інше, як люблять потріпатися дівиці, яким уже хочеться, але ще не дозволяють. Жінка й сама глянула на дівчину, простежила, куди вона дивиться, і її очі теж розширилися. Міміку було не визначити через маску. Але паніку і страх було видно і так. Вона трохи повернулася до близнят і щось сказала. Дівочі хіхоньки наче вітром здуло. Обидві зблідли разом, хоча Макс думав, що більше в принципі неможливо вже і тепер сиділи мовчки, не піднімаючи очей. Треба ж... суворо все як у них... А з чого раптом? Секта якась чи що?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍