Туве Маріка Янссон - Диво-капелюх

води. Надворі хлюпотів теплий літній дощ, по стінах печери збігали струмки й водоспадики, і вся вода, що зібралася назовні і всередині, потекла саме в Гемулеву ямку.

— Ой лишенько! — забідкався Гемуль.

Потім викрутив свій одяг і вийшов поглянути на погоду.

Скрізь було однаково — сіро, мокро й непривітно. Гемуль подумав, чи не скупатися йому, але лізти у воду не хотілося.

«Ніколи немає ладу на світі, — подумав він. — Учора було занадто гаряче, а тепер занадто мокро. Піду знову ляжу».

Хропикове ліжко було наче найсухіше.

— Посунься, — сказав Гемуль. — У моє ліжко натекло води.

— Тим гірше для тебе, — сказав Хропик і повернувся на другий бік.

— Я вирішив лягти з тобою, — пояснив Гемуль. — Тому не хропи.

Але Хропик ще трохи побурчав і знов заснув. І тоді Гемулеве серце сповнилося бажанням помсти. Він продовбав у піску канавку від свого ліжка до Хропикового.

— Це не по-гемулячому! — обурився Хропик, підводячись у мокрому укривалі. — Я б ніколи не повірив, що ти можеш придумати таку витівку!

— Вона сама придумалась! — радісно сказав Гемуль. — А що ми будемо сьогодні робити?

Хропик висунув надвір носа й поглянув на небо та на море. Тоді діловито сказав:

— Ловитимем рибу. Буди всіх, а я йду готувати човна.

І Хропик почалапав мокрим піском на пристань, яку збудував тато Мумі-троля. Хвилину він дивився на море. Воно було тихе-тихісіньке, нечутно падав дощ, і кожна крапля утворювала на блискучій водяній поверхні маленькі кола. Хропик кивнув сам собі і вибрав з повітки найдовший перемет. Потім прилаштував рибник під помостом пристані й заходився чіпляти на гачки принаду, насвистуючи мисливську пісню Мумрика-Нюхайлика.

Усе вже було готове, коли його друзі повиходили з печери.

— О, нарешті ви з’явилися! — сказав Хропик. — Гемулю, принеси щоглу й заклади кочети.

— Хіба неодмінно треба ловити рибу? — запитала його сестра. — Як ловиш рибу, то нічого не стається. Та й жалко маленьких щучок.

— Сьогодні неодмінно щось станеться, — відповів Хропик. — Сідай на прову, не так заважатимеш.

— Дай я тобі поможу, — сказав Пхик і схопився за скриньку з переметом.

Він шарпонув її, човен похитнувся, і перемет наполовину розсипався по човні, заплутавшись у кочетах і в якорі.

— Гарна робота, — сказав Хропик. — Дуже гарна. Матроси, зберігайте спокій у човнах і так далі. А найперше поважайте працю інших. Еге ж.

— Ти навіть не лаєш його? — здивувався Гемуль.

— Лаю? Я? — Хропик понуро засміявся. — Хіба капітан має щось казати? Ніколи. Нехай перемет лежить так, як є, щось та зловиться.

І Хропик заліз під кормову дошку й натяг на голову брезент.

— Ото лиха година! — сказав Мумі-троль. — Бери весла, Мумрику, зараз ми щось зробимо. Ти осел, Пхику.

— Авжеж, — вдячно погодився Пхик. — З якого кінця почнемо?

— З середини, — сказав Мумі-троль. — Але не вплутай туди ще й хвоста.

Мумрик-Нюхайлик поволі вивів «Шукача пригод» у море.

Поки вони ловили рибу, Мумі-мама вешталась по хаті й почувала себе пречудово. В садку лагідно шепотів дощ. Скрізь було тихо й спокійно.

— Як усе гарно ростиме, — сказала Мумі-мама сама до себе. — О, як добре, що діти в печері!

Вона вирішила трохи прибрати й почала визбирувати порозкидані шкарпетки, шкірки з яблук, якісь камінці, шматки кори та всякий інший непотріб. У музичній скриньці Мумі-мама знайшла кілька папоротей, що їх Гемуль забув засушити. Вона зв’язала їх докупи, дослухаючись до шепоту дощу.

— Як усе гарно ростиме! — знову сказала вона і неуважно впустила папороті з лап.

Пучечок упав просто в диво-капелюх, проте Мумі-мама не помітила цього. Вона подалася до своєї кімнати трохи відпочити, бо нічого так не любила, як спати під шелест дощу.

А в морі Хропиків перемет ловив рибу. Він лежав уже дві години, і Хропка гинула з нудьги.

— Постривай, ще буде цікаво, — втішав її Мумі-троль. — Бо ж на кожен гачок щось зловиться.

Хропка стиха зітхнула.

— Та вже добре хоч те, що опускаєш гачок і на ньому півсебелика, а витягаєш цілого окуня, — сказала вона. — І знаєш, що то цілий окунь.

— Або зовсім нічого! — сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Або ж бичок, — додав Гемуль.

— Жінки в риболовлі нічого не тямлять, — зробив висновок Хропик. — Можна тягти. І щоб мені ніхто не кричав. Спокійно! Тягніть поволі!

З води з’явився перший гачок.

Він був порожній.

Другий також порожній.

— Це свідчить, що риба потягла в глибину, — пояснив Хропик. — І що вона величезна. Ану сидіть тихо!

Він витяг четвертий порожній гачок і сказав:

— Якась хитра бестія. Поз’їдала нашу принаду. Ото, мабуть, велика, аж страшно!

Всі поперехилялися через облавок і вдивлялись у чорну глибину, де звивався перемет.

— Як ти думаєш, що то за рибина? — запитав Пхик.

— Щонайменше Мамелюк, — сказав Хропик. — Гляньте, ще десять порожніх гачків.

— Ха-ха-ха! — засміялася Хропка.

— Не регочи, — сердито гримнув брат, і далі витягаючи гачки. — Цитьте, а то злякаєте рибину!

Вони вкладали перемет у скриньку. Клапті морської трави, водорості. І жодної рибини. Хоч би тобі однісінька!

Раптом Хропик закричав:

— Дивіться! Він тягне! Присягаюся, що він тягне!

— Хто, Мамелюк? — запитав Пхик.

— Тепер не розгубіться, — звелів Хропик з войовничим спокоєм. — І ні пари з уст! Ось він пливе!

Натягнений перемет послабився, але далеко внизу, в темно-зеленій глибині, полискувало щось біле. Чи то не білий Мамелюків живіт? З таємничого морського дна, наче гірський кряж, щось здіймалося вгору… Щось велике, загрозливе, нерухоме. Зелене, вкрите мохом, наче стовбур велетенського дерева, воно ковзнуло під човном.

— Сачок! — крикнув Хропик. — Де сачок?

Тієї миті повітря сповнилось гуркотом і білою піною. Могутня хвиля підняла «Шукача пригод» на гребінь і розкидала перемет. Тоді раптом знову стало тихо.

Тільки порваний перемет сумно подзенькував об човен і вир води позначав дорогу чудовиська.

— Ти й досі вважаєш, що то був окунь? — запитав Хропик сестру дивним тоном. — Такої рибини я більше ніколи не впіймаю. І ніколи не буду вже по-справжньому веселий.

— Ось тут він порвався, — сказав Гемуль, піднімаючи перемет. — І хай-но хто мені скаже, що волосінь була затонка.

— Ідіть купатися, — мовив Хропик і затулив очі лапою.

Гемуль хотів щось сказати, та Мумрик-Нюхайлик штовхнув його по лапі. В човні запала тиша. Нарешті Хропка обережно озвалася:

— А може, ще раз спробувати? Фалінь напевне не порветься.

Хропик зневажливо пирхнув. Але за хвилину промурмотів:

— А гачок де візьмемо?

— Причепимо твого складаного ножика, — сказала Хропка. — Коли відчинити обидва вістря, і коркотяг, і викрутку, і шило, то щось спіймається.

Хропик відняв лапу від очей і сказав:

— Добре, але нема принади.

— Настромимо пиріжка, — порадила йому сестра.

Хропик хвилину зважував, а його друзі напружено чекали. Нарешті він заявив:

— Якщо Мамелюк