Анна Ліє Кейн - Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн

- Ти гадки не маєш як боляче я можу зробити, Сандро, - прошепотів Оттавіо, схилившись так близько, що я відчула шкірою його дихання. До страху додалася слизька огида. Але більше я не вимовила ні слова.

- Яка гонориста, - глузливо пирхнув чоловік та натиснув лезом на шкіру. Холодний метал розрізав плоть. Думки наповнив біль, який витіснив усі інші емоції.

Власні нігті вп'ялися у долоні, дихання перехопило, але я лише стискала зуби так, що вже боліло у скронях. А Оттавіо повільно креслив по моїй щоці лінію від вилиці до підборіддя.

Через кілька секунд міг погляд замилився. З очей ринули сльози. На шию стікала гаряча кров.

- Пам'ятаю як дивився на мене білявий виродок, - повільно промовив Оттавіо, припинивши тортуру. Він оглянув лезо кинджала, прислухався до мого важкого дихання, і поділився спогадами: - Спочатку мої люди відгамселили його так, що він ледь міг дихати. Та він тільки так само стискав зуби. Мені тоді здавалося, що йому відбили усі органи. Але той недолюдок вижив.

Оттавіо знову повернувся до мене. Різко підняв руку і схопив мене за шию. Стиснув так, що мені здалося наче він може відірвати мені голову. Я рефлекторно спробувала вдихнути, але повітря не змогло пройти крізь горло до легень. В ту ж мить у мені вибухнула паніка. Така гостра та нестримна, що я ладна була погодитися на усе, що пропонував колишній генерал. Вчепившись пальцями в його зап'ястя, я марно намагалася хоч щось вдіяти. Оттавіо спостерігав за мною та посміхався, коли я, як риба, яку викинуло на берег, лише хапала ротом повітря.

В очах почало темнішати, коли чоловік все ж відштовхнув мене. Ноги підкосилися, і я опинилася на підлозі. Зробила декілька судомних вдихів, хапаючись рукою за свою шию. Спробувала відповзти від Оттавіо трохи далі, але раптом отримала удар по обличчю. Від несподіванки впала, розтягнувшись на холодному камені.

Оттавіо присів поруч навпочіпки. Він витер спочатку руку від крові, потім почав повільно полірувати лезо кинджала. Усе моє тіло тремтіло, поки я невідривно дивилася на блискучий метал.

Чи довго я дійсно зможу витримувати його тортури? Чи мені варто молитися, щоб смерть прийшла швидше?

- Виродок мовчав, - продовжував розповідати Оттавіо. - Коли я обрив його наголо, а потім кинув у крижану ополонку. Після цього я припалював його розпеченим металом. Я сипав сіль та пісок на його рани, та навіть підвішував на гаках, які впивалися у шкіру на його спині. Мені здалося, що у мене не вистачить фантазії на ту кількість знущань, яку він може витримати. Але потім я вигадав дещо цікавіше, - на вустах генерала розквітла зла холодна усмішка. - Я посадив його посеред кімнати, а його людей, які не загинули у бою, розставив по різних кутках. І там з них живцем знімали шкіру. А він мав дивитися і слухати.

Асгейр колись лиш мимохідь згадував, що Оттавіо убив його людей. Та ніколи він не розповідав подробиць. А я не питала, відчуваючи, що це для нього болюча тема. Але зараз у мене розірвалося серце.

- Ти хворий покидьок, - мій голос тремтів, він не міг передати усю відразу, яку я відчувала до того, хто зараз схилився наді мною. А він розреготався, ніби почув щось дуже смішне. Та наступні слова вразили мене набагато сильніше:

- То що, Сандро, покличемо сюди Коррадо? Подивимося, чи зможеш ти мовчати, коли я буду відрізати йому пальці?

- Не смій!

Я не знала звідки взялися сили. Але я відштовхнулася від підлоги та кинулася на Оттавіо. Мала намір вчепитися йому в очі, та вичавити їх з очниць. Але він перехопив мене, смикнув в гору та сильно вдарив кулаком у скроню. В очах потемніло. Тіло відлетіло назад, і я відчула себе лялькою, яку жбурнули на підлогу.

Але страх за пасинка взяв гору. Я спробувала сфокусувати зір та підвестися. Аж раптом отримала новий удар ногою в живіт. Повітря вибило з легень. Я зайшлася нестримним кашлем. Від болю стало неможливо думати. Та все ж я розрізнила крик чогрійця. Він вискочив вперед, щось кажучи Оттавіо.

- Та звали вже! - прогарчав генерал.

Голоси стрімко віддалялися. Моя свідомість занурювалася у гнітючу темряву. Тіло більше не слухалося.

Останнє, що я почула, було зміїне шипіння.