Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-2-

ЯРОМИР
— Яр, — зазирає у кабінет мій заступник і за сумісництвом друг. — Там на прохідній твоя Ягідка! — кидає Ігор з дверей. Швидко. Я чекав не раніше середи. Швидше за все, прийшла просити відстрочки.

— Нехай скажуть, що мене немає! — я не в настрої з нею сперечатися, і так голова гуде…

Місяць тому

— Наші продажі впали на нуль кома два відсотки... — заступники продовжують вбивати мене “чудовими” новинами. Кидаю ручку на стіл. Всі з жахом в очах дивляться на мене. Правильно, вони повинні не просто боятися — повинні мочитися під себе від мого погляду.

— І що, я прийшов сюди, щоб послухати, на скільки падають наші прибутки? Я не зрозумів, ви за який хер зарплату отримуєте? — опускаю руки перед собою на стіл. — Отож так, даю два дні... — переводжу погляд на увімкнений телевізор без звуку. І відразу натикаюся на очі з мого минулого. Сука!

Злість і ненависть підіймається всередині, перетворюючи мою кров на розпечену лаву. Гнів паралізує мій розум і підкидає варіанти кровопролиття. Терпіти не можу всіх цих повій! І це заслуга бл*ді, на яку я зараз дивлюся!

Стискаю щойно кинутий олівець до тріску і не зупиняюся, поки з одного не отримую два. Серце вистукує ритм польки, а скроні починають боліти з нестерпною силою. Тварюки ненаситні! Всі до єдиної, готові продати свою пи*ду за бабки. Тому я і використовую їх як підстилки. Заплатив — відсмоктали, ноги розкинули — викинув.

— Пішли геть! — хриплю. За секунду конференц-зал занурюється у тишу. Хапаю пульт і вмикаю повний звук.

— Станом на зараз наш фонд опікується ста п'ятдесятьма жінками з дітьми на руках. У них є все — робота, дім. Діти влаштовані в садок чи школу. Ми постійно відвідуємо їх і допомагаємо. Загалом, намагаємося створити сприятливі умови для існування! — ти ба, який оратор! Б*я! Ще щось балакає, але мені вже до лампочки.

— Макаре! — гаркаю, і мій помічник за мікросекунду опиняється біля мене. — Хто ця ораторка? — пам'ятаю кожен сантиметр її тіла, але ім'я... Прізвище, здається, Брусниця чи Ягода?!

— Мені потрібно десять хвилин! — вимовляє тремтячим голосом, притискаючи планшет до грудей.

— П'ять. Час пішов!

Невідривно дивлюся в телевізор. Кулаки самі стискаються до білих кісточок. Я сам не можу зрозуміти, що відчуваю зараз, та й відчуваю взагалі хоч щось? Ця шльондра знищила все добре в мені, погодившись продати невинність.

Пам'ятаю, як побачив її вперше біля університету. Приїхав забрати сестру — і потонув по самі вуха. Був травень місяць, вона, присівши на лавочку, щось читала. Весняний вітерець розвівав легку сукню і грав з довгим каштановим волоссям. Дівчина прикушувала губи й старанно вчитувалася в книгу, час від часу перегортаючи сторінки. Сміялася, закидаючи голову назад, і прибирала волосся з обличчя тоненькими пальчиками. А я дивився, як загіпнозований, і підтирав слину. Заворожено спостерігав за кожним рухом, старанно зберігаючи у пам'яті її образ.

Більше я намагався не приїжджати до сестри в університет. Кілька раз стояв під воротами й спостерігав, як вона з подругами йшла додому. Одного разу, не витримавши, підійшов ближче і начебто випадково зіткнувся з дівчиною. Вона впустила всі підручники й присіла навколішки, щоб їх зібрати. Але коли відьма підняла бурштинові очі й впилася своїм поглядом у мене, я немов приріс до місця, не зміг сказати жодного слова. Вдивлявся у тоненьку постать, обличчя і хотів запам'ятати кожну дрібницю, кожну родимку — все до єдиного вигину обличчя та апетитних губ. Глибоко вдихав аромат, що виходив з її тіла. Від дівчини пахло корицею, упереміш з безгрішним запахом її тіла. Знайомитися не ризикнув, адже розумів, що у нас немає майбутнього!

Одного разу я дізнався, що вона збирається заміж. У мене тоді немов біс вселився. Пив і курив, заливаючи в себе вогняну рідину до стану, коли не можеш йти, висипався і все знову повторював. Дві доби потому я пожалівся другові про свої муки. І тоді ж, за його порадою, зробив найбільшу помилку у своєму житті.

Стук у двері — і Макар, поправляючи свої окуляри, направляється швидким кроком до мого столу. Без слів кладе теку на стільницю. Ще дві секунди по тому зникає за дверима. Він добре знає стиль роботи зі мною. За три роки визубрив всі правила і навіть погляди навчився читати.

Вимикаю плазму, кидаючи пульт кудись убік. Хвилини дві дивлюся на закриту теку, долаючи бажання впасти назад у бурштинове болото. Відчуваю, як мої груди ходять ходуном, а ніздрі розширюються при диханні. Лють затуманила всі почуття, є тільки непереборне бажання дізнатися, що написано всередині. Впевнений, що пошкодую, але вгамувати передчуття не можу. Я розумію: якщо розгорну теку, назад дороги не буде.

Різко підіймаюся на ноги й хапаюся за голову. Ця жовч пожирає мене всі сім років. Роздратування, обурення, злість і гнів — тільки ці почуття я відчуваю до представників жіночої половини людства. І водночас тільки ці емоції дають мені енергію рухатися далі.

Ходжу по кабінету вперед-назад. Рука так і тягнеться до запальнички. Мрію спалити аркуші паперу, що лежать у мене на столі. Але я себе знаю: накажу знову їх принести. І тільки коли прочитаю — заспокоюся, або, навпаки, ще більше розізлюся!

Підходжу назад до столу, в голові прикидаючи, що всередині. Падаю в крісло й одним пальцем чіпляю тверду обгортку теки. Пробігаюся очима по першій сторінці та відчуваю задоволення. Вона розлучена, одразу після весілля, того ж місяця. Чудово, це просто прекрасно! Отже, все-таки чоловік не був таким гарячим, як я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍